Чечетов: Хочуть у Львові пам'ятник Бандері – хай ставлять, ми не втручатимемося

Ще до канікул Верховна Рада України мала прийняти низку важливих законопроектів. Щоб все встигнути, парламентарії готові навіть попрацювати два дні понад норму. Свій погляд на це та інші питання в інтерв'ю ForUm'у розкрив перший заступник голови фракції ПР у ВРУ Михайло Чечетов.

- Михайле Васильовичу, зараз парламент розглядає багато важливих законопроектів: податковий і бюджетний кодекси, закони про референдум, про вибори на місцях, про масові зібрання і так далі. Є думка, що Ваша команда взяла напрацювання уряду Юлії Тимошенко, погіршила і лобіює їх ухвалення. Що скажете на це?

- Знаєте, у чому виявляється мудрість політиків? Та не в тому, щоб все зруйнувати вщент. Раніше у нас все руйнували. Пригадайте, як мінялися прем'єри. А як у рамках однієї команди один одному все руйнували: тільки Тимошенко почне будувати, Ющенко візьме і зруйнує, Ющенко почне будувати – Тимошенко зруйнує. У результаті вони, борючись між собою, руйнували країну.

З таким підходом, як Ви кажете, нам потрібно почати все «винаходити»: своє колесо, свій велосипед. Тільки навіщо це?! Треба користуватися тим позитивним, що вже є. Коли розробляємо законопроект, ми, перш за все, вивчаємо, що вже розроблялося чи ухвалювалося на цю тему.

Ми також дивимося, що вже є у наших сусідів, адже хочемо ми цього чи ні, а Росія йде на два кроки попереду нашої країни. Не варто нехтувати тим, що вже є у далекому зарубіжжі, у наших партнерів по колишньому соціалістичному табору (Польща, Угорщина, Словаччина). Важливим для нас є досвід великої, розвиненої демократії – Англії, Франції, Німеччині, США.

Якщо є позитиви, ми ними не нехтуємо. Ось, наприклад, пам'ятаєте, як ми озброїлися проти тих, хто кидав шашки у Раді. Здавалося б, ми тепер повинні поставити клеймо на лобі цих людей і весь час підставляти їм підніжки. Але це – ознака слабких. А вміння прощати – якість сильних людей. І коли Андрій Парубій виніс у зал два законопроекти, ми їх підтримали - у залі було 370 голосів «за».

Ми не заперечуємо, не говоримо, що все, що було при прем'єрах Тимошенко, Ющенку, Кучмі, Кравчуку, Кінаху, Пустовойтенку, погане. Там були і позитивні напрацювання. Так чому ними не скористатися?!

Знову ж таки, у багатьох розробках брав участь інтелектуальний потенціал країни. І хіба можемо ми сказати, що Віктор Михайлович Пинзеник - дурна людина?! Він розумна, талановита людина, доктор наук, професор, блискучий макроекономіст, фінансист.

А не виходило у нього не тому, що він винен, а тому, що не було політичної волі, сильної команди, здатної об'єднати організаційний, менеджерський потенціал, ухвалювати і реалізовувати свої напрацювання. Тому, підкреслюю, безглуздо було б відкинути все і почати будувати з нуля. Зараз є команда, яка не буде все маркірувати як погане, а навпаки, використовує весь позитив.

- Але говорять, що законопроекти змінені за принципом ножиць: переставлені статті, втрачена логіка, додані непотрібні речі. Зокрема, шквал критики спрямований на кодекси. Може, справді краще ніякі не ухвалювати, ніж такі?

- Я побував у багатьох країнах світу, був у парламентах Бельгії, Франції, Німеччини, Канади, США і так далі. Я ніколи не бачив, щоб опозиція гладила владу по головці. Скрізь критикують! А у французькому парламенті які емоції! Скрізь! Ніде опозиція не аплодує ініціативам і рішенням влади.

Але! Я не хочу сказати, що все, що говорить опозиція, це погано. Навпаки, ми відчуваємо, що у нас є окремі нюанси, де ми не встигли дотягнути до потрібної кондиції цей продукт. Але, як кажуть шахісти, ми у глибокому цейтноті, спресовуємо час. П'ять років було згаяно, витрачено на склоки. Зараз потрібно надолужувати. Для цього є друге читання. Ми готові вислухати всі пропозиції. Ми і від Миколи Катеренчука візьмемо щось позитивне (альтернативний Податковий кодекс, - авт.). Також надходять пропозиції від підприємців. У результаті ми отримаємо закон, за яком нормально житимемо і працюватимемо.

- Нагадаю, коли Ваша команда була в опозиції, то дуже завзято лаяла Тимошенко за зовнішні позики. Зараз дехто із експертів стверджує, що уряд Миколи Азарова йде тією же доріжкою і затягує країну у боргову яму.

- Ми лаяли не за самі позики. Адже світ живе у кредит. Якщо Вам надається можливість узяти кредит і побудувати будинок, купити автомобілі або ще щось, Ви його завжди візьмете. Природно, Ви подивитеся на відсоток і зважите, чи вигідний він. Знову ж таки, не думаю, що хтось візьме кредит, якщо він планував його вкласти, скажімо, в автомобіль, щоб почати бізнес, а йому говорять: «Кредит дамо, але ніякого автомобіля. Тільки вулики можете на нього купувати або сигарети».

Іншими словами: навіть у побуті люди займають гроші під конкретні справи, адже навіщо мені черевики, якщо мені треба доньці пальто купити. І в державних позиках так. Коли Тимошенко брала, то використовувала гроші не для того, щоб підняти нашу економіку із якнайглибшої кризи. Вийшло, що зайняли шалені гроші, розтратили, а реальний сектор «поклали».

Ми кредитні гроші використовуватимемо для реального сектора економіки. Ми підписали Харківські угоди, що дає нам можливість гроші залишити на підприємствах, щоб вони модернізувалися, оновилися, підвищили конкурентноздатність, розширили ринки збуту, забезпечили себе стратегією розвитку.

У нас мета міняється. Ми в основному представляємо промисловців, індустрію, індустріальне серце країни – Донбас, Схід України. Природно, ми зацікавлені у тому, щоб кошти пішли в реальний сектор економіки, в індустрію і промисловість.

- А гуманітарні питання? Про згортання демократичних процесів говорить не тільки наша опозиція. Попередження звучать і ззовні України.

- Ви ж зрозумійте одне: ми що декларуємо – те і робимо. Ми чітко проголосили, що головним нашим зовнішньополітичним вектором є і буде курс на євроінтеграцію. Розумної альтернативи йому нема. Але для того, щоб мінімізувати фінансово-економічні і тимчасові витрати на цьому шляху, ми повинні по максимуму використовувати потенціал наших нормальних добросусідських, торговельно-економічних, політичних, гуманітарних відносин з нашим головним стратегічним партнером і сусідом - Російською Федерацією.

Якщо ми хочемо мінімізувати всі витрати на шляху до Європи, зробити це швидше і дешевше, то, напевно, ми повинні робити такі кроки, які з розумінням зустрінуті в Європі.

- А що скажете про закон, який обмежує право на масові зібрання? Його багато критикують.

- Я все скажу. Але почнемо з самого початку. Пригадайте, Янукович сказав, ЩО у зовнішньополітичному векторі головне. Тільки інавгурація закінчилася, 9 із 10 опозиціонерів заявили, що завтра Янукович поїде у Кремль. А куди була перша поїздка Президента Януковича? До Європи. Ось він сказав – і зробив, і 9 із 10 опонентів сіли в калюжу.

А що він говорив у Європі? Та те, що найзлободенніше сьогодні, це – безвізовий режим. Але коли він туди приїхав, йому сказали, що у чужий монастир зі своїм статутом не ходи, якщо прийшов, то свій залиш у себе у монастирі. Ми прийшли до Європи, а там говорять: «Почекайте. Про який геноцид Ви говорите? Які герої фашистські посіпаки Бандера і Шухевич?» То як Януковичу бути, якщо він реально йде до Європи?! Тому він і сказав, що геноциду не було.

І це дійсно так, правда, що не було геноциду. Насильницького знищення українців не було. Цього не було!

- Михайле Васильовичу, кажучи ці слова, Ви порушуєте чинний закон України.

- …Про геноцид він абсолютно правильно сказав. Далі. Про Бандеру і Шухевиче. Європа не сприйняла їх нагородження. Для Ющенка весь світ поділився на дві сторони: Польща і Грузія. Після цих указів Ющенка його вже і Польща не хотіла пускати.

- В України і Польщі достатньо проблемних сторінок в історії. І зрозуміло, чому той, хто для жителів Західної України – герой, для сусідньої країни – ворог.

- Але і Ізраїль не сприйняв цей указ Ющенка. Європа не сприйняла. А як же нам іти до Європи? Знову ж таки, цей указ вніс розкол усередині України. Він не потрібний. Це ж стосується геноциду.

Янукович, роблячи серйозні кроки, йшов проти вітру, розумієте. Але він твердо йшов до мети. Раз ми сказали «Йдемо до Європи», значить, йдемо. Нам ставлять підніжки, а ми однаково – йдемо.

- А Сталін? Невже його в Європі схвалюють?

- А що Сталін?

- Пам'ятник Сталіну був встановлений у нас в країні, коли Президентом України вже був Віктор Янукович.

- Тепер давайте розберемося тут. Хто це зробив?

- Ваші колеги по коаліції – комуністи.

- Якщо Ваш сусід, вибачте за вислів, зняв свої штани і ходить у себе по городі, то які претензії до Вас?! При чому тут Ви, це ж сусід! Ви тут ні при чому, хоча з цим сусідом і живете.

Послухайте далі. У нас був поставлені пам'ятники Сталіну і тричі Герою СРСР, легендарному льотчикові Івану Кожедубу. Пам'ятник Івану Кожедубу робився за рахунок держбюджету, його ставила влада. Ви щось маєте проти?

- Проти Кожедуба – ні.

- А Сталіну що, влада ставила? Відповідайте.

- На те вона і влада, щоб управляти процесами в країні. Чи ні?

- Якщо влада почне ламати через коліно волю громади, це вже буде тоталітарна держава. Хочуть у Львові пам'ятник Бандері – хай ставлять, ми не втручатимемося. Ставитимуть пам'ятник Сталіну там – хай вирішує громада.

- А якщо якась громада вирішить, що потрібен пам'ятник Гітлеру, Муссоліні?

- Сталін не є злочинцем. Його Нюрнберзький процес не судив. А Гітлера судив. Це різні речі. Правда, він не судив і Шухевича з Бандерою. Так, ми знаємо, що вони співробітничали, і, на загал, можемо віднести їх до тих, хто з Гітлером співробітничав. Але за персоналіями – ні.

А Сталіна ніхто не засуджував. Сталіна, навпаки, носили на руках. Він врятував увесь світ від фашистської чуми. Це наше сприйняття Сталіна таке. Світ його бачить іншим.

Так. Ми, чесно кажучи, не вітаємо пам'ятник. Але влада не ініціювала, не стимулювала, не забороняла і не даватиме ніяких вказівок. Хай ухвалює рішення місцева громада. Думаю, у Донецьку Бандері пам'ятник ніколи не поставлять, так само, як у Львові – Сталіну.

Але це – сенс демократії.

- Давайте повернімося до парламенту. Кулуари ВРУ розбурхує інформація, що у коаліцію зібралася колона «індивідуальних учасників» із БЮТ і НУ-НС. Чи це так? Хто ці люди?

- Я вже багато разів говорив і ще повторю: як мені приємно дивитися, як голосує зал! Зараз у коаліції приблизно 250 чоловік. А голосування проходять у 350-370 голосів. Це говорить про те, що вже половина НУ-НС і 2/3 БЮТ внутрішньо дозріли для переходу у коаліцію. Спочатку поодинці приходили, зараз будуть десятками. Вони не розділяють руйнівну позицію Юлії Тимошенко.

Що стосується нас, то з порядку денного питання розширення коаліції повністю зняте. Це нас тепер не хвилює, тому що ми можемо ухвалити будь-яке рішення. Хоч атомну бомбу хай проносять – рішення буде ухвалене. Ось це називається «реальна коаліція»!

Тимошенко все говорила: «У нас є! У нас є!». А то була коаліція політичних імпотентів. Вони жодного рішення не могли ухвалити. А у нас будь-яке буде прийняте!

Тому питання нарощування чисельності не стоїть. Але, з іншого боку, ми не можемо зачинити двері. Якщо люди хочуть до нас іти, то ми їм говоримо, що, незалежно від політичного прапора, тих, хто хоче підставити плечі під виконання програми Президента, ми милості просимо. Не будемо ж ми їх виштовхувати. Люди ж ідуть не на війну, а хочуть займатися творенням. Цей порив треба вітати.

- Зараз у ПР і союзника по коаліції, Блоку Литвина, є спірне питання – дата місцевих виборів. Тріщина піде? Дійдете консенсусу?

- Відповім так. Коли чоловік і дружина разом дожили до внуків, їх запитають: «Ви колись сварилися? Якщо так, то що тримало сім'ю?» Ті відповідають: «Так. Сварилися. Лаялися. Тримали фундаментальні цінності».

Якщо дружина любить балет, а чоловік – футбол, то мудра дружина не перемикатиме канал, який транслює матч улюбленої команди, а піде куди-небудь. Така сім'я доживе до правнуків. А якщо у дружини, як казав мій покійний батько, двох клепок у голові бракує і вона перемкне на балет, то знайдеться інша жінка, яка дозволить цьому чоловікові дивитися футбол.

Так і ми. Я сильніші завжди з повагою ставимося до своїх партерів по коаліції, і, як мовиться, інколи даємо їм можливість «подивитися свій футбол».

Юлія Артамощенко,