Не секрет, що на сьогоднішній день одним із актуальних питань в українській політиці є тема місцевих виборів. Відразу зазначу, що, не дивлячись на всі відмовки, владі все-таки вигідно поспішати з їх проведенням. І насамперед через останній візит Міжнародного Валютного Фонду до України, який, як відомо, вийшов досить зім'ятим. Зазвичай такі короткі візити говорять про відсутність прогресу у переговорах. Відомо, що МВФ залишився незадоволений загальною ситуацією в країні і, зокрема, тим, що стосується його вимог до українського уряду.
Дійсно, за свідченням впливових міжнародних економічних організацій, ситуація в Україні справді залишається досить складною. Наша країна, як і раніше, займає перше місце у Європі та четверте у світі за ризиком дефолту. І допомога з боку МВФ і Росії (остання, як відомо, відкрила Україні кредит на два мільярди доларів) не більше, ніж мертвому припарки: всі ці точкові вливання реанімувати українську економіку просто не в змозі.
Зрозуміло, що у зв'язку з усім цим влада поспішатиме з проведенням місцевих виборів. Але оскільки їй вигідно у даному разі поставити всіх у найменш комфортні умови і зробити так, щоб для решти політичних сил літо пройшло вхолосту, вже зараз з боку представників Партії регіонів запускаються «слухові» кампанії про те, що виборів не буде.
У той же час, за тією інформацією, яка надходить щодня , Партія регіонів уже стабілізувала свої штаби, яким дано команду розвернутися до 15 червня. Всіх решту «регіонали» переконуватимуть у тому, що виборів цього року не буде. Тим більше, що Янукович у своїй промові з нагоди ста днів правління утримався від цієї теми, хоча всі чекали, що він назве конкретну дату виборів. Він сказав: проводитимемо вибори відповідно до Конституції, і всі подумали про березень 2011 року.
Насправді задумка «регіоналів» у тому, щоб, оголосивши кампанію за шістдесят днів, заскочити всіх зненацька. Швидше за все, якщо брати «за приціл» 31 жовтня 2010 року, оголошення про початок кампанії буде приурочено за старою доброю кучмівською традицією до якоїсь дати, наприклад, до Дня Незалежності України.
Власне, таким чином Партія регіонів розраховує позбавити всіх своїх опонентів будь-яких козирів, а за рахунок раптовості отримати найбільший результат. При цьому потрібно враховувати, що у цьому разі Партія регіонів грає не тільки проти своїх традиційних опонентів із БЮТ, але також і проти представників блоку Тігіпка, Володимира Литвина і комуністів, оскільки у них з ними електоральна планка, яка перетинається.
Крім того, я припускаю, що «регіонали» наполягатимуть на ухваленні змішаної моделі виборів – фіфті-фіфті: 50% партійних списків, 50% мажоритарок.
З одного боку, вони не хочуть відмовлятися від чистої пропорціоналки, яка дасть їм грунтовні результати і можливість утримувати певну впевненість щодо рейтингів. З іншого, мажоритарна система дозволяє провести якомога більше своїх депутатів на ворожій території, насамперед, у Центрі та на Заході України, оскільки «регіонали» не можуть розраховувати на серйозний результат при пропорційній моделі ні в Центрі, ні на Заході країни. Саме тому вони розраховують досягти його за рахунок змішаної системи.
Найменш вигідна така система нинішнім серйозним політичним структурам і новим іменним проектам. Першими потерпілими, природно, будуть комуністи, Блок Литвина і БЮТ. Але найбільше, звичайно, потерпатимуть потенційні новачки, зокрема, «Фронт змін» Арсенія Яценюка і «Сильна Україна» Сергія Тігіпка, оскільки не мають мажоритарщиків – ці проекти прекрасно почуваються тільки при пропорційній виборчій кампанії.
Потенційним союзникам «регіоналів» – у першу чергу комуністам, Литвину і Тігіпку – варто задуматися про ці наміри: таким чином фактично Партія регіонів елементарно і банально підкладає їм велику свиню. Адже Литвин при змішаній системі взагалі практично ніде не проходить – з його рейтингами це і недивно, а комуністи дуже сильно втрачають. Не можна також скидати з рахунків, що основна боротьба за Центр України розгорнеться між Тігіпком, БЮТ і Партією регіонів.
До речі, цілком імовірно, що Партія регіонів по якихось окремих населених пунктах відстоюватиме право скорочення депутатського корпусу, оскільки відомо, що чим більше депутатів, тим складніше домовитися. Тим більше, якщо ці депутати – опозиціонери.
Отже, я не виключаю, що «регіонали» навіть можуть наполягати на ухваленні змін до закону про місцеві вибори стосовно скорочення депутатів, зокрема, наприклад, зі 120 депутатів може бути обрано 90 або навіть 60.
Що стосується Києва – тут ситуація цікава: незважаючи на відсутність інформації і відповідне рішення КСУ на користь нинішнього мера Леоніда Черновецького, яке передбачає вибори київського голови тільки у 2012 році, не виключене проведення термінових виборів не тільки у райради столиці, але ще і до Київради. При цьому Партія регіонів, не маючи власного рейтингового кандидата, буде вимушена домовлятися з тими, хто вже має вагу – Віталієм Кличком і Сергієм Тігіпком.
До останнього зберігатиметься інтрига, чи піде на ці вибори Юлія Тимошенко. Партія регіонів дуже сильно б цього не хотіла. Вона боїться, що Тимошенко, за прикладом Жака Ширака, ставши мером Києва, зможе розраховувати не тільки на київські фінансові ресурси, але і використовуватиме столицю як базу персонального лідера.
І це, до речі, ще один привід для «регіоналів» пов'язати свої надії з Тігіпком або Кличком і домовитися з ними. Але враховуючи, що логіка проведення місцевих виборів принципово інша, ніж загальнонаціональних, той же Тігіпко, якщо піде на вибори мерів, зробить величезну помилку. Він ніколи їх не виграє. Одна справа, коли кияни голосують за кандидата в мери, і зовсім інша – просто за міського чиновника.
Тут найвищі шанси на перемогу у тих кандидатів, які вже довго займаються київською тематикою. Найкращі рейтингові позиції на сьогоднішній день у Леоніда Черновецького, як це не дивно, у Віталія Кличка і Віктора Пилипишина. Це спрвді три реальних кандидати, які можуть серйозно поборотися за крісло київського мера.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
