Олесь Доній: У парламенті я не завдав нікому жодного удару

Народний депутат від НУ-НС, опозиційний віце-прем'єр Олесь Доній уже виписався із лікарні, але ще не може вести звичну для себе активну суспільно-політичну діяльність. Натомість діяти він не припиняв: аналізує, робить висновки, радить, готує нові проекти. Про це та багато іншого він розповів в інтерв'ю кореспондентові ForUm'у.

- Олесю, найперше запитання - як Ви почуваєтеся?

- Звісно, вже краще, хоча ще не у формі. Поки ще на лікарняному. Скільки ще буду на ньому – невідомо.

- До парламентських канікул повернетеся у ВРУ?

- Я б залюбки, чим скоріше – тим краще. Звичайно, щойно лікарі дозволять – відразу із задоволенням перейду до активнішої форми діяльності.

- Відомо, що 27 квітня Ви могли не йти до парламенту, бо у понеділок, 26 квітня, Вас прооперували. Чому Ви пішли?

- Напередодні, дійсно, мені зробили маленьку операцію на спині. Я не брав лікарняний. У парламент не міг не прийти, оскільки останні дії влади, особливо ратифікація Харківських угод щодо подальшого перебування ЧФ РФ, є антиукраїнськими.

Я людина, яка боролася за Незалежність України, тому вважав, що потрібно було захистити державу. І навіть у тій ситуації, коли можна було передбачати шалений тиск, брутальність з боку регіоналів, іноді краще свідомо йти на поразку, ніж нічого не робити.

- Ніхто не сподівався, що парламентське протистояння перейде у брутальну бійню. Вас реально побили. Як думаєте, чому так сталося?

- Я також не думав, що це буде бійка. Але, очевидно, все було зроблено спеціально. І тепер можна чітко сказати, чим насправді є зараз нова влада в Україні.

Ідеологія нової влади – російський націоналізм, тобто відстоювання інтересів Росії, російської мови, російської культури. А яка у нас форма правління? – це бандократія, використання будь-яких, у тому числі силових, засобів для збереження і закріплення своєї влади.

Відповідно, все, що робилося у парламенті, було ознакою. Це був сигнал по виконавчій вертикалі: можна застосовувати будь-які «зручні» засоби до незгодних. Іншими словами, влада чітко, спеціально у силовий спосіб, розправилася з опозицією у парламенті, для того щоб утвердитися як бандократія, аби цей стиль поведінки панував в усій виконавчій вертикалі. Тому не варто дивуватися, що згодом відбулося брутальне побиття захисників парку, сталася незрозуміла, підозріла смерть студена.

- Після тих подій «призначено» двох винних - Андрія Парубія і Юрія Гримчака. На всі запитання, чи понесуть відповідальність коаліціанти, наприклад, регіонал Олег Царьов, поведінку якого зафіксували всі камери - відмовчуються, або кажуть, що то були захисники парламенту. Що скажете на це? Ви когось били? Від Вас треба було захищатися?

- Я не завдав нікому жодного удару. Натомість був в оточенні п’ятьох регіоналів. Хтось мене бив згори і ззаду. Як потім журналісти мені розповіли, це був кримінальний авторитет із Донецька, під кличкою Картавий.

У той день ми прийшли не на бійку, а на свої робочі місця до ВРУ. Нас піддали цій грубій фізичній силі за те, що ми просто стояли біля своїх робочих місць і захищали своє право бути там. Ось уявіть, що до Вас прийдуть із сусіднього офісу і будуть бити лише за те, що Ви прийшли на своє робоче місце!..

А те, що із їхніх лав ніхто не понесе покарання, це зрозуміло. Вони плювали на закон, коли ратифікували угоди. Робили це без кворуму, чужими картками, у силовий спосіб. Вони й думати не думають про дотримання законів в інших сферах.

Ще одне свідчення моєї правоти – прокуратура досі на визнає мене потерпілим, хоча пройшло вже півтора місяці. Очевидно, вони бояться це зробити. Мабуть, вони думають, що це я сам собі завдав травм, чи я у той момент перебував в іншому місці, а у залі ВРУ був мій клон?..

Очевидно, що прокуратура просто не виконує своїх функцій. І саме тому 9-го числа я написав заяву про злочинну бездіяльність слідчого. Але підозрюю, що насправді проблема не лише у слідчому, а й у цілому апараті, який обслуговує інтереси не закону, а одного із угрупувань, яке дорвалося до влади.

- Значить, крапки у справі не буде?

- Безперечно! Люди, які привели кримінальних авторитетів до парламенту, не думають про виконання закону. У них інші закони, це – закони брутальної сили. Вони пануватимуть у країні, аж поки ця влада не буде відсторонена.

- То що, не можна так зробити, щоб громадянину України Олександрові Донію, до того ж депутату, були компенсовані моральні збитки та кошти, витрачені на відновлення здоров’я?

- Ну, якщо прокуратура не хоче визнавати мене потерпілим, то про яке відшкодування може йтися?..

Вона не хоче визнавати факту нанесення травм. Хоча, якщо таке ставлення до депутата, до публічної персони, то як важко доводити свою правоту у судах і прокуратурі пересічним громадянам, які не захищені депутатським мандатом! Цілком очевидно, що здобувати правду у судових інстанціях буде для всіх надзвичайно тяжко.

- Можливо, там щось з документами не так? Ви надали все, що передбачено українським законодавством?

- Так. Там достатньо однієї заяви. Це зробив мій помічник, який має завірене право подавати від мого імені будь-які заяви. Він одразу, у перший день, це зробив.

- Що ж робити? Безвихідь?

- Ні, це не є безвихідь. Україна була і в гірших ситуаціях. Наша країна була і під відвертою окупацією. Просто очевидно, що сьогодні стало зрозуміло, чим насправді є ця влада.

Можна було спробувати творити опозицію у стінах парламенту. Та, на жаль, фракції НУ-НС і БЮТ не змогли пройти очищення. Тому я покладаю надії на позапарламентські форми спротиву, на нові організації. Безперечно, що на будь-який тиск може існувати рух опору, антитиск.

- А так, суто по-людськи, не виникало бажання сказати: та гори воно все! я йду із політики, буду займатися винятково громадською діяльністю?

- Тут питання не про партійну політику.

Я – один із тих небагатьох в українській політиці, які свого часу, у 80-х – на початку 90-х років, боролися за Незалежність України. Для мене політика це не партійні розкладки, не перебування у парламенті. Для мене політика – це утвердження українських національних інтересів. Незалежно від свого перебування у парламенті, я, безперечно, стоятиму на цій позиції і працюватиму над цим надалі.

Просто, на жаль, існуючі політичні сили та фракції, які могли би репрезентувати опозиційні середовище і громадськість, не спромоглися самоочиститися. А це значить, що де-факто або керівництво цих фракцій, або значна частина депутатів саботують опозиційну діяльність, намагаються підігрувати чинній владі.

- Коли людина опиняється у біді, то їй стає зрозуміло, хто є хто. Вас підтримали люди із Вашого оточення? Не довелося ні в кому розчаруватися, або ж, навпаки, приємно здивуватися?

- … Здебільшого до мене приїжджали приятелі із мистецького середовища - літератори, музиканти. Відвідували і медійники – дружні журналісти.

Якщо говорити про політиків, то це також були не стільки політичні партнери, скільки особисті приятелі та давні друзі. А депутати досить спокійно поставилися до цієї ситуації. Щоб було зрозуміло, то мене відвідали двоє депутатів із НУ-НС, один із БЮТ, один із ПР.

- З інформації у ЗМІ складалося враження, що у Вас цілодобово були політичні гості…

- Як правило, ті люди, які інформували про мене, до мене не заїжджали. А дехто навіть не дзвонив.

Коли мені вже можна було читати, то я з подивом для себе дізнавався про деяких ньюз-мейкерів.

- О, щодо ньюз-мейкерів. Інтернетом ходила інформація, як зараз зрозуміло, зі страшними перебільшеннями, на кшталт: Доній у вкрай тяжкому стані, він довіку залишиться в інвалідному візку…

- Та ні. Безперечно, це був не «вкрай тяжкий стан». Просто прикро, що процес одужання триває досить довго порівняно з тим, як це могло бути після звичайного струсу мозку.

Справді, 10 днів мене возили на процедури тільки у візку. Самостійно я фактично не пересувався. Але у людей бувають страшніші трагедії. Я не думаю, що варто на цьому робити піар. У цій ситуації більш важливою є політична складова – дії і поведінка влади.

- Вам було заборонено читати, дивитися телевізор, користуватися мобільним телефоном. Ви людина активна, звикли весь час перебувати в інформаційному потоці, якщо можна так сказати, в енергії. Тяжко було?

- Заборони тривають і досі. Мені рекомендують користуватися комп’ютером не більше 15-ти хвилин, не їздити за кермом, не користуватися літаком, не перевантажувати себе фізично, не нервувати, не вживати алкоголь.

Та перші 10 днів мені просто було не до інформації й активності. Було трошки складно думати. Я не відповідав навіть на телефонні дзвінки, бо був у дуже незвичному стані. Одним словом, просто було тяжко. А потім я поступово намагався адаптуватися.

Та процес одужання йшов, і я поступово намагався діяти. Коли я не міг ще писати (через 2 тижні після цієї травми), але хотів поділитися своїми думками з депутатами своєї фракції, то запросив свого помічника і надиктував відкритого листа. Хоча я не міг писати, та логічно мислити на 14-й день я міг (сміється, - авт.).

Насправді, дуже прикро, що досить прості три тези, викладені у моєму листі щодо змін у НУ-НС, були саботовані керівництвом і більшістю фракції, які, очевидно, зробили ставку на підігравання ПР, а не на утвердження НУ-НС як опозиційного авангарду.

- Які це були три тези?

- Дуже прості.

Перша. Я вважав, що після 27 квітня потрібно виключити із фракції тих 9 чоловік, які ступили у коаліцію з ПР чи проголосували за ратифікацію сумнозвісних угод. Мені видається це абсолютно логічним. Одна справа, коли відбувається неконсолідоване голосування з не дуже принципових питань, інша – коли це пов’язано з фізичним тиском, з антиукраїнською сутністю.

Ті люди перейшли межу, яка є охоронною. Подальше їхнє перебування у фракції буде роз’їдати НУ-НС зсередини. Крім цього, ті люди будуть дезорієнтувати виборців. На табло висвітлюватимуться результати голосування, а теперішні «друзі» регіоналів будуть в одному рядку з опозиціонерами.

Другий момент. Цілком очевидно, що слід замінити голову фракції у ситуації, яка склалася. Пан Мартиненко виходець із великого бізнесу. Його сильні сторони – гнучкість і дипломатичність. А у цій ситуацій вони сприймаються як конформізм. ПР це сприймає як слабкість в опозиції. Тому, цілком очевидно, що потрібно обрати головою НУ-НС людину з більш чіткими принципами, більш вперту у відстоюванні позиції фракції.

- Є такі?

- Звичайно. У листі я не писав про це, однак керівником може бути В’ячеслав Кириленко. Можуть бути й інші кандидатури, але, насамперед, треба розглянути цю. Принаймні, коли він був керівником фракції, то що-що, а закидів у конформізмі йому ніхто не міг зробити. Кириленку закидали якраз упертість.

Третій момент листа. Це найтяжче для депутатів, хоча нічого алогічного і незвичайного тут нема. Це голосування власними картками.

Опозиція закидає ПР антиконституційність сутності та голосувань. Це правда, вони голосують чужими картками без наявності кворуму. То, очевидно, опозиція теж не має права діяти в подібний спосіб. Вона повинна бути чеснішою і чистішою. А на цей момент я – єдиний депутат, який ніколи не голосував чужою карткою і не віддавав свою.

Голосування чужими картками роз’їло український парламентаризм. У нас нормою є те, що було б неабияким скандалом у будь-якій іншій європейській країні. Ось мені і здавалося, що НУ-НС тут мав показати приклад. Та, на жаль...

На сьогодні жоден із трьох пунктів не прийнятий. З цього я роблю висновок, що фракція не готова, і просто не варто покладати сподівання на неї як на виразника інтересів опозиційного суспільства.

Зараз нам потрібно організовувати нові структури, виховувати нових лідерів громадської думки. Очевидно, що це буде непростий і довготривалий процес. Але робити ставку на людей, які не мають хребта, які тебе завжди здадуть і зрадять у критичній ситуації, просто недоцільно.

- Так Ви вийдете із фракції НУ-НС?

- Ні, не буду виходити. Я просто основну свою діяльність як громадського діяча розгорну поза парламентом. А у парламенті я, безперечно, використовуватиму всі можливості депутата для захисту інтересів громадян і для української ідеї. Тобто я використаю весь арсенал, який є у депутата-індивідуала.

- Із опозиційного уряду Ви теж не підете?

- Ні. Ще раз кажу, використовуватиму всі можливості для викладання власної точки зору, пошуку союзників в існуючому таборі колишніх помаранчевих партій. Безперечно, через слабкість лідерів цих політичних сил ми повинні перебрати на себе роботу з виборцями, доносити до них інформацію, показувати справжні обличчя політиків з усіх таборів.

- До чинної коаліції, зрозуміло, Ви приєднуватися не збираєтеся. Однак із НУ-НС і БЮТ туди вже перейшло чимало депутатів. Скажіть, чому ніхто із них не вийшов і не пояснив, чому це зробив? Соромляться?

- Про сором я б не говорив. Вони просто не бачать, перед ким робити такі заяви. У них поваги до виборців нема і, відповідно, нема перед ким звітувати.

Вони ставляться до політики як до бізнесу. Йдуть туди, де вигідніше бути на цей момент. Натомість вони отримують матеріальні чи інші дивіденди. Це їхня справа. Вони не ставляться до політики як до ідеології. Тоді для чого їм виступати?..

- Але ж якщо вибори відбуватимуться за закритими списками, такі люди й надалі приходитимуть?

- … З відкритими списками може бути ще досить велика ілюзія. Згадайте, свого часу мажоритарні округи теж купували бізнесмени, і проходило безліч аморальних людей. Цілком можливо, що таких проходило не менше, ніж за пропорційною системою.

Зараз, коли йтиметься про відкриті списки, цілком вірогідно, що регіонали спробують під їхньою егідою провести мажоритарну систему, в якій округи будуть контролюватися владою, великим капіталом.

Справа в тому, що зараз потрібно дискутувати не просто про виборчу систему. Адже не важливо, за якою системою обирається аморальна людина, купує вона округ чи місце у списку. Все просто. Політикою повинні займатися моральні люди, хоча ідеології можуть бути різні.

Теза, що політика – брудна справа, неприйнятна. Є люди порядні й аморальні у різних сферах життя. Але! Політика одна із небагатьох сфер, де люди мають можливість самостійно голосувати, обирати кращих.

У цьому плані, розуміючи всю вагу коштів і мас-медіа, які на них утримуються, можливість пропаганди, прямого підкупу, у будь-якому разі треба розуміти, що основне – це просвітництво серед населення, яке має остаточне право обирати, кого де воно хоче бачити.

Заявки про те, що хтось взяв кіло гречки чи гроші, тому що й інші так вчинили, людям вилазять боком. Рано чи пізно це стане зрозумілим, принаймні, на рівні місцевих виборів. Хоча б на рівні місцевих громад має прийти протвереження і розуміння – суспільство впливає на політичну ситуацію. А без цього нічого не зміниться.

- А що Ви скажете про вибори в Україні? Зараз існує дві думки. Одна із них про те, що ПР планує провести дочасні парламентські вибори разом з місцевими вже восени цього року. Про це заявив Микола Томенко. Друга – ПР і її союзники КПУ і Блок Литвина, які знають, що в наступний парламент можуть не пройти, навпаки, зацікавлені у відтягуванні виборів як таких.

- Про це тепер треба питати не мене і не Томенка. Депутати із опозиційних фракцій тепер не мають ніякого стосунку до прийняття рішень парламентом. Сьогодні не йдеться ні про який консенсус між політичними елітами і врахуванням інтересів опозиції. А будь-які рішення, навіть найбрутальніші, приймаються лише в офісі ПР. Тому це – питання до них.

Однак думаю, що для них вигідніше вічно тримати владу у будь-який спосіб. Як вони це робитимуть?.. Може бути дуже багато різних варіантів. Не хочу їм підказувати.

- Ще дозвольте одне запитання. Ви колись розповідали, що маєте багато планів стосовно громадської діяльності. Зокрема, Ви говорили про акції щодо популяризації української мови у російськомовних регіонах. Які у Вас плани на короткострокову перспективу?

- Коли я був у лікарні, то придумав багато нових проектів. Це 3 статті, 3 нових музичних диски, 2 нових великих гуманітарних проекти, 2 організації, один новий фестиваль повстанської патріотичної пісні. Планів дуже багато. І щойно я повністю одужаю, закачаю рукави і буду працювати.