Монтян: Мені хочеться фундаментально розбити Литвину його зухвалу морду

Не бажаючи відкрито демонструвати передчуття швидкого переселення в тихоокеанські «округи», українські «слуги народу» в перший літній місяць активно втілюють у життя те, що «ніяк не може бути відкладено».

Про необхідність цього і «сенс життя» у цілому в ексклюзивному інтерв'ю кореспондентові ForUm’у розповіла відомий адвокат Тетяна Монтян.

- Тетяно, Україна недавно «відзначила» сто днів нової влади. Багато думок уже висловлено з цього приводу, хотілося б у цю «компанію» і Вашу…

- Знаєте, мене дивує ось що: уряд чомусь наполегливо не бажає доносити до громадськості інформацію про свої досягнення. Але в той же час, неначе спеціально, вип'ячує свої недоліки.

Ці хлопці чомусь не популяризують свої реформи, навіть, якщо справді збираються їх проводити, нічого не пояснюють суспільству, і навіть не вважають необхідною комунікацію з осудною частиною суспільства – в цьому, я вважаю, їхня головна помилка.

Вони думають, що все вже досягнуто – золота рибка виплигнула до них з акваріума, і так тепер буде завжди. Або, принаймні, дуже довго. А тому не вважають потрібним взагалі комусь пояснювати.

- Проте, чогось вони досягли, як, по-вашому?

- Про досягнення говорити поки рано. Один з небагатьох гідних намірів, який я можу відмітити, – це те, що власті збираються ввести відкриті реєстри і кадастри.

У своїй заяві на цю тему Льовочкін зазначив, що, незважаючи на вірогідний опір комуністів і литвинівців, з подальшим можливим протистоянням у коаліції, вони все одно це зроблять.

Так, поки що це всього лише намір, але враховуючи, як вправно в програмі уряду відхилили поправки Бевзенка про виключення даних пунктів, і що пункти про відкриті реєстри і кадастри уціліли і увійшли до програми, є надія, що уряд цю реформу насправді проведе.

Власне кажучи, це було б логічно: адже немає сенсу намагатися керувати якимсь активом – а тим більше, таким величезним, як наша країна – не маючи поняття, кому що належить і з чого ця величезна країна складається.

Але, повторюю, власті не вважають потрібним пояснювати суспільству «інтимні» деталі проведення такої реформи і заручатися його підтримкою, чим на рівному місці зароджують сумніви в серйозності своїх намірів.

Що стосується всього решта: вони грамотно не піарили Чорноморський Флот і ціну на газ, оскільки і так зрозуміло, що під цим приводом чинуші Росії хочуть у черговий раз «попиляти» рідний бюджет, але це – проблеми не України, а мудрого російського народу.

А наші власті правильно не вважають потрібним розповідати всю правду, що, мовляв, хай наші російські партнери піарять собі свої нібито могутні геополітичні успіхи, як хочуть, а ми робитимемо своє. Нехай їхні ночви ще трішки поплавають у внутрішніх водах Туреччини, раз ці понти оцінюються росіянами аж у сорок мільярдів.

- До речі, після підписання Харківського контракту наша «так звана опозиція» – інакше назвати її поки просто неможливо, заявляла, що такими темпами ми зовсім скоро станемо російським районом...

- Це така феєрична нісенітниця! Я можу тільки приєднатися до думки, неодноразово висловленої, що ті хлопці, які зараз дорвалися до влади і до власності, перепливши через океани крові, за цю власність перегризуть глотку кому завгодно.

«Геополітичні успіхи Росії» – це всього лише піар, яким російські правителі прикривають перед своїм народом власні незліченні наміри подерибанити державний бюджет Росії з якого-небудь чергового приводу. От і все.

А нашим навіщо про це говорити? Таке говорять тільки люди, які або справді не розуміють елементарних речей, або умисне несуть явну нісенітницю.

Я не знаю, якими саме були умови Харківської угоди і, швидше за все, в найближчі сто років суспільство про це не дізнається – але я готова посперечатися, що ті хлопці, які зараз при владі, що завгодно зроблять, але тільки власність свою не віддадуть. Це ж очевидно!

- А як Вам взагалі внутрішня і зовнішня політика Януковича?

- Що стосується внутрішньої політики, тут навіть питання не до Януковича, а до Азарова, який намагається керувати дуже жорстко. Але з урахуванням країни, яка йому дісталася, з урахуванням повного непрописання формальних процедур по бюджету і по всьому іншому – він може як завгодно жорстко ставити питання, але на низах будь-який дрібний чиновник, який може хоч до чогось дотягнутися, грабує, як востаннє в житті. І Азаров зі своєю командою навіть не може цього відстежити.

- Чому?

- Тому що ніхто уявлення не має, що і кому в країні належить. Можливо, тому вони нарешті і дозріли до ідеї відкритих реєстрів і кадастрів. Зрештою, щоб чимось керувати, треба знати, з чого це «щось» складається.

Насправді, «регіоналам» зараз країна фактично не належить. Їм, можливо, належить формальна влада, тоді як реальна знаходиться на самих низах, у дрібних чиновників – і ті розпоряджаються нею, як хочуть, конвертуючи її в дзвінку монету, лише для годиться намагаючись не дуже нариватися, щоб не дали «по шапці», не поперли з посади і, тим більше, не посадили з конфіскацією або, взагалі, не гуркнули.

- Вам, безумовно, відомо про новий закон про судовий устрій. Розкажіть про нього двома словами.

- Якщо зовсім просто – то невідомо, як він працюватиме на практиці. Єдине, що можна стверджувати чітко – Портнов з особистої помсти розробив систему повного усунення Онопенка і його людей від якої-небудь реальної влади. Це так, – якщо зовсім коротко. Як вони далі втілюватимуть у життя свої задумки – я не знаю.

Насправді, зараз владі вигідно було б відтворити ту систему, яка була при Радянському Союзі, коли, умовно кажучи, дрібну «людишку» ніхто не кривдив, а правосуддя «на землі» мало місце бути. Беззаконня ж творилося лише руками всяких там медведчуків виключно у справах типу Василя Стуса.

Зараз же у нас в країні панує повний безлад, судді пішли в глибокий відрив, і справи виграє виключно той, хто зацікавить суддю більше і краще, ніж процесуальний супротивник.

А в Радянському Союзі все було так: «просту людинку» ніхто не чіпав, ну хіба що судді мухлювали через дрібниці – по неочевидних справах – там, де фіфті-фіфті і незрозуміло, хто кому Рабіновіч насправді, ну або давали терміни на рік-два менше/більше за декілька сотень рублів. Але беззаконня оскаженілого не було! За цим суворо пильнувало КДБ, а тому серед суддів охочих нариватися було мало.

Нинішнім хлопцям при владі логічно і вигідно було б зробити схожу систему. Щоб прості прохідні справи вирішувалися виключно згідно із законом, щоб серед широких мас суди користувалися репутацією осудної структури, в якій панує реальне правосуддя.

Як при цьому суди вирішуватимуть справи на рівні всяких там «Криворіжсталей» - це особисті труднощі олігархів. Суспільству, насправді, це байдуже. Точно так, як і в Радянському Союзі більшість людей жодним чином не турбувалися долями гнаних дисидентів.

- Ви згадали «Криворіжсталь», а мені чомусь відразу подумалося про Тимошенко. Скільки говорили, що вона опозиціонер від Бога, по суті виходить, пардон, пшик...

- Тому що у нас в принципі відсутня опозиція як така. Її просто немає – от і все. Ні в кого з наявних політиканів немає осудної, деталізованої, конкретної програми дій – «як розрулити країну». Немає всяких там «планів реформ», «дорожніх карт» та іншої макулатури в стилі «мишки, станьте їжачками», немає чітко прописаного алгоритму дій на всіх рівнях. А тому – існує лише зграя дерибанщиків, яких усунули від влади, і тепер, як бачите, Тимошенко рухається в маргінес з наростаючою швидкістю.

- А ще, кажуть, вона панічно боїться повернення Павла Лазаренка.

- Цілком можливо, оскільки їй є чого боятися. Якщо Паша відкриє рот, їй, м'яко кажучи, буде кришка. Зрадила і здала вона його, звичайно, дуже жорстко. Але в тому-то вся і справа, що все рано чи пізно закінчується. Неминуча лише смерть, все решта коли-небудь вирішується так, як і повинно – кожен отримує по заслугах.

Нікому і в голову не прийде сказати, що Лазаренко – ангел. Він, звісно, звичайне чудовисько, але і односправиця його Тимошенко нічим не краща. І зрозуміло, що вона отримає по всіх її «заслугах». Через те вона і кинула все в цей «український прорив» - і поразка для неї смерті подібна. Тепер, що б вона не робила – толку мало.

Знаєте, якщо влада починає просочуватися крізь пальці, як пісок, її ніяк не утримаєш. У руках можна утримати мокрий пісок, але якщо він висох – то «все пропало».

На плаву Тимошенко утримували тільки формальна влада і допінг у вигляді дерибана бюджетного бабла. Оскільки вона тепер таких можливостей не має – посадити своїх прихильників і «соратників» на дерибан бюджету, то все, що їй залишається – це піти в маргінес.

Тому що за нею нічого немає: ні відданих людей, ні тямущих ідей – ніяких цікавих пропозицій суспільству. Ось така з Тимошенко опозиція. Вона – просто лузер, якого викинули з влади, не залишивши в руках нічого, крім сухого піску.

- Тобто найкраще для неї зараз – це в літак і на «край географії»?

- Ну, зрозуміло. У неї достатньо грошей, накрадених за всю її кар'єру політика. Проте, Тимошенко повернена саме на владі. Якби їй було досить просто, як годиться людині в її віці, сидіти вдома і возитися з внуками – було б усе нормально, але вона ж негайно хоче бути «владичицею морською».

- Тетяно, повернімося до текучки. Що скажете з приводу президентської ідеї про збільшення пенсійного віку?

- Насправді, з усім цим цирком – пільгами, субсидіями і так далі – потрібно зробити дуже просто: кодифікувати абсолютно все законодавство, яке у нас стосується всяких видів допомоги, оскільки предмет регулювання «соціального» законодавства – це підстави і порядок надання допомоги тим, хто не може допомогти собі самостійно.

У нас же для чогось є «стопіццот» популістських законів щодо різних категорій пільговиків, хоча мова йде про банальні гроші, тільки про гроші, і ні про що, крім грошей.

Ось, наприклад, такий-то громадянин має такий-то дохід, але йому до прожиткового мінімуму не вистачає стільки-то і стільки-то. І все, що треба з цього приводу зробити – це всього лише скласти повний відкритий «реєстр убогих» різних категорій.

Наприклад, Марфі Іванівні до прожиткового мінімуму не вистачає двісті гривень – ось їх ми їй і дамо. Петру Петровичу не вистачає вже триста гривень – їх ми теж йому дамо – і все! А хто ці люди – «чорнобильці» чи там «діти війни» - яка різниця?! Плюс, перевірка умов життя одержувачів допомоги і їхніх витрат, щоб «у жебраки» не записувалися безпідставно.

А що стосується підвищення пенсійного віку – я до цього ставлюся дуже позитивно, особливо для жінок. Даєш гендерну рівність! Адже люди у нас – особливо чоловіки, на пенсії фактично і не живуть, якщо звернутися до статистики. Вони вмирають практично негайно після виходу на пенсію. Крім того, пенсійний вік у нас дійсно дико занижений. Особливо це стосується категорій всяких пільговиків, які мало не в тридцять років уже офіційно пенсіонери.

І, звичайно, я категорично підтримую індивідуальне нарахування пенсій, оскільки вважаю, що та система нарахувань, яка процвітає зараз, – повний кошмар. Нинішнє пенсійне законодавство навмисно створене таким, щоб середньостатистична людина без вищої освіти – і бажано технічної – не змогла в ньому розібратися.

Тому-то Пенсійний фонд «крутить» немислимі суми, «заощаджені» на цинічному протизаконному заниженні виплат беззахисним старим людям. Подивіться, скільки у нас пенсійних справ у судах: люди вимагають перерахунки, а їх пускають по великих бюрократичних кругах. Тому недивно, що нинішня система нарахування пенсій нічого спільного із справедливістю не має.

Нинішні методики нарахування пенсій за принципом «середньої зарплати за останні-передостанні скількись там років» - це нісенітниця, тому що купівельна спроможність грошей «тоді» і «зараз» - незрівнянна, і ніякі «таблиці коефіцієнтів перерахунку» тут не допоможуть.

Рахувати треба, звичайно, по теперішньому прожитковому мінімуму. Скільки держава може – хай стільки і платить. А то - наприймали популістських законів, теоретична сума виплат по яких перевищує держбюджет США.

Звичайно, треба переходити на індивідуальні пенсійні рахунки. Але знову-таки – диявол, як завжди, в деталях: незрозуміло, як усе це буде здійснено на практиці. Потрібно також пригадати про персональні пенсії, коли наші чиновники у відставці отримують неймовірні гроші незрозуміло за що.

Обов'язково повинен бути встановлений якийсь максимальний рівень пенсій, що б там не вирішував з цього приводу на користь вищого чиновництва Конституційний суд. Нинішня влада вже довела своє вміння змусити КСУ винести постанову і крутішу, ніж «1+1=1».

Отже, якщо «регіонали» захочуть, вони це зроблять. Але! Чи стануть вони «бортати на гроші» вище чиновництво? Ось у цьому все питання. А ідея, в принципі, нормальна. Побачимо, яким буде втілення.

І ось тут якраз я повернуся на початок нашої розмови: помилка нинішньої влади в тому, що вона не бачать необхідності в постійній комунікації з суспільством. А наші журналісти, на жаль, замість того, щоб займатися освітленням дійсно серйозних тем, захоплюються різною нісенітницею на зразок нещасного Межигір’я і нав'язування себе «в гості» до сильних світу цього.

Що, невже є ще в Україні люди, які сумніваються, що Янукович та інші депутати вкрали (але більшість — формально законно) свої «маєтки», заводи, газети і пароплави? Щось мені слабо в це віриться.

І замість того, щоб по п'ятисотому разу дорікати цих жлобів у тому, що вони журналістів кудись не покликали і чогось не показали, було б набагато корисніше поцікавитися більш приземленими питаннями. Наприклад, методиками нарахування комунальних платежів. Або довідатися склад комунального майна. Адже українці – члени різних територіальних громад, за якими числиться комунальне майно. Я, наприклад, не маю анінайменшого поняття, що мені належить, як членові територіальної громади Києва, а займатися системним з'ясуванням цього питання у мене банально немає часу.

Я не знаю, хто насправді управляє комунальним майном; ніде не можу подивитися звіти про їхню роботу і свою власність. Ну що за марення?! І якщо навіть я не знаю, то що говорити про «простих радянських громадян»?

А журналісти замість того, щоб цікавитися цим, займаються хто-зна чим. Так, Межигір’я – це теж важливо, але сенс говорити про нього по сто п'ятдесят разів? З іншого боку, та скільки там вкрав той Янукович у порівнянні з тим, скільки щодня дрібні чиновники грабують з державної казни на своїх місцях? Невже менш цікаво розкрити цю схему масштабів всієї країни?

І раз журналісти не піднімають ці питання, то і до людей ця проблематика теж слабо доходить. Адже що таке політика, як така? Це всього лише алгоритм ухвалення рішень відносно сумісної неподільної власності. Така власність, на різних рівнях – як вся країна Україна, так і окремо взятий багатоквартирний будинок, наприклад. А у нас немає чіткого алгоритму відносно ухвалення мешканцями-співвласниками рішення про вивіз сміття з багатоквартирного будинку, не говорячи вже про рішення, що стосуються всієї країни.

Для того, щоб ухвалювати обгрунтовані рішення про свою власність, про неї, як мінімум, треба мати повну інформацію. У нас найстрашніша державна таємниця – методика нарахування комунальних платежів, а зовсім не якийсь там Янукович з його Межигір’ям, про який вже кожен собака все знає напам'ять.

Про що можна говорити, якщо журналісти не вважають потрібним піднімати дійсно актуальні проблеми, а хапають тільки те, що лежить на поверхні, і пережовують це по п'ятсот п'ятнадцять разів? Так звідки ж люди можуть зрозуміти, чому вони живуть у такій дупі?

Будь-яка людина, яка живе в приватному будинку, в селі чудово знає, скільки коштує обслуговування її будинку: скільки коштує провести світло, воду, газ, вивезти сміття, побілити-пофарбувати... А жителі міст масово позбавлені інформації, в що насправді обходиться обслуговування їхніх будок і головне – Що це за обслуговування. Ось яка найголовніша проблема в містах.

Знаєте, коли я бачу Литвина, який «нявкає» на тему «землю і батьківщину не продають», мені хочеться запустити в нього чим-небудь важким, бажано кувалдою, щоб фундаментально розбити його зухвалу морду. Будь-яка людина знає, що в нашій країні вся земля давно фактично продана, або її цинічно відібрали у законних власників «в оренду на сорок дев'ять років» - і ніякої можливості розірвати такі договори немає. Існував колись на Русі Юр’їв день для кріпосних, коли можна було змінити одного глитая на іншого, а в наших забитих, пограбованих селян і цього немає! Вони назад забрати свою землю вже ніяк не можуть.

І ні для кого не секрет, що немає нашим селянам практично ніяких виплат за користування їхньою землею. І ті, хто намагається достукатися з цим питанням до судів, бувають, як правило, далеко і жорстко послані, а ці політиканські тварюки ще щось варнякають про мораторій на землю.

Я вже не кажу про цих покидьків комуністів - «борцунів за щастіє народне»! Подивіться на Симоненка, в якому він живе будинку! Усі знають, що гроші ці він отримав, «попиливши» з Антошею Яценко (Антон Яценко – народний депутат України, фракція БЮТ, колишній перший віце-президент Тендерної палати України – авт.) тендерні гроші.

Усі це чудово знають, але чомусь це практично не цікавить наших журналістів. І я не можу зрозуміти, чому. Адже ясно, що якщо якась інформація свідомо втаюється, значить, на ній мають свій особистий інтерес не останні люди.

- До речі, про особистий інтерес. Днями ПАРЄ заявило, що ніякої пандемії свинячого грипу не було. Як Ви вважаєте, хто відповідатиме за паніку в Україні?

- Звичайно, ніякої пандемії не було! У принципі, можна зробити і так, щоб хтось відповів, але Ви собі навіть не уявляєте, як багато народу там «змочило» свій дзьоб – та ті ж комуністи... І всі це знають. Але поки що не вистачає «тушок», щоб викурити їх з коаліції, точно так, як і Литвина. Таким чином, чи варто піднімати це питання? Оскільки кожен може сказати: «ага, якщо ви чіпляєте нас, так ми зараз все розповімо і про вас», і ще невідомо, хто переможе в «війні компроматів».

- Отже, і тут все у нас як завжди – все в одній зв'язці?

- Звісно! Саме тому всі ці байки про боротьбу з корупцією мене веселять до втрати пульсу. Ну, яка може бути боротьба з корупцією?

Візьмемо елементарні речі: Сюзана Станик (екс-суддя КСУ – авт.), яка засипалася на тому, що наоформляла неймовірну кількість квартир на свою матір. І що? Щось трапилося з «крихтою Сьюзі»? Аж нічого.

- Чому?

- Тому, що у нас не можна приватну особу перевірити і запитати: «Вибач, чому у тебе пенсія 700 гривень, а квартир ти купив на 12 «лимонів» баксів?» Не можна у нас це запитати у простої людини!

Можна цим питанням якого-небудь підприємця притиснути, але просту людину, на жаль, не можна. І що, скажіть мені, у такому разі заважає корупціонерам, у яких є хоч якийсь мозок у голові, оформляти все накрадене на родичів або, взагалі, на «лівих» людей?

- Нічого не заважає.

- Правильно! Тому що перевірити це не можна – по папірцях чиста людина, на ній нічого немає. Машина на сватові-братові, квартира – на мамі-пенсіонерці, і так далі. Подивіться на Лозинського: він був фактичним власником 26000 гектарів лісу, який був оформлений на якусь фірму, і до якої формально колишній бютівець не мав ніякого відношення. От і все!

А про «бомжа» Тимошенко вже взагалі поганий тон говорити – це навіть не смішно. І про яку боротьбу з корупцією можна говорити, якщо перевірити нічого не можна? Хоча все це, насправді, елементарно. Законодавчо зобов'язати ВСІХ задекларувати свої активи і доходи станом на «день Х», тобто провести легалізацію капіталів, а далі — просто перевіряти відповідність доходів і витрат: «Щось у тебе, любий, зарплата в пару тисяч гривень, а ти їздиш на новому «Інфініті»? Ось Вам і вся боротьба з корупцією.

Насправді все справді просто – як господарське мило! Але ніхто не хоче цим займатися, тому що зрозуміло, хто перший постраждає від відвертості. А без транспарентності всього і вся байки про боротьбу з корупцією – не більше ніж дитячий лепет. У той же час, якщо не проводити реформ – вся країна незабаром накриється мідним тазом, а награбовані українськими гоп-олігархами активи – знеціняться.

Ось і побачимо, що переможе в розумах і серцях «суворих донецьких хлопців»— здоровий глузд і робота на довгострокову перспективу чи сьогохвилинні «шкурницькі» інтереси. Дуже цікаво, чи не так?

Лєра Нєжина,