Україна на перехресті європейської та євразійської інтеграції: SOS чи шанс?

Між тим на східному напрямі, в Центральноазійському регіоні (ЦАР), в інституційних рамках ЄврАзЕС та Шанхайської організації співробітництва (ШОС) за цей період, особливо за останні п’ять років, вже відбулися й нині відбуваються події та явища, що здатні істотно вплинути на регіональний та глобальний розклад сил, на економічну та енергетичну безпеку нашої держави, її конкурентні позиції на регіональних та світових ринках.

Загострення у період 2005-2009 рр. політико-ідеологічних розходжень серед держав-учасниць у баченні ролі та функцій СНД на пострадянському просторі призвело до фактичного переформатування процесів економічної інтеграції, зокрема багатостороннього енергетичного співробітництва, за участю Росії, з інституційних рамок СНД до ЄврАзЕС. У результаті, наприклад, Російська Федерація відповідно в жовтні 2007 р. та в лютому 2008 р. вийшла зі складу учасників угод між країнами-учасницями СНД про проведення погодженої політики в сфері транзиту нафти і нафтопродуктів магістральними трубопроводами та про проведення погодженої політики в галузі транзиту природного газу. Таким чином, Україна залишилася фактично в «сірій зоні»: поза інституційним форматом реальної економічної інтеграції на пострадянському просторі й без відчутного прогресу в напрямі європейської економічної інтеграції.

Ухвалені останнім часом в рамках ЄврАзЕС документи вимагають ретельного розгляду відповідними міністерствами та відомствами України з огляду на те, що вони розроблялися у базовому форматі Росія-Казахстан-Білорусь, тобто тих країн, що виступили партнерами України по проекту ЄЕП. На особливу увагу, як вбачається, заслуговують документи стосовно формування в рамках ЄврАзЕС спільного ринку нафти та газу, спільної розробки паливно-енергетичного балансу, організації та функціонування ринку зерна держав-членів ЄврАзЕС, оскільки реалізація задекларованих в них цілей може безпосередньо вплинути на економічні інтереси України.

При цьому слід усвідомлювати, що сама Євразійська ідея охоплює набагато ширший геополітичний, геоекономічний та культурно-цивілізаційний простір ніж пострадянський чи ЄвразЕСівський.

Сьогодні сукупна територія країн, що входять до ШОС – організації, створеної в 2001 р. за участю країн ЦАР (без Туркменістану), Росії та Китаю, складає 30,2 млн. км², або 60% території Євразії. Економічний потенціал ШОС включає найпотужнішу після США китайську економіку. Держави-члени Організації володіють приблизно чвертю світових запасів та обсягів виробництва нафти, на них припадає близько третини запасів природного газу й половина розвіданих у світі запасів урану. В ШОС у статусі постійних членів і спостерігачів представлені як провідні світові виробники вуглеводневої сировини - Росія, Іран, Казахстан і Узбекистан, так і країни, що демонструють найвищі темпи споживання нафти і природного газу в світі - КНР і Індія. Важко не погодитися з думкою президента Білорусі О.Лукашенка, що саме в регіоні ШОС в перспективі «відбуватимуться основні події світового значення, у тому числі в сфері економіки». Тут створюється по суті новий світовий центр сили, в якому беруть участь (в якості членів або спостерігачів) чотири ядерні держави: Росія, Китай, Індія та Пакистан.

ШОС за рахунок наявності замкнутого циклу виробників і споживачів має величезний резерв економічного розвитку. Вступ до неї країн-спостерігачів – Ірану, Пакистану, Індії, Монголії, а в подальшому й інших країн, що виявляють до Організації інтерес (зокрема, Туркменістану), здатні в рази збільшити цей потенціал економічної самодостатності ШОС. Особливо цьому може сприяти економічний потенціал Ірану з його запасами вуглеводнів і комунікаційними ресурсами.

Протягом останніх п’яти років державне керівництво, політичні та бізнесові еліти провідних країн ШОС (Росії, Китаю, Казахстану, Узбекистану) вживали цілеспрямованих зусиль в напрямку координації та гармонізації енергетичної політики, формування «спільної енергетичної дипломатії» з метою отримання довгострокових конкурентних переваг на світовому енергетичному ринку. Першим кроком на цьому шляху визнано створення «Енергетичного клубу ШОС» шляхом мобілізації національних інформаційних та експертних ресурсів країн-членів. Йдеться про початок (приблизно з початку 2007 р.) розробки у рамках ШОС концептуальних засад механізму гармонізації національних енергетичних стратегій і формування єдиного енергетичного ринку в рамках ШОС з можливим узгодженням на багатосторонній основі цінових та інших ключових параметрів його функціонування, а також стратегічних перспектив його подальшого розвитку (включаючи спільне або скоординоване планування маршрутів постачання енергоносіїв).

Разом з тим, слід усвідомлювати, що «єдина енергетична політика в рамках ШОС» на кшталт єдиної нафтової політики ОПЕК – це утопія, оскільки енергетичні інтереси учасників об’єднання є надто різними. Тому завдання полягає саме в гармонізації, а не в уніфікації цих інтересів.

Зважаючи на відсутність будь-якого статусу України до ШОС вищезазначене може становити безпосередню загрозу енергетичній безпеці нашої держави, оскільки учасницями об'єднання є країни, які на сьогодні практично повністю контролюють постачання енергоносіїв в Україну. Актуальність питання підтверджується, зокрема, посиленням протягом останніх років координації дій країн-членів ШОС (між собою і з Туркменістаном) в енергетичній сфері, початком реалізації проекту Прикаспійського газопроводу на основі міжурядової угоди між Туркменістаном, РФ і Казахстаном, завершенням будівництва газопроводу Туркменістан- Китай через територію Узбекистану і Казахстану і, нарешті, спільним рішенням національних нафтогазових компаній РФ, Туркменістану, Узбекистану і Казахстану про перехід з 2009 р. на європейські ціни поставок газу центральноазіатського походження.

З огляду на той факт, що ШОС гратиме ключову роль в майбутньому цього регіону, дуже важливо уважно стежити за процесами в рамках даної організації, особливо за тим, як буде розвиватися вищезазначений «Енергетичний клуб» і нова структура безпеки в Євразії.

Між тим успіх інтеграції в регіоні і, зокрема, в рамках ШОС, в найближчий час є малоймовірним, оскільки цей регіон не повністю відповідає принципам ринкової економіки. В країнах неоднаково розвинуті демократичні інститути, а також державні утворення. Існують значні розбіжності та відмінності в політичних системах країн, рівнях їх соціально-економічного розвитку, велика кількість перешкод для взаємної торгівлі, які гальмуватимуть зусилля, спрямовані на посилення інтеграційних процесів. Отже, на нинішньому етапі національним інтересам України відповідав би саме статус спостерігача або «партнера по діалогу», а не активного учасника процесів у рамках ШОС, які пов’язані із потребами розв’язання гострих регіональних проблем й протиріч і поки що лише в потенціалі можуть набути характеру інтеграційних.

Процес перетворення ШОС у структуру, здатну не лише реагувати на зовнішні імпульси, а й формувати геополітичний та геоекономічний простір, а також порядок денний, виходячи з агрегованих інтересів та цілей країн-членів, поки що тільки заявлений. Але вже сьогодні Китай серйозно працює над тим, щоб створити політико-правові умови для запровадження вільного руху товарів, капіталів та трудових ресурсів у рамках ШОС. При цьому до розбудови спільного економічного простору ШОС передбачається залучення потужного потенціалу особливих економічних зон Гонконгу та Макао.

Фактично ШОС з урахуванням своїх енергетичних, комунікаційних та інвестиційних можливостей вже сьогодні виступає реальним фактором прискорення економічного зростання. Водночас, світова фінансово-економічна криза та загострення викликів глобальній безпеці дають певні підстави прогнозувати, що в критичній ситуації питання «самоідентифікації» ШОС може бути вирішено максимально швидко. І саме підключення України може сприяти прискоренню цих процесів.

Нині, можливо, вперше в історії, склалися умови для формування справжнього загальнонаціонального консенсусу щодо цивілізаційного вибору, геополітичних пріоритетів та стратегічного інтеграційного вектору розвитку України. Саме розуміння європейської інтеграції України як полілінейного процесу, що відбувається і відповідним чином цілеспрямовується одночасно у декількох вимірах (вимір внутрішніх реформ, процес поглиблення та подальшої інституціоналізації відносин з ЄС, розвиток стратегічного партнерства та економічною інтеграції з державами-учасницями СНД, ЄврАзЕС та ШОС, повна реалізація можливостей України як транзитної держави, нарешті, вимір загальноєвропейської інтеграції з ключовим значенням в ньому Ради Європи) здатне забезпечити, на наш погляд, досягнення максимального політичного консенсусу, суспільної консолідації та злагоди щодо основних цілей та механізмів, базових засад стратегії європейського вибору України.

Міжнародний фонд «Єдиний світ» (голова правління – Едуард Прутнік) організовує міжнародну науково-практичну конференцію «Шанхайський проект для України». Вона покликана обговорити основні моменти і ключові рішення засідання Ради глав держав-членів Шанхайської Організації Співробітництва (Ташкент, 10-11 червня 2010 року.). На конференції, серед іншого, буде розглянуто низку першочергових завдань подальшого нарощування взаємодії в рамках Організації.

Завдання - об'єднати зусилля провідних державних діячів і політиків, науково-дослідних центрів і громадських організацій, а також аналітиків і журналістів для обговорення питань і застосування результатів на науково-прикладному рівні. Ці питання є критично важливими для України і Євразії, а саме: Євразійська модель економічної інтеграції, формування простору безпеки, розвиток громадянського суспільства та діалог цивілізацій Євразії.

Конференція «Шанхайський проект для України» відбудеться 18 червня 2010 року. Місце проведення: м.Київ, готель «Radisson SAS», вул.Ярославів Вал 22, конференц-зал / початок реєстрації о 9.30. Робочі мови конференції - російська та англійська.