Економіка України непокоїть кожного громадянина нашої держави, оскільки останніми роками нам не до жартів. Скорочення зарплати, втрата роботи і купленого у кредит майна були ледь не у кожній сім'ї. Нова влада стверджує, що вже скоро кожен із нас відчує поліпшення, що прийдуть стабільність і порядок, а чиновники почнуть боятися закону. Однак опозиція не розділяє цього оптимізму, а експерти попереджають про другу хвилю світової фінансово-економічної кризи. Про те, у якому стані зараз економіка України і що з нею буде далі, в інтерв'ю ForUm'у розповіла народний депутат України від фракції НУ-НС, заступник голови Комітету ВРУ з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Ксенія Ляпіна.
- Ксеніє Михайлівно, можливо, запитання риторичне, але скажіть, у якому стані зараз знаходиться економіка України?
- Економіка, на превеликий жаль, у поганому стані. І це не новина. Про це свідчать усі рейтинги України. Окремі ознаки зростання є. І, швидше, це природний вихід із тієї ями, в яку ми впали. Але якщо ми такими «скаженими» темпами вилазитимемо із цієї ями, то виліземо із неї десь за 7 років, що ніяк не може задовольнити ні звичайних громадян, які від цього втрачають рівень життя, ні підприємців, які стають менш конкурентноздатними.
І у цей самий час економічний клімат в Україні погіршується. Про це свідчать статистичні дані, які показують, що за перший квартал цього року ми втратили в об'ємах інвестицій, які не просто не ростуть, а виводяться з України. Все це свідчить про поганий бізнес-клімат у нашій державі.
- Чому так?
- Тут нічому дивуватися. У нас непрогнозовано приймаються закони. А для інвестора головне, щоб була саме прогнозованість. Від влади часто можна почути, що в Україні буде стабільність. Але розуміння цієї стабільності у кожного своє.
Річ у тім, що стабільно поганий клімат інвесторів абсолютно не задовольняє. Інвестор прагне бачити прогнозованість і зростання. Сьогодні в Україні фактично немає ні першого, ні другого. Тому не варто сподіватися на нашестя інвесторів - вони не йдуть в Україну.
- А якщо підуть?
- Це залежить від нашої економічної політики. Поки ж ми спостерігаємо дві протилежні тенденції. У нас звучать чудові заяви про світле майбутнє, яке прийде невідомо коли. Коли їх чуєш, то, хочеш - не хочеш, пригадаєш, як у СРСР обіцяли, що до 2000-го року кожна радянська сім'я матиме окрему квартиру... Подібну справу зараз робить Віктор Янукович: кожному жителеві острова - патефон. Власне, це і є його «світле майбутнє».
А реалії сьогоднішнього дня протилежні солодким заявам. Зараз усі ми йдемо до темного минулого. Українці зараз зазнають на собі чималий адміністративний тиск, неформальне, незаконне вичавлювання додаткових коштів одночасно на державний бюджет і на власну кишеню.
Приватний бізнес в Україні просто і нахабно обдирають. Як наслідок - згасання ділової активності та падіння доходів громадян. Все це ми реально зараз спостерігаємо. Але не хочеться спостерігати, а хочеться боротися. Поки період такий, що громадяни ще вірять у якесь поліпшення у майбутньому. Вони ще чекають від влади, адже «вони ж давно обіцяють, може все ж таки зараз щось зроблять».
Іншими словами: ще не прийшов той час, коли навіть найпалкіші прихильники Януковича зрозуміють, що їх у черговий раз «обдурили», що представники нової влади нічого не роблять і, більше того, навіть не збиралися. Ось коли прийде розуміння реальності, тоді і можна буде боротися.
Ще одне. Відчуття дуальності урядів Азарова і Тимошенко є яскравим відчуттям періоду, який зараз переживає економіка.
Уряд Миколи Азарова майже повністю повторює практику попереднього Кабміну. Хочу нагадати, що саме команда Януковича і особисто Микола Янович тоді неодноразово заявляли, що уряд Юлії Тимошенко веде державу у глухий кут!
Повторювати практику попередників означає продовжувати вести Україну у безвихідь. Панове, якщо всі вестимуть країну у глухий кут, то ми ж туди і прийдемо - невже незрозуміло? І де ж тоді те світле майбутнє, де широка дорога, про які говорить Президент Янукович?
- Деякі експерти прогнозують, що восени цього року буде загострення кризи, а нинішнє «полегшення» - тимчасове, викликане ефектом відскоку...
- Так, говорять про ефект відскоку. Є різні теорії. Одна із них стверджує, що економіка поводиться, як м'ячик: падає, схоплюється, знову падає і знову підскакує. Тут теоретики між собою сперечаються, як краще пояснити цю траєкторію розвитку.
Але я б відзначила наступне. Якщо політика неправильна, то ніякого зростання і дива чекати не варто. Це постулат. Треба виправити політику і тоді дивитися, чи пощастить із зовнішніми ринками, на що ми зможемо вплинути менше, на що більше. Простіше кажучи, потрібно працювати, намагатися щось поліпшити, борсатися, як та жаба у глеку, збивати масло, інакше потонемо.
Щодо того, чи буде друга хвиля світової фінансово-економічної кризи, тут йдуть дискусії. Але зараз є всі ознаки того, що вона все ж таки буде. Подивіться, що у Греції відбувалося, що в Іспанії зараз відбувається, що в Італії намічається і так далі.
Ознаки другого кола кризи відчуваються. Це небезпечна ситуація для України. Ми, на жаль, шалено залежні від зовнішнього чинника. Ось і зараз те маленьке зростання в економіці, яке намічається, це винятково зовнішній чинник. Світ витягує нас із нашого глека. Але якщо світ буде зайнятий порятунком себе, то нам доведеться самим вирішувати – борсатися чи тонути.
- Як саме нас витягують із кризи? Що думаєте про нові домовленості з МВФ?
- Нас витягує світова економіка: Україна має дуже відкриту економіку, тому будь-яке зростання зовнішніх ринків нам відразу дає плюс.
А ось щодо траншів МФВ виникає питання: вони нас витягують із кризи чи навпаки? Добре, коли гроші приходять, але якщо при цьому вести неправильну політику, то ми своїми руками зробимо собі гірше, підпилюючи гілляку, на якій сидимо.
- Що Ви скажете про державний бюджет України, наскільки реально його виконати?
- Абсолютно, абсолютно нереально! Цей неформальний тиск властей, про який ми вже говорили, пов'язаний з тим, що поставили такі колосальні витрати, що це просто не вкладається у розумні рамки.
Ми плануємо маленьке зростання ВВП на «аж» 3 процентика, а зростання податків на 30 відсотків. Тут у мене виникає математичне запитання: звідки ж візьметься це зростання витрат? Нам відповідають, що тіньову економіку легалізували, і все буде добре. І про легалізацію тіньової економіки ми чуємо 18 років, а на ділі цього не бачимо. Зате збільшення тиску на легальних суб'єктів економіки – очевидне. Своїми діями чиновники, навпаки, заганяють економіку у тінь.
- Щодо суб'єктів. Кому криза, а кому мати рідна. Сьогодні багато працедавців користуються кризою, знають, що працівники бояться втратити роботу, а тому нерегулярно і не у повному розмірі платять зарплати, збільшують навантаження і так далі Що з цим робити?
- Це, безумовно, індивідуальний чинник. У світі він залежить не від державного контролю, а від здатності працівників самим себе захищати. В усьому світі такого роду питання вирішуються через дієві профспілки, які, даруйте, не підлизуються до уряду, а справді захищають працівників.
Має бути жорстке протистояння працедавця і профспілок. Уряд тут може бути третьою стороною. І дискусії щодо таких випадків повинні бути жорсткими. Також у профспілок і організацій працедавців повинні бути ефективні методи дії на такі персональні чинники, на випадки незаконних дій щодо працівника.
А коли цим усім займається держава, то у підсумку народжується тільки корупція. Працедавець, недоплачуючи, думаєте, куди діває гроші? Абсолютно не виключено, що він їх віддає якимсь контролюючим органам.
- Напевно, не було б таких зловживань, якщо б зарплати були «білими», а не «у конвертах»?
- «Зарплата у конвертах» - не причина, а наслідок. Вона буде доти, доки триватиме надвисокий тиск, який не окупає рівень розвитку нашої економіки.
- Податковий?
- У першу чергу - нарахування на фонд заробітної плати, але і податковий тиск взагалі. Не заробляє наша економіка на всі ті витрати, які хоче робити держава.
Друге, що зберігає в Україні практику «чорних» зарплат, це те, що платежі наші громадяни не сприймають як свої. У нас це називається «страхуванням», а насправді українці не відчувають, що виплачують свою страховку (загальнообов'язкове державне соціальне страхування - авт.) І, відповідно, самі не контролюють. В усьому світі контроль за легальністю зарплати базується на бажанні самого працівника контролювати свої гроші.
У нас, якщо запропонувати велику зарплату «у конверті» або меншу легальну, працівник вибере конверт. Це тому, що людина не вірить державі, не вірить страхуванню, не відчуває, що це її власність, бо ж вона і не є її.
- Отже, нічого не можна зробити? Кріпацтво повертається?
- На мій погляд, змінити ситуацію на краще можна завдяки, наприклад, накопичувальному пенсійному страхуванню за принципом: гроші ходять за людиною. Тоді людина знатиме, що ця страховка її особиста, і буде цікавитися нею та контролювати.
Сьогодні, якщо хтось один і поцікавиться, то йому просто по носу дадуть. А якщо це будуть хоч би сотні людей, то доведеться відповідати на їхні питання. От і все.
Юлія Артамощенко,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
