Не секрет, що на сьогоднішній день головною темою розмов в опозиції є кардинальний зсув зовнішньополітичного вектора України. Критикуючи стрімке зближення України з Російською Федерацією, опозиціонери називають його прямою дорогою до надзвичайного поневолення нашої держави «старшим братом».
Своїми поглядами на цю ситуацію, як і на решта не менш важливі питання, в ексклюзивному інтерв'ю кореспондентові ForUm’у поділився директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв.
- Андрію Васильовичу, сьогодні в парламентських кулуарах зашептали про можливість об'єднання ПР і БЮТ у горезвісну широку коаліцію. Як, по-вашому, це реально? Чи так - пусті плітки?
- За станом на сьогодні Партія регіонів - це повноцінна, добре організована й ідеологічно улаштована політична сила. Свого часу вона пережила внутрішні дискусії, але, як показали роки, у «регіоналів», все таки, є великий ресурс стабільності і визначеності.
Що стосується БЮТ - то це, швидше, команда одного лідера, яка дуже часто міняє правила, як ідеологічні, так і політичні, орієнтовані на позицію одного вождя. І в цьому вся складність.
Через постійну міграцію складу ми бачимо внутрішню нестійкість Блоку Юлії Тимошенко. Це підтверджується й історією її ідеологічних метань - від лівоцентристських до праволіберальних.
Саме це робить на сьогоднішній день практично неможливим вироблення якоїсь виразної загальної платформи. Грубо кажучи, Партія регіонів не може домовлятися з однією людиною, від якої залежать ще кілька десятків.
- Однак, раніше спроби домовитися були. Можливо, зараз така ж ситуація?
- Я думаю, в найближчому майбутньому необхідності і можливості якогось стратегічного компромісу між Партією регіонів і БЮТ не існує.
Можливо, Юлії Тимошенко і її партнерам слід серйозно подумати про те, яке їхнє власне бачення перспективи країни.
Необхідно постійно грати на протиріччях, чи все-таки варто провести внутрішнє самовизначення і відмовитися від маніпуляцій зовнішніми символами, на що часто страждає БЮТ.
Сьогодні в парламенті створена коаліція в основі якої три фракції, і яка постійно поповнюється депутатами, що розчарувалися в своїх старих вождях. Мені здається, саме це і є досить стійкою конструкцією на найближчу перспективу. Після чергових парламентських виборів, все, звичайно, зміниться, але це вже буде нова ситуація і новий рівень роздумів.
- Тепер про насущне: як Ви вважаєте, під яким соусом пройдуть місцеві вибори?
- Всі останні дискусії - і передвиборні, і в ході президентських виборів показали, що більшість виборців невдоволена тією жорсткою пропорційною моделлю, на підставі якої формувалися органи місцевого самоврядування на попередніх виборах і продовжують формуватися зараз.
Невдоволені, насамперед, тому, що така вибіркова модель сприяє значним перекосам у взаєминах місцевих громад і депутатського корпусу, що працює на рівні районної і обласної рад.
Фактично відбувається розрив між партизованими політиками і виборцями. Тут потрібно зважати на специфіку місцевого самоврядування, де кожен депутат - і селищної, і обласної ради, максимально наближений до життя свого міста або селища, і більшість проблем, які він вирішує, - це проблеми поточного реального життя.
Менше політики і більше навантаження практичними справами - ось принципова вимога виборців до депутатів. Тому і законодавство, покликане забезпечити місцеві вибори, повинне бути орієнтовано на місцевих виборців.
Швидше за все, враховуючи дискусію на тему, як організувати вибори в місцеві ради, компроміс може бути знайдений на основі змішаної моделі.
- Що це означає?
- Вибори ради сільських і селищних громад повинні будуватися за мажоритарним принципом, а ось на виборах рівня областей і районів, там, де представлені інтереси декількох громад, можлива змішана модель, при якій одна половина депутатів обирається на мажоритарній основі, а інша - від політичних партій.
Таким чином, зберігаються можливості політичної структуризації життя в регіонах, і в той же час забезпечується максимальна прив'язка депутата до своїх виборців. Підвищується рівень відповідальності, прозорості і, відповідно, скасовується розрив, який був допущений на останніх виборах, коли в деяких радах, наприклад, цілі райони не були представлені своїми депутатами. Я вважаю, що саме такий варіант може бути компромісним.
- А що скажете про час?
- Давайте пригадаємо суперечки дво-тримісячної давності, коли через відсутність бюджету була скасована дата чергових виборів у місцеві ради. Всі політичні сили виступали за те, аби дотримати вимоги про термін каденції.
У 2010 році дійсно закінчився термін дії більшої частини місцевих рад, тому логічно проводити вибори цього року, а для цього необхідно своєчасно прийняти нове законодавство.
Президент України Віктор Янукович уже виступив з ініціативою, в якій підтвердив свою позицію відносно змін. У той же час він підкреслив і свій стійкий намір не виходити за межі конституційних термінів.
- Але ж для того, щоб досягти компромісу, рішення однієї коаліції недостатньо.
- Так, Ви маєте рацію. Це питання не коаліційне, а загальнополітичне. Я думаю, тут мова, швидше, про загальнопарламентський компроміс. Якщо він буде досягнутий у найближчий місяць, терміни осені 2010 року стануть цілком реальними. Та й для країни, я думаю, це буде доречніше, щоб уникнути нових колізій.
- Оскільки ми говоримо про вибори, давайте торкнемося і теми передвиборних обіцянок. Зокрема, «регіонали» вже багато років обіцяють російській мові статус другої державної. І зараз, схоже, настав час «збирати камені». Як, по-вашому, розвиватимуться події?
- Державний статус російської мови - це радикальне рішення, що вимагає змін у Конституції. На мій погляд, можна - і це було б політично доцільно, йти по шляху розширення можливостей використання російської мови, враховуючи величезну кількість українських громадян, які де-факто або російськомовні, або двомовні.
Насправді, питання мови пов'язане не лише з дискусією на тему, яка мова має бути державною. Воно безпосередньо пов'язане і з цивільним правом на самовизначення і використання мови.
Ми є учасниками Європейської Хартії про мови і можливого законодавчого врегулювання розширення сфер використання російської мови, мені здається, цілком достатньо. Високий статус тут необов'язковий.
- А для Вас особисто зближення України і Росії добре чи погано?
- А ось як корабель назвеш, так він і попливе. Це «зближення» часто сприймається так, оскільки декілька останніх років було серйозне і дуже відчутне похолодання і в політичних стосунках, і в плані економічної співпраці, і на рівні двох суспільств.
Українсько-російські стосунки завжди будувалися за принципом стратегічного партнерства. І договір, який Україна і Росія підписали ще у 1997 році, якраз і передбачав досить широкі рамки співпраці у всіх спектрах.
За великим рахунком, нинішнє зближення - це повернення до рамки, що була прийнята раніше, і яка вже є міжнародною нормою. Сюди входять і стратегічне партнерство, і участь та формування взаємовигідних сфер, і створення спільних груп і підприємств, і організація довгострокових програм торговельної і гуманітарної співпраці.
Отже, тут йдеться, швидше, про відновлення тих стосунків, які будувалися між двома країнами ще на зорі їх незалежності.
- А що скажете про перспективи?
- Вочевидь, що далеко не всі напрями євразійської інтеграції, які зараз обертаються довкола російської осі, прийнятні і вигідні для України. Зокрема, Митний союз, оскільки не всі правила до кінця вироблені і справді присутній конфлікт інтересів засновників Митного союзу.
У свою чергу, в України, як у члена світової організації торгівлі, є свої зобов'язання і серйозні плани на участь в економічній і політичній європейській інтеграції, які в зв'язку з цим є стратегічними обмежувачами.
Лише, коли зійде піна перших емоційних оцінок, пов'язаних з останніми українсько-російськими домовленостями, обкреслиться об'єктивна і прагматична оцінка. А на сьогоднішній день, повторюся, ситуація така: Україна і Росія відновили стратегічне партнерство в рамках договору, і ніхто за ці рамки не виходитиме.
Якщо ж говорити про довгострокову перспективу, то тут потрібно враховувати один дуже важливий момент. А саме - український вибір відносно європейської інтеграції, який має декілька вимірів: економічний, політичний і цивілізаційний. І в цьому відношенні ідеї і цінності великої Європи є цивілізаційним вибором України.
У той же час, це зовсім не означає, що Україна сьогодні-завтра може стати повноцінним членом Європейського Союзу. ЄС є хоч і важливим, але все-таки лише компонентом українського європейського проекту. І, враховуючи ті випробування, які зараз проходить Європа, Україна повинна вибрати свою власну дорогу співпраці і зближення з нею.
Швидше за все, тут потрібно говорити про інтеграцію різних швидкостей і тривалий період партнерства. Дискусія про те, чи буде Україна брати участь у державницькому проекті ЄС - ще попереду.
Я повторюся, європейська інтеграція України не обмежується проектом Євросоюзу. Це важливо і потрібно зрозуміти. Мені здається, в даному випадку, продуктивною стала б спрощена формула: будувати Європу разом з Євросоюзом.
Однак, потрібно враховувати, що у великій Європі є місце і Росії, яка історично, культурно і цивілізаційно також є делегентом великого європейського «свята». Інша справа, що та модель політичного устрою і економічної організації, які зараз вибрані і розвиваються в Росії, не стали для України зразком для наслідування.
Іншими словами, Росія так і не змогла стати цивілізаційним зразком для України і це, на мій погляд, очевидний факт.Тому стратегічне партнерство, збереження тісних економічних відносин, спільні програми економічної і гуманітарної співпраці - це якраз той напрям, який я б назвав найбільш доцільним. Не більше і не менше.
- Давайте ще про безпеку поговоримо.
- Що стосується такої тонкої матерії як проблеми безпеки - тут потрібно пам'ятати, що для України позаблокова політика є конституантою. З цього починалася наша незалежність. Для українського народу це один з елементів внутрішнього самовизначення. Люди вибирали суверенітет і голосували на референдумі, підтримуючи її характеристики.
Це було також важливим елементом легітимації України на міжнародній арені, враховуючи складність і ризики пострадянської трансформації. І на сьогоднішній день позаблокова політика України є найважливішим елементом забезпечення загальноєвропейської безпеки, збереження балансу і сил на континенті.
Це потрібно розуміти і враховувати. Тому жодних кидків на захід або Схід не буде.
Замість цього, на мій погляд, найбільш органічна для України дорога - створення мережевої схеми співпраці з країнами, що є учасниками військових блоків, з країнами, які так само, як Україна, проводять позаблокову політику, з країнами, які володіють нейтральним статусом.
Одночасно з цим повинно бути ініційовано і створення постблокової архітектури безпеки на континенті. Саме це, я повторюся, і є дорога, яка буде найбільш вигідною для України.
Лєра Нєжина
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом