Останні два тижні були для мене дуже непростими

Останні два тижні були для мене дуже непростими. Все почалося з того, що я з’явився по виклику в прокуратуру, де, як свідок, давав свідчення стосовно подій 27 квітня у Верховній Раді України під час ратифікації угоди по Чорноморському Флоту. Вже за кілька днів я дізнався, що проти мене відкрита кримінальна справа. Найдивнішим було те, що про цей факт я дізнався не від слідчих, а із ЗМІ. Більш того, після відкриття кримінальної справи, було миттєве подання генпрокурора Олександра Медведька в парламент з приводу зняття з мене депутатської недоторканості. Для мене це стало великою несподіванкою, оскільки, фактично були знівельовані всі юридичні процедури, які я мав право здійснити для свого захисту. Я не боюся втратити недоторканість, але мене здивувало нехтування законністю з боку влади.

Це свідчить про те, що вона вибрала мене одним з тих, на кому вирішила провести виховну роботу стосовно усієї опозиції, щоб продемонструвати, що буде з кожним, хто буде виступати проти діючого режиму. Більш того, після подання Генпрокурора почали лунати заяви з боку представників Партії регіонів і комуністів, про те, що вони дуже швидко і ефективно вирішать це питання. Їх рішучість і активність викликала здивування у багатьох моїх колег, які пізніше почали цікавитись: а звідки узялася така вибірковість? Чому кримінальні справи не відкриваються проти тих депутатів, які 27 квітня вчинили бандитський напад на нашоукраїнців, а проти тих хто потерпів? Коаліція вирішила не давати відповідь на це питання.

Також мене дуже здивувала стаття, за якою проти мене була відкрита кримінальна справа. Це стаття 344 Кримінального кодексу, згідно якої, я нібито перешкоджав голові Верховної Ради і депутатам здійснювати їх повноваження. Я не міг збагнути, кому з провладної коаліції я 27 квітня перешкодив здійснити свої повноваження, адже відомо, що вони того дня мали змогу і виступати з парламентської трибуни, та й зрештою, вони її заблокували, вони мали змогу проголосувати за ратифікацію угоди по Чорноморському флоту. Натомість «Наша Україна» не мала змоги, через заблоковану коаліцією трибуну, виступити з неї, і навіть натиснути кнопку «проти», коли відбувалася ратифікація. На нас був здійснений напад, внаслідок чого, моїм колегам з групи «За Україну!» були нанесені тілесні ушкодження бойовиками з Партії регіонів. Тут виникає питання: так хто ж кому насправді перешкоджав здійснювати свої обов’язки, вони нам, чи ми їм?

Тим не менш, й до сьогодні жодних слідчих дій по факту побиття, який є неспростовним, не проводилося. Що коїли представники коаліції з опозицією бачила і Україна, і увесь світ з фото і відео репортажів. Але чомусь це не викликало зацікавленість у слідства. Це цілком дає мені право стверджувати, що проти мене проводяться політичні репресії, які не мають нічого спільного з українським законом, лише виходять з питань політичної доцільності.

Другою надзвичайно серйозною подією для мене стала звістка про те, що моя сестра арештована. І знову я про це дізнався не від слідчих, а зі ЗМІ. Протягом 6 годин я не мав жодного зв’язку з моєю сестрою. До неї не допускали ні адвокатів, ні навіть лікарів. Інформація, яка була поширена в Інтернеті про те, що Олена Парубій затримана на отриманні хабаря, з самого початку була абсолютно недостовірною, оскільки пізніше, самі ж працівники правоохоронних органів це спростували. Але той день для мене став серйозним випробуванням. Ввечері того ж дня, через наполягання медиків, міліція дозволила госпіталізацію моєї сестри, яка перебувала у надзвичайно важкому стані. Тоді я, з трибуни Верховної Ради звернувся публічно до діючої влади, з вимогою припинити переслідування членів моєї родини, і дати змогу, згідно закону, захищати свої права, і права своєї родини. Тим не менш, й надалі протягом деякого часу, в лікарні ще перебували працівники правоохоронних органів.

Я розумію, що сьогодні мова йде не про Парубія. Питання ставиться набагато ширше. Історія зі мною цілковито відображує те, що відбувається в нашій країні протягом кількох останніх тижнів, коли переслідуються студенти антиТабачниківської кампанії, коли починаються утиски свободи слова і тиск на пресу, коли йдуть переслідування представників опозиції. Я усвідомлюю, що репресивна машина, на моєму прикладі, вирішила показати всім, що кожен, хто йтиме проти неї, буде покараний. Психологічний тиск, в тому числі, особливо помітний в регіонах. Але, разом з тим, я глибоко переконаний, що такі дії влади викличуть абсолютно протилежний ефект.

Найголовніше, про що забуває ця репресивна машина, це те, що Україна вже абсолютно не така, якою була ще 5 років тому. Влада, яка діє набагато жорсткіше, аніж режим Кучми, ще не усвідомила, що такими діями вона ще більше налаштовує проти себе суспільство. Так, їх сьогодні в парламенті більшість. Але в суспільстві – абсолютна меншість.

Сьогодні й опозиція перебуває далеко не в найкращому стані. Для багатьох політиків власні інтереси стають важливішими аніж створення ефективного руху супротиву по відношенню до діючого режиму. Опозиції потрібен час, щоб пере форматуватися, щоб вийти за межі політичних партій і організувати всі сфери суспільного життя, громадські і студентські організації, підприємців в один фронт супротиву до діючої влади. Цей процес, хоч поки що повільно, але відбувається. І репресивна машина тільки прискорює його. І дуже скоро, цей процес для влади стане незворотнім.

Андрій Парубій