Якщо хтось вважає, що політика нудна справа, нехай подивиться на Україну і переконається в зворотному: замість спокійної поствиборної рутини, нашу країну знову «залихоманило» закликами до протистояння.
Про те, наскільки це необхідно і які насправді цілі і завдання нинішньої «згуртованої» української опозиції, в інтерв'ю кореспондентові ForUm’у розповів директор Інституту філософії НАНУ, доктор філософських наук Мирослав Попович.
- Мирославе Володимировичу, вчора, виступаючи на опозиційному мітингу перед парламентом, Олег Тягнибок закликав громадськість до активних дій – протистояння в режимі нон-стоп. Скажіть, якщо такі заходи будуть постійними, як він пропонує, хто годуватиме людей, які вийдуть на вулицю? Хто, зрештою, працюватиме, якщо народ весь час протестуватиме?
- А ніхто на вулицю і не піде. Ніхто там не стоятиме і не кричатиме, окрім самих цих ентузіастів. Це ж цілком ясно, що масового характеру акції, подібно до вчорашньої, зараз придбати не можуть – так, власне, і не в цьому їхнє призначення. Добра опозиція може отримати підтримку у вигляді маніфестацій лише в тому випадку, якщо займає позиції, що відповідають якимсь устремлінням народу.
Насправді, тиск мас на парламент – звичайна справа на всьому цивілізованому світі, оскільки всім політикам добре відомо, що їхня доля, як правило, вирішується під час парламентських виборів.
Тягнибок – екзотична фігура, я не хочу його характеризувати. Він прилучився до ліберально-демократичних сил, щоб відстояти шлях України до демократії? Що ж – слава Богу, так чи інакше, якась жменька прихильників у нього є, і, якщо будуть якісь вибори або знайдеться інший спосіб демократичного вирішення питань, це тільки підсилить позиції незалежної української демократії. А те, що при цьому радикали приписуватимуть собі загальні позитивні результати і настрої мас, які, до речі, за них голосувати ніколи не будуть, – це їхня особиста справа.
Не треба дивитися на рухи, що вимагають консолідації різних національних політичних сил з погляду однієї з них. Ну і що, що сказав Тягнибок. Сказане ним, тут же загаснуло у напрямі всього руху.
- Деякі експерти, до речі, не можуть зрозуміти, що поряд з Вами робить Тягнибок та ще в альянсі з Тимошенко?
- Ну, по-перше, марно вони ставлять на одну дошку Тягнибока і Тимошенко. Вона зовсім іншого поля ягода – швидше, ліберально-демократичне і націонал-демократичне крило, ніж радикальний націоналізм, а що стосується мене – я ніяким радикальним націоналістом – і, взагалі, націоналістом ніколи не був. Я – демократ і хотів би мати ту Україну, яка охарактеризована в «Відозві», прийнятій позавчора з моєю участю.
- А саме?
- Нашими найвищими цінностями є незалежність України, демократичний парламентський лад і вирішення соціальної проблеми – тобто бідності. Якщо до цього додати ще орієнтацію на європейські цінності і в політичному сенсі Європейський Союз, то це якраз і буде те, що виражене в тій декларації, яку ми позавчора голосували, яку партія «Свобода» і Тягнибок підтримали з тактичних міркувань, звичайно, маючи на увазі якісь свої подальші цілі.
Таким чином, у даному випадку було створено якусь коаліцію навколо конкретних цілей, які особисто я уявляю цілком прийнятними. Більш того, сьогодні немає інших цілей, за які варто боротися. І, повертаючись до Вашого питання – цілком природно, що в цій коаліції опинилися не тільки я, мої друзі й однодумці, але і пів-України.
- Учора лідер ПР Олександр Єфремов заявив, що, якщо Тимошенко почне «розхитувати людей на вулицях», для неї це може закінчитися міжнародним трибуналом. Що скажете на це?
- Я не вперше чую такі погрози в адресу опозиції. Для того, щоб в Україні встановити авторитарний режим, зовсім не потрібно виводити танки, тиснути або розстрілювати людей. Для цього достатньо роздавити опозицію і ми отримаємо приблизно те, що вийшло в Москві – одну партію, яка називатиметься, наприклад, «Єдина Україна» і гарнір у вигляді декількох слухняних напівопозиційних партій типу зюгановської Компартії.
Сьогодні та людина, яка хоче відстояти демократію в Україні, не повинна допустити розгрому опозиції. Загроза міжнародним трибуналом може бути обгрунтована тільки в тому випадку, якщо виявиться, що по ночах Юлія Тимошенко виходить на мостову грабувати людей, якщо, допустимо, виявиться, що вона людоїд і в підвалі її будинку в стінах замуровані скелети нещасних, яких вона з'їла. У цьому випадку, звичайно, нічим іншим, крім трибуналу, не проймеш.
Але, якщо за допомогою мирної демонстрації порушується лише якийсь етичний і духовний спокій керівництва країни, я думаю, в цьому випадку до міжнародного суду справа не дійде.
- Однак, повернімося до нашої державності. Якою, на вашу думку, буде її доля?
- Дуже не хочеться це визнавати, але на сьогоднішній день ми маємо один факт, а саме – продовження на двадцять п'ять років терміну перебування російської військово-морської бази на нашій території. Це означає, що військові кораблі ЧФ РФ зможуть вільно ходити до узбережжя Сухумі й обстрілювати Грузію, якщо виникне ще одна конфліктна ситуація.
Я не безпам'ятний шанувальник Михайла Саакашвілі, я не знаю, що там було в Осетії, і хто насправді перший почав стрілянину, і хто винен у війні – це якраз ті деталі, в яких, як мовиться, знаходиться диявол. Але для мене існує принцип не лізти на чужу територію.
В Осетії і Абхазії незаконно стоять війська чужої держави, яка знімає у нас базу, з якої ходитимуть кораблі й обстрілюватимуть грузинське узбережжя. Я не знаю, хто «записаний» за Грузією в черзі, не фантазуватимемо, але, так чи інакше, все це – торгівля суверенітетом України.
Адже річ не в тому, хто кому якою кількістю кілометрів поступився. Історії відомі випадки, коли заради миру і відновлення справедливості жертвували значно більшими шматками землі, але в даному випадку – я повторюся, йдеться про втрати нашого державного суверенітету, про поступки контролю над своєю власною територією. Зрештою, таким чином, признається факт, що територія України – не що інше, як область державних інтересів Росії.
І якби Росія була якоюсь передовою політичною або економічною країною, це ще якось пояснювало б мотиви нинішніх політичних діячів, але ж насправді Росія не є світочем демократії або прогресу. Це авторитарна країна, що виникла на залишках колишнього Радянського Союзу і йти на подібні поступки такій країні можна тільки з одних міркувань, – з метою утримати безправний контроль над власною територією. Як бачите, насправді, дуже проста ситуація.
- Тобто, мають рацію ті, хто вважає, що тепер ми – «малоросійська губернія»?
- Я не думаю, що сьогодні комусь вигідно оголошувати Україну губернією. І, звичайно, я ні краплі не сумніваюся в тому, що ні Янукович, ні Азаров не хочуть бути губернаторами, яких призначають і знімають за велінням Москви. Але по суті – я знову повторюся – це поступка суверенітету в питаннях, що визначають положення України в світі.
Можна багато говорити про те, що було в Грузії. Як туди ходили військові кораблі, а потім, не знаючи, як пояснити, послалися, врешті-решт, на офіційну версію, що російські кораблі не ходили до Грузії.
- Однак, попередня влада очі на це закрила...
- Ми закрили очі, тому що нічого зробити не могли. Але, коли таке стає постійною позицією, це – даруйте, втрата суверенітету.
- Зараз потихеньку почали «натякати» на можливу федералізацію України. Як Ви до цього ставитеся?
- Насправді неважливо, буде країна федеральною чи унітарною – це не означає її обов'язковий розкол або навпаки централізацію. Можна залишатися демократичною країною, як у федеральному форматі так і в унітарному, так само, як і утримувати одноосібну владу і бити морди всім, хто незгодний.
Я думаю, зараз мова повинна йти не про федерацію країни – це тільки закріпило б на периферії панування товстосумів, які й так контролюють сьогодні все, а про відновлення влади судів і розвиток місцевого самоврядування. Ось це дійсно актуальні і потрібні речі. До речі, федерація без самоврядування – це та ж диктатура.
- Мирославе Володимировичу, і останнє запитання. Про імпічмент Януковичу.
- Я не думаю, що зараз реально говорити про імпічмент або терміново вимагати перевиборів до парламенту і в місцеві ради. На сьогоднішній день ситуація така: прийшла нова влада, яка дала якісь обіцянки і гарантії, і люди чекають їх втілення. І це, звичайно, знижує рейтинг опозиції і особисто Юлії Тимошенко.
Те, що зараз відбувається – це розрахована «довгограюча» політична боротьба. Я не думаю, що сьогодні розумно вимагати якихось кардинальних рішень як від Верховної Ради, так і від народу – це все само прийде з часом. Зараз важливо зберегти ситуацію, за якої можна було б законним шляхом змінити політичний курс країни.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
