На тлі гучних геополітичних змін у політиці України та інтенсивного – до непристойності – зближення з Росією, мало хто звернув увагу на неголосну заяву віце-прем'єра України з регіональної політиці Віктора Тихонова, який виступив за федералізацію української держави.
У нинішньому Кабміні є чотири знакові фігури, з появою яких негайно утвердився чіткий «профіль» розвитку галузей, контроль над якими вони прийняли. Наприклад, щойно на сцені у ролі міністра освіти позначився Дмитро Табачник, як на 90% стало ясно, що саме він збирається втілювати у життя. У діях Юрія Бойка на посту міністра енергетики не сумнівається жодна людина, яка знає ситуацію у ПЕКу, а роль самого прем'єра вже давно вийшла на рівень легендарного визначення «азаровщина». І ось, нарешті, Тихонов.
Річ у тім, що він дійсно 15 років відкрито і чесно є прихильником федералізації України. Щоправда, під його поглядами вгадується не стільки федералізація, оскільки він просто не знає, що це таке, скільки конфедерація.
Насправді статус федерації або конфедерації залежить від соціально-політичної ситуації в країні, а не від уточнених декларацій. Росію теж можна назвати федерацією, але там «федералами» є ті, хто б'ється з чеченцями, абхазами і грузинами. Насправді ж у РФ жорстка унітарна централізована держава. Це класичний приклад того, що у Конституції можна написати одне, а реальність насправді може бути абсолютно іншою.
За пропозицією Тихонова децентралізувати і створити новий адміністративно-територіальний устрій бачаться відразу кілька тенденцій, які, по суті, можуть залежати не тільки від самого Тихонова, якому, звичайно, дещо заздрістно від того, як швидко розвиваються події в інших видах діяльності виконавчої і представницької влади.
Зрозуміло, що і він хоче швидко довести наявність і можливість реалізації своїх поглядів. А, може, це просто банальне бажання «регіонального» віце-прем'єра отримати перемогу на місцевих виборах або навіть побудувати таку електоральну карту, яка б раз і назавжди давала переваги тільки одній політичній групі. Але у будь-якому разі навряд чи Тихонов врахував, що створення нового адміністративно-територіального устрою призведе, перш за все, до конфронтації між місцевими елітами.
Що означає зміна меж? Це означає, що якісь області, міста чи райони втратять свою владу над якимись своїми територіями, і природним результатом цього стане сварка. Уявіть, наприклад, якщо губернатор міста Херсона стане всього лише заступником губернатора міста Миколаєва. Навряд чи йому це сподобається. Більше того, від цього, насамперед потерпатимуть ініціатори зміни адміністративно-територіального устрою України. Тобто сам Тихонов і його луганські політичні інтереси.
Якщо ж цей процес активно розгортатиметься надалі, закінчиться все тим, що буде створене могутнє угрупування на південному заході України: від Кривого Рогу до Донецька, з частиною Дніпропетровської області та Запоріжжя, а Харків і Луганськ залишаться «при своїх інтересах». Коли ж все це буде проведено до парламенту, раптом виявиться, що насправді несправедливості більше, ніж було до того моменту, як торкнулися обласного поділу України. Те ж саме станеться і на заході.
Я чудово розумію Тихонова. Його завдання – вирішити свої проблеми на сході України і одночасно зіштовхнути лобами «маленьких князьків» у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Ужгороді, Хмельницькому і на Волині, оскільки і там відбудеться якесь об'єднання, а це означає, що обов'язково виникне конфлікт інтересів. Крім того, якщо змінюватиметься адміністративно-територіальний устрій, то попри своє бажання воно може стати основою для розділу України на Західну і Східну.
При цьому у Східній Україні опиниться Харківська, Миколаївська, Херсонська, укрупнена Донецько-Запорізька, Луганська області і, природно, Крим. До них у примусовому порядку підтягнуть Суми, Полтаву і Кіровоград. Росія наполягатиме на тому, щоб Чернігівська область теж дуже швидко перейшла під контроль Луганська і Донецька для того, щоб відсунути можливу появу натовських ракет на території частини України, що залишилася.
Так, такий варіант я теж не виключаю. Тому що насправді зараз не на часі займатися адміністративно-територіальною перебудовою України.
Крім того, федералізація – це ж не тільки декларація, як у випадку з Росією. Це ще і можлива уніфікація політичного простору Росії і України. І у цій ситуації навряд чи до цього позитивно поставиться той же самий Захід, який вже звик до існуючої України. І, нарешті, реальна федералізація, якщо ми візьмемо модель або гіпотезу про те, що Тихонов хоче чогось хорошого для України, вимагає створення сильної президентської вертикалі, яка пронизувала б усі регіони України чіткою, зрозумілою, нерозбухшою бюрократичною системою влади.
Але важко сьогодні, враховуючи соціально-економічний, політичний і релігійний розкол у нашій державі, уявити собі цю єдину президентську гілку. Вона не вийшла у Кучми і Ющенка і навряд чи вийде у Януковича. Особливо після останніх подій. І знаючи «хлестаковскую» швидкість сьогоднішньої влади у плані ухвалення і реалізації рішень, дуже хочеться застерегти їх про всі можливі наслідки. Так, реформи потрібні Україні. Але їх треба починати з економіки, а не з територій.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
