Нещодавно у мене запитали думку з приводу встановлення пам'ятника Йосипу Сталіну. А яка може бути думка у нормальної людини, яка читає не тільки газети, але і книги, про цього деспота, його шанувальників і послідовників? Це ганьба для України! І якщо хтось вважає, що таке дійство може пройти без оцінки і реакції на нього, значить, він знаходиться фактично на тих же позиціях.
Я б зауважив на одній обставині, яка, як мені здається, є недостатньо ясною як противникам, так і послідовникам Сталіна. Він знищив усю стару гвардію, яка робила революцію і громадянську війну. Спочатку знищив усіх, хто був вищий від нього і ближчий до Леніна, а потім прийшла черга молодих, енергійних діячів, руками яких була здійснена страшна колективізація з її голодом. Після чого Сталін поголовно розстріляв майже весь цвіт партійного з'їзду 1934 року і встановив свою одноосібну диктатуру, спираючись на найбільш безідейних і підлих людей із його особистого оточення.
Сталін знищив той самий комунізм, прихильниками якого оголошують себе люди, які ставлять йому пам'ятник. І це все – неспростовні речі, імена і цифри. Цим людям не дорога демократія чи національні цінності, для них це просто прагнення, всупереч правді, зробити якийсь жест для того, щоб їх помітили.
Так, це ганьба і зрада стосовно всього, що носило на собі печать благородства, віри і надії. Адже навіть Ленін, відчувши, що опинився повністю у руках свого «сірого кардинала» Йосипа Сталіна, більше спирався на Троцького. І в останніх своїх листах вимагав, щоб його замінили кимось іншим, але тільки не Сталіним, який згодом на посту Генерального секретаря зосередив у своїх руках неосяжну владу. Це був 1922 рік. І хоча його фактично ніхто не знав ні в партії, ні в суспільстві, однак Сталіну – цьому тихому підступному злодію – вдалося повністю узурпувати владу, проливши кров усіх, кого тільки міг.
Він був готовий обрати будь-який шлях для того, щоб зміцнити ту державу, якою він володів. І, звичайно, не його «провина» у тому, що Гітлер вибрав воєнне розв’язання питання, хоча мирний договір і був підписаний. Сталін чудово усвідомлював те, що війна, так чи інакше, все одно неминуча. Але коли перед ним постав вибір – європейська демократія чи Гітлер, – він вибрав друге з розрахунку на те, що той надовго зав'язне у війні з англійцями і французами. І Радянському Союзу у цьому випадку можна тільки поспівчувати, оскільки він був єдиною силою, яка могла протистояти нацизму. Так, нацизм був найстрашнішим ворогом людства у 30-40-і роки, але це ж не привід реабілітовувати Сталіна!
Сталін вирізав у 1937 році усіх генералів, тому крім нього нікому було очолити армію. Однак відповідальність на ньому лежить не тільки за перемогу, але і за поразку. 1941-1942 років могло б і не бути, якби не помилки Сталіна суто військового характеру. Усім добре відомо, що ремеслом командувача він оволодів тільки десь до середини війни. Величезна кількість жертв залишилася на полях битв через його впертість і недалекоглядність.
І не слід говорити, що це Сталін виграв війну. Її виграли люди. Ось про це треба пам'ятати!
Мирослав Попович,
