Минулого четверга в місті Желєзногорськ Красноярського краю зупинений останній ядерний реактор, що напрацьовував збройовий плутоній у РФ. О 12:00 за місцевим часом (08:00 за московським) на пульті управління реактором АДЕ-2 представники місцевих властей і гірничо-хімічного комбінату натиснули кнопку «Стоп». З цієї миті почалося його виведення з експлуатації.
Рішення про закриття реактора-нароблювача президент Росії Дмитро Медведєв озвучив 13 квітня під час виступу на саміті з ядерної безпеки у Вашингтоні. Президент США Барак Обама вітав оголошене рішення російського президента, назвавши його «свідоцтвом лідерства Росії в питаннях ядерної безпеки.
Мені це одразу нагадало часи Горбачова, коли СРСР так само «лідирував» у питаннях роззброєння, оголошуючи односторонні мораторії на випробування і виробництво ядерної зброї і її носіїв – до того моменту, поки «світовий лідер» не припинив свого існування.
Тим часом глава МЗС РФ Сергій Лавров і держсекретар США Хіларі Клінтон підписали протокол до угоди 2000 року про утилізацію плутонію, який не є більше необхідним для цілей оборони, поводження з ним і співпрацю в цій області. Тепер США і Росія зобов'язуються утилізувати по 34 тонни надмірного збройового плутонію.
Відповідно до положень протоколу, американська сторона виділить до 400 мільйонів доларів як внески у російську програму, на яку російський уряд планує асигнувати 2,5 мільярда доларів, повідомив раніше російським журналістам глава МЗС РФ Сергій Лавров.
Підписання угоди відбулося в рамках саміту з ядерної безпеки, що проходив у Вашингтоні, в якому брали участь лідери 47 країн, у тому числі й України, хоча вона офіційно і не є ядерною державою, але про це трохи пізніше.
Питання поки в тому, чи є цей плутоній надмірним, особливо на тлі припинення напрацювання нових запасів?
Так, для США, що мають на озброєнні 5900 боєголовок, тобто більше, ніж у решти всього людства разом узятого, 34 тонни плутонію можуть виявитися і надмірними. Але для Росії, у якої після 10 років путінського правління залишилося рівно вдвічі менше боєголовок, ніж у США, а саме 2825 штук, наявність запасу збройового плутонію перешкодити ніяк не може, тим паче, що договір СНО-3 дозволяє РФ помітно наростити свій ядерний потенціал.
Виходить, що РФ заздалегідь заявляє, що відмовляється збільшувати свої ядерні сили, причому робить це в односторонньому порядку як і в минулі 10 років, як і в горбачовську епоху, навіть «перевиконуючи» щойно підписаний договір СНО-3?
Та ще росіяни самі, зі своєї кишені, платять за своє одностороннє роззброєння цілих 2,5 мільярда доларів. Нема на що більше їх витратити? Це, не кажучи про те, що на виробництво цього нібито "надмірного" плутонію також витрачалися кошти.
Позиція Росатому і Міноборони як чиновників зрозуміла – їм все одно, на чому «засвоювати» бюджетні гроші, чи на створенні ядерних сил, чи на їх ліквідації, але хтось у РФ повинен же думати і про державні інтереси?
Адже 34 тонни збройового плутонію, навіть, якщо не використовувати його для виробництва боєголовок, що знаходяться на зберіганні в РФ, є чудовою гарантією повернення коштів, незрозуміло навіщо, вкладених урядом РФ в економіку Сполучених Штатів. Адже, якщо подумати, то ніяких інших гарантій повернення цих грошей немає.
Це, звичайно, жарт, але без запасів збройового плутонію, без напрацювання нового, чим збирається Росія довантажувати свої ядерні боєголовки у міру зменшення кількості ізотопів, що діляться? По суті, ми спостерігаємо, як РФ повністю відмовляється від свого ядерного потенціалу.
Проте, відмотаємо час на 3 дні назад. Нагадаємо, з 12 квітня поточного року у Вашингтоні почав роботу дводенний саміт з питань ядерної безпеки. На ньому американська сторона має намір приділити особливу увагу введенню нових санкцій проти Ірану у зв'язку з його ядерною програмою, що представляє, на думку Білого дому, серйозну небезпеку для світової спільноти.
На зустріч були запрошені лідери 47 країн, у тому числі президент РФ Дмитро Медведєв, лідер України Віктор Янукович, президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, і навіть грузинський президент Михайло Саакашвілі. Навіщо?
«Терористична організація Аль-Каїда застосувала б ядерну зброю, якби була у неї така можливість, і зробила б це без коливань», повідомив на форумі президент США Барак Обама. Крім того, Обама зазначив, що найбільшу загрозу національній безпеці Сполучених Штатів на сьогоднішній день представляє саме можливість попадання ядерної зброї в руки терористів.
Це дуже цікава заява. Потрапляння ядерної зброї до рук неурядових організацій є дійсно однією зі світових проблем «на виріст». Першим, хто підняв цю тему, був, мабуть, покійний А.В.Суріков.
Суть проблеми в тому, що зі зміною прогресу ядерні технології, спочатку доступні лише для держав з високим рівнем розвитку, стають сьогодні під силу і країнам середнього рівня, а через якийсь час, очевидно, стануть можливі для реалізації взагалі будь-якою державою, що має до цього прагнення.
Але ця ж ситуація ставить питання про доступність ядерних технологій оборонного значення для неурядових, недержавних структур. Скажімо, якщо сьогодні низка транснаціональних корпорацій володіють ресурсами і капіталами, що перевищують можливості багатьох невеликих держав, то така вірогідність виглядає дуже великою. І це виводить світову політику в абсолютно іншу площину, коли учасниками світової політики стають не тільки держави, але й недержавні формування, які за своєю потужністю, у тому числі і військовою, не поступаються традиційним державам.
Але Барак Обама, звичайно, все спрощує й оперує абсолютно «голлівудськими» категоріями. Йому сьогодні важливо «роздягнути» ядерні сили РФ і не допустити появи нових ядерних держав у СНД.
Недержавні структури, потенційно здатні володіти ядерною зброєю, у нього відразу терористи. А чому? Це абсолютно не факт. І тим більше анекдотичним є відсилання до міфічної Аль-Каїди. Мабуть, Обама вважає, що в горах Гіндукушу фанатичні моджахеди напилками здатні виготовити атомну бомбу.
Насправді низка транснаціональних корпорацій сьогодні цілком легально залучені у виробництво й обслуговування ядерних об'єктів, у тому числі і військового призначення. І саме так, як і сьогодні на основі державних збройних сил з'являються - цілком легально - недержавні армії на зразок горезвісного «Блекуотера», так і в області ядерних озброєнь цілком здатний сформуватися не просто приватний сектор (він є, і, насамперед, у США), але і приватний сектор із повним циклом виробництва, аж до кінцевого продукту. І ось тут якраз і виникає проблема контролю з боку держави - або його відсутність (і контролю, і держави).
Уявімо собі, наприклад, корпорацію, що виробляє ядерну зброю, але базується в неядерній державі. Хто там головний - держава чи корпорація? Це аналогічно градоутворюючому підприємству, де директор заводу набагато впливовіша особа, ніж демократично вибраний мер містечка, побудованого при цьому заводі. Ну а зараз уявімо собі «державоутворююче» підприємство, причому з ядерним потенціалом.
І ось це вже безпосередньо стосується України, Білорусі і, ймовірно, Казахстану, що під час розпаду СРСР виявилися володарями ядерного потенціалу, більшого, ніж у Великобританії і Франції, причому ще і з власними засобами доставки.
Правда, незабаром Україна, Білорусь і Казахстан відмовилися від власної ядерної зброї на користь РФ, яка виступила як гарант їхньої ядерної безпеки. Однак, через деякий час Україна почала обтяжуватися своїм «гарантом», недвозначно натякаючи, що хотіла б отримувати гарантії своєї безпеки від протилежної сторони, що, звичайно ж, викликало сильну стурбованість у Росії – Україна як і раніше є незамінним елементом у системі відтворення і підтримки боєготовності наявних ядерних сил РФ.
Було навіть якось дивно спостерігати, як колишнє українське керівництво «на блакитному оці» вдавало, що не розуміє, що його дії зміщують світовий геополітичний баланс в один бік так відчутно, що перспектива війни робиться ще не найстрашнішою з перспектив.
Але тим часом йшла і деградація російських ядерних сил, і сьогоднішній їхній плачевний стан ще не досяг кінця. Росія на очах втрачає свій ядерний потенціал взагалі, стає без'ядерною країною з могутньою атомною промисловістю – як Україна сьогодні, яка залишається наодинці з власними проблемами в області безпеки, які своїми силами вона вирішити не в змозі, – цих сил просто немає: причому ні для зовнішніх проблем, ні для внутрішніх.
По суті, для американської адміністрації «проблема на виріст», про яку сказано вище, малозначуща - США вирішують свої поточні завдання: Іран, потенційно ядерні держави з неядерним статусом (Україна, Казахстан), можливості глобального контролю (не випадково беруть участь 47 країн, причому і такі як Грузія, явно не здатна стати ядерною державою у найближчій перспективі).
Хоча, насправді, ядерна зброя в руках держави, причому будь-якої, навіть КНДР, яку так не любить Америка, не є тією загрозою, яка міняє світовий порядок, що склався. Це лише відображення встановленого світового порядку, коли слабка у військовому й економічному відношенні держава може забезпечити свій суверенітет, лише володіючи зброєю масового ураження.
А ось недержавна ядерна зброя, і пов'язана з нею можлива втрата суверенітету державами, що не володіють ядерною зброєю, причому перехід цього суверенітету до недержавної структури, не зв'язаної ні конституцією, ні якими-небудь взагалі демократичними нормами, міжнародними договорами, це і є проблема майбутнього, яку у Вашингтоні або не бачать, або не хочуть бачити (що ймовірніше).
І ця реальна загроза йде, повторю, не від моджахедів у горах Гіндукушу, а з дорогих офісів, що знаходяться сьогодні у світових столицях. Бажання прикупити собі трохи державної влади, створення на нових початках своєрідних князівств, суверенітет яких гарантований недержавними озброєними формуваннями і недержавною ж ядерною зброєю - ось, мабуть, питання цікавіше, ніж міфічна «сильна бомба» у руках Усами бін Ладена і мулли Омара.
І це питання зовсім не такої вже віддаленої фантастики. 15 років тому ми з А.В.Суріковим підняли питання про глобальний міжнародний наркотрафік як чинник світової політики і світової економіки. Тоді це читалося як ненаукова фантастика, а сьогодні навіть в Афганістані працює держкомітет з питань боротьби з наркоторгівлею - правда, без особливого результату. Час упущений. Наркотрафік став справді глобальним, а вживання наркотиків загальним (до речі, головною дійовою особою тут є не наркотрафикер на віслюку з мішком гашишу, а також люди з дорогих офісів).
Сьогодні питання недержавної ядерної зброї здається чимось схожим на «Зоряні війни». Однак, яка справжня економічна поведінка великих корпорацій, що мають у своїх руках атомну промисловість, – російську, українську, пакистанську?
Це питання ніким не досліджується і навіть не розглядається. Передбачається, що ядерний комплекс «Східного блоку» буде демонтований без сліду і без наслідків (з демонтажем держав, що утворилися тут, або без оного – неважливо). А якщо будуть наслідки? Але, схоже, «титани світової політики» мають намір вирішувати проблеми лише після їх виникнення.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
