Новий Договір про скорочення стратегічних озброєнь повинен бути підписаний у Києві. Такими були пропозиції від нового керівництва України. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров також сказав: «Нам було б комфортно підписати договір СНО в столиці України». Звичайно, внесок України (що володіла третім у світі запасом ядерних озброєнь і від цього «добра» відмовилася на користь без'ядерного статусу) в загальний процес роззброєння неоціненний. Але неоцінений. Без'ядерна Україна не стала прикладом для наслідування, а прагнення до володіння ядерною зброєю в світі не зменшується.
З такою передісторією приїзд до Києва двох президентів — США і Росії — став би явищем надмірно демонстративним. А тому — неможливим. Крім того, це було б приводом у черговий раз пригадати, що підписаний ядерними супердержавами Будапештський меморандум, який нібито надає гарантії безпеки України в обмін на її роззброєння, де-юре «фільчина грамота». Немає ні механізму застосування таких гарантій, ні бажання з боку інших держав переглянути статус-кво на користь Києва. Хоча спроби з боку України — правда, боязкі і безсистемні — були.
Зокрема, Києву хотілося:
а) добитися підписання двосторонніх міжнародних договорів з тими з країн-гарантів, які готові прийняти такі зобов'язання;
б) включити в новий двосторонній Договір США-РФ про скорочення ядерних озброєнь розділ про гарантії безпеки країнам — правонаступникам СРСР (Україна, Білорусь і Казахстан), які відмовилися від ядерної зброї і зробили значний внесок у справу ядерного роззброєння. Але слова «хотіти» і «добитися» — як символи двох протилежних полюсів. Особливо, якщо потяги з боєголовками давно пішли. Що ж тоді повинно було продемонструвати підписання СНО-3 у Києві?
А тому документ підписали в Празі. Як пояснила держсекретар США Хіларі Клінтон, це повинно стати сигналом європейським партнерам: новий договір сприятливий не лиши для Вашингтона і Москви, але і для безпеки Європи. При цьому і у Вашингтоні, і в НАТО демонстративно заговорили про те, що Росія повинна бути залучена в процес створення ПРО для Європи. Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен 27 березня заявив: «Нам потрібна система ПРО, яка включає не тільки всі країни НАТО, але й Росію. Один купол безпеки, який ми разом підтримуємо і яким ми разом управляємо. Один купол, який нас усіх захищає». А начальник Європейського командування ЗС США адмірал Джеймс Ставрідіс у тому ж березні знову заговорив про можливість сумісного використання російських радарів попередження про ракетний напад. Мовляв, це стало б «мірою зміцнення довіри», створило б «зону співпраці» між Росією і США.
Здавалося б, тут саме час спохопитися і Києву — мовляв, такі радари є і в нас. Навіть два. І стоять вони без діла. Але не засмучуйтеся — і російські СПРН у контур чужої системи ПРО включені не будуть. Що б не говорили в НАТО і Вашингтоні. Хоч би тому, що підписання договору СНО-3 зовсім не є ознакою потеплення. Швидше навпаки.
Чого ще чекати? У Росії, як тільки уляжуться іміджеві охання з приводу безпрецедентної угоди про ядерне роззброєння, знову заговорять про загрозу від нових протиракет у Румунії і Польщі. Якщо в американців усе йтиме за планом, а це їм властиво, то на розгортання систем ПРО з SM-3 у Європі Москва повинна буде шукати відповідь. Або реальну, або демонстративну. Як свого часу із заявами про розміщення ОТРК «Іскандер» у Калінінграді у відповідь на базу ПРО в Польщі.
Поки зондуванням займаються відставні російські адмірали і генерали. Віктор Кравченко, колишній командуючий ЧФ і начальник Головного штабу ВМФ, заявив про те, що російському керівництву «за ситуації, коли американські ракети-перехоплювачі SM-3 стануть на бойове чергування в Румунії, слід не тільки зупинити скорочення військової інфраструктури Чорноморського флоту, але й переглянути його завдання, укріпити бойовий потенціал, підсилити корабельний склад».
Але і без цього можна чекати, що Москва схилятиме Київ до того, щоб той не норовився з приводу появи у складі ЧФ сучасніших засобів поразки. Одна тут біда у РФ: навіть, якщо Київ несподівано і стане податливим, підсилити ЧФ, власне, поки нічим. Фрегати всі будуються, а підводні човни ще потрібно купити у Німеччини.
Зате ось у сусідній Румунії рішення про розміщення елементів ПРО США на своїй території міністр оборони цієї країни назвав «історичним моментом». «Румунія стає важливим кордоном ЄС і НАТО, — сказав він, — забезпечуючи безпеку не лише власного народу, але і всієї Південно-Східної Європи».
Звучить майже як заклинання Хоми в гоголівському «Вії», який намагався відгородитися від нечисті, що літала, молитвами і колом із крейди. Тепер питання в тому, що сама Україна зуміє протиставити новому розкреслюванню Європи…
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
