Політичні суперечки в Україні не згасають. Влада міцно схопила кермо влади і намагається розібратися з «водінням». Опозиція голосно їй суперечить і обіцяє, у разі чого, покликати на допомогу суспільство, вивівши на вулиці народ. Звичайні громадяни вже майже нікому не вірять і, трохи відпочивши від затяжних виборів, уже чекають наступних, щоб спробувати, якщо не змінити, то хоч би відновити «обличч великих» у парламенті і на місцях. Своє бачення ситуації в інтерв'ю ForUm'у розкрила відомий український соціолог, науковий керівник фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.
- Ірино, в Україні з 2004 року влада з опозицією міняються місцями. Хто б не був на місці «невдах», він традиційно заявляє можновладцям, що виведе людей на вулиці. Скажіть, а самі українці готові, щоб їх «виводили»?
- Зазвичай, ті, хто опиняється в опозиції, говорять про виведення людей на вулиці, якщо влада щось зробить, або навпаки, відмовиться робити. Це такий спосіб шантажу.
За останні роки бували випадки, що людей на вулиці виводили. Ми пам'ятаємо, як це робила Партія регіонів, як стояли їхні намети буквально під Верховною Радою. Але зараз на заклик політиків люди просто так більше не йдуть. У нас уже склалася традиція - протестувати виходять за гроші.
Заради справедливості варто зазначити, що українці виходять і без грошей. Але люди роблять це не заради політиків, а тоді, коли «наступили на горло» і потрібно щось робити. Виступи трудящих є, але вони локальні...
Коли ображають киян забудовами зелених зон, дворів, дитячих майданчиків, то люди не лише виходять, а й кидаються під бульдозери, і приковують себе, і не сидять, і не чекають, щоб хтось прийшов і їх вивів.
Те ж саме - якщо людям не платять зарплату, їх також не треба нікому виводити, організатор завжди знайдеться в своєму ж середовищі. І погодьтеся, політики чомусь не поспішають очолити такі акції.
- Ви проводите багато досліджень. Скажіть, будь ласка, зараз люди хоч трохи довіряють власті й опозиції?
- Переважно - не вірять. Причому вже давно.
Але не можна говорити, що довіри немає взагалі. Якби вона повністю була відсутня, ніхто б не ходив на вибори. А раз люди йдуть і голосують, значить, якась частина суспільства комусь вірить.
- Як Ви думаєте, нинішній владі вдасться вивести Україну із кризи, діючи максимально м'яко, не ухвалюючи радикальних рішень, не впроваджуючи соціальних обмежень?
- Розумієте, м'яко не вийде. М'яко вийти із кризи просто неможливо.
Сьогодні - або рубатимуть хвостик по частинах, або відрубають відразу. А з хвостом наших проблем нічого іншого не зробиш, адже він є, і треба з ним щось вирішувати.
- Тобто?
- Ну, наприклад, тема збільшення пенсійного віку. Уже зараз в Україні працюючих громадян приблизно стільки ж, скільки пенсіонерів. Тому коштів Пенсійному фонду постійно не вистачає, і йому допомагають із Бюджету.
З цим потрібно щось робити, наприклад, обмежити пенсії. Але народ цього може не зрозуміти, і тоді пенсіонери таки вийдуть на вулиці.
Знову ж таки, потрібно врахувати, що Віктор Янукович пообіцяв середню пенсію 2 тисячі гривень. Для цього потрібно, щоб середня зарплата була 6 тисяч гривень. Тому нічого не вийде.
До речі, не дарма ви ставите запитання у такому порядку: для того, щоб проводити непопулярні реформи, влада повинна бути популярною. Інакше не вийде. Інакше, люди дійсно вийдуть на вулиці, а опозиція до цього приєднається, очолить - не очолить, але попереду побіжить.
Примітно, що, якщо подивитися на історію Східної Європи, яка зараз у ЄС, і живе набагато краще за нас, то там усі ці радикальні, непопулярні реформи, про які ми так багато говоримо тільки зараз, були проведені ще на самому початку становлення незалежних держав.
Це була шокова терапія, яку проводили дуже популярні особи, наприклад Лех Валенса і Вацлав Клаус. Але всі вони втратили владу через непопулярність вживаних заходів.
А чи готові наші нові власті стати «камікадзе», важко сказати. Хоча, як на мене, відповідь очевидна – вони сильно не наступатимуть, тому в Україні усе проходитиме довго і болісно.
- Якщо ж влада ризикне і застосовуватиме непопулярні реформи, то вона ризикує знову помінятися місцями з опозицією?
- Ні. Не думаю. До 2012 року нічого не поміняється. Але! Варто пам'ятати, що 2012 рік уже дуже близько.
- У 2012-му буде оновлення представників великої політики України?
- Думаю, так.
У березні ми проводили дослідження і запитували, яку фракцію у Верховній Раді ви підтримуєте. Можу вам сказати, що вільних від симпатій до парламентських політичних сил в Україні досить багато. Одним словом, вільне поле є.
- А є, кому його зайняти?
- Ой, ви знаєте, охочих багато! Правда, отримати 3% для проходження у ВР важко. Але все одно, подивіться, народ зголоднів за свіженьким. Це на руку новим і молодим.
Давайте пригадаємо, як на порожньому місці піднявся Арсеній Яценюк. Чому? Звідки він узявся? А я вам скажу. Це був 2008 рік. Як зараз пам'ятаю, навесні 2008-го у Януковича було 26%, у Тимошенко – 25%. Грудень-2008, економічна криза: у Тимошенко 15%, у Януковича ті ж 26%, а в Яценюка вже десь 13%.
Іншими словами, тоді було розчарування в політиках. А тут молодий, енергійний, прогресивний, освічений Яценюк. Його турнули із спікерського крісла, що пішло йому тільки на плюс, оскільки Верховна Рада у нас не користується особливою любов'ю народу. Високі відсотки Яценюк отримав на порожньому місці.
Правда, він потім їх так само абсолютно безглуздо розгубив. У своїй виборчій кампанії він починав з 14%, а дійшов до 7%. Хоча і 7% - це дуже значний результат, якщо порівнювати, наприклад, з Ющенком, який при всіх своїх мінусах ще і якісь плюси мав. А які плюси мав Яценюк? Швидше за все, він у цих відсотках отримав від людей аванс, надію.
Те ж саме і з Сергієм Тігіпком: у Яценюку розчарувалися, Янукович не всім подобався, не за Наталію Вітренко або Петра Симоненко ж голосувати. Люди озирнулися: «Хто тут є? Ага, Тігіпко є!». Ось тут він і з'явився. Він і із заходу «клюнув», і зі сходу «клюнув», а найбільше пройшовся по Півдню і Центру України. Це все також на порожньому місці було.
- Багато депутатів із амбіціями з БЮТ і ПР відчувають себе в змозі самостійно пройти до парламенту.
- Ой! Звичайно! Амбіцій багато! Дуже багато!
Пригадайте, багато амбіцій у Інни Богословської було. І чим вона не трибун? У Валерія Коновалюка колись їх також було багато. Він, загалом, теж непогано як телекартинка виглядає.
Але крім амбіцій ще багато чого потрібно. Насамперед, дуже багато грошей. Потрібно або мати партію, або ж доведеться все починати знизу, тобто будувати партійні структури, А це досить довго, і також дорого, хоча і не так дорого, як прагнення весь час з'являтися на телебаченні.
Без телебачення розкрутитися неможливо. До того ж, зараз питання, чи будуть усіх пускати в телевізор. Це раніше всіх за гроші пускали, а зараз, думаю, ця фривольність закінчиться. Ось тому комусь новому пробитися досить складно.
- А якщо реально оцінити потенціал, хто може скористатися потребою людей у нових особах?
- Відверто кажучи, я бачу потенційного лідера в Дмитрові Табачнику.
- Чому?
- Так. Він, якщо захоче, може підібрати колишніх вітренківців, найбільш радикальну частину регіоналів.
- І люди проголосують за нього?
- Я особисто до Табачника ставлюся погано, але факт – за нього голосуватимуть. А чому ні?
Він себе проявив як радикальний русофіл в Україні. Раніше у нас цю радикальну нішу займала Вітренко. А де вона зараз? Немає її. Крім того, мені чомусь здається, що Табачник для себе і гроші б знайшов.
Отже, Партія регіонів випустила в його особі джина. А вже 3% він може знайти без проблем.
- Після наступної парламентської кампанії ми можемо отримати дуже багато осколочків у ВР?..
- Можемо.
Розумієте, надзвичайно багато політиків думають, що 3% отримати це дуже просто. Легко отримати прохідний відсоток тоді, коли у виборах бере участь 2-3 нові сили. А ось коли їх уже 10-15 - це важка праця.
Ось і виходить, що, чим більше тих, які розраховують на шматочки рейтингів нових осколочків, тим менше їх проходить у ВР. Це тому, що вони один одному заважають.
- Якщо до парламенту на зміну мега-силам увійдуть їхні осколки, то у ВР буде суцільне гендлярство?..
- Знаєте, зараз вибори взагалі втрачають свій сенс. Якщо все продовжуватиметься, то влада завжди буде лише в тих, у кого є великі мішки грошей. Розумієте, якщо є гроші, завжди можна прикупити «тушки». І завоювання більшості на виборах уже не таке важливе.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
