Негативні наслідки економічної кризи позначаються не тільки у соціальній сфері. Під приводом фінансових труднощів відкладається і виконання соціальних зобов'язань, необхідність зосередитися на порятунку економіки та реалізації найважливіших вимог суспільства.
Ми вже неодноразово чули, що ні статус російської мови, ні створення оборонного і зовнішньополітичного союзу з Росією нібито не цікавлять громадян України. Мовляв, під загрозою опинилося економічне виживання української держави, і всі устремління повинні бути направлені винятково на те, щоб зберегти хоч би нинішній, вкрай низький, рівень життя. Нас переконують, що всі вимоги, не пов'язані з економічними питаннями, всього лише безглузда демагогія, яка заважає займатися справою. Насправді ж українське суспільство не зможе зупинити розвиток кризи доти, доки не розв’яже стратегічні проблеми. Без цього всі спроби створити ефективну економічну модель нагадують будівництво дітьми пісочного замку, який розвалюється при першому необережному дотику.
Україна зобов'язана якнайшвидше визначити стратегічний напрям національного розвитку.
Сьогодні для цього склалися нібито сприятливі обставини. На минулих президентських виборах українські громадяни ясно висловилися за збереження України у просторі східнослов'янської цивілізації та за зміцнення зв'язків з іншими державами східнослов'янського світу і, насамперед, з Росією. Саме це забезпечило перемогу Віктору Януковичу, оскільки він, по суті, не запропонував ні економічні, ні соціальні перетворення, які можна було б розглядати як реальну альтернативу політиці Ющенка і Тимошенко.
Проте українські виборці добре розуміють, що курс на зміцнення східнослов'янської єдності торкнеться не тільки зовнішньополітичної сфери, але і призведе до соціально-економічних перетворень у суспільних інтересах. Найважливішою складовою такого курсу повинні стати рішення, які гарантують вільне використання російської мови в усіх сферах громадського життя.
Російська мова і російська культура, у формування якої зробили величезний внесок представники українського народу, давно набули інтернаціонального статусу. Вони об'єднують східнослов'янську цивілізацію, створюють основу для взаємодії та співробітництва між етносами і державами, які є її складовою. Необхідність вільного використання російської мови обумовлюється не тільки вибором зовнішньополітичної стратегії, що відповідає національним інтересам України і настроям українського суспільства, але і завданнями, які пов'язані з досягненням суспільної єдності.
Поки українське суспільство залишається розколеним і роздробленим, соціально-економічні труднощі тільки наростатимуть, породжуватимуть все нові міжрегіональні та міжетнічні суперечності і різко посилюватимуть ті, які вже існують. Потрібно, щоб суспільство об'єднувало зусилля у розв’язанні проблем, що виникають, а не намагалося звинуватити в усіх бідах жителів інших регіонів і представників інших етнічних груп. І для цього вкрай важливо створити умови для активної участі всіх українських громадян у соціальній і політичній діяльності.
Кілька років тому я написав низку статей, у яких закликав до створення передумов для формування української політичної нації, підкреслюючи, що, якщо її формування не почнеться до настання глобального економічного спаду, нам буде дуже важко подолати кризу. На жаль, ніяких кроків у цьому напрямі так і не було зроблено. Більше того, Ющенко отримав можливість практично безперешкодно проводити політику, спрямовану на розділення і розкол народу України.
Як відомо, кризу Україна переживає важче, ніж інші країни світу. І це багато у чому пов'язано з роздробленістю українського суспільства, яка породжена олігархічним пануванням, євроатлантичним курсом влади і прагненням проамериканських сил перетворити етнічний націоналізм на офіційну державну ідеологію.
Часу у нашому розпорядженні залишилося зовсім мало. Світова економіка найближчими місяцями зіткнеться з новою хвилею кризи, яка може виявитися для нашої країни смертельно небезпечною. Події останніх років лише зміцнили мою переконаність у тому, що формування української політичної нації може початися тільки після створення умов для вільного використання російської мови.
Безумовно, такі заходи зміцнять наші зв'язки з Росією і Білоруссю, допоможуть проведенню курсу на економічну інтеграцію у рамках східнослов'янської цивілізації та створенню оборонного союзу з братськими державами. Але вільне використання російської мови необхідне насамперед нам самим. І не тільки тому, що її вважають рідною понад 20 мільйонів українських громадян, серед яких – не тільки етнічні росіяни, але й українці, угорці, словаки, греки, болгари, кримські татари. Російська – це мова, якою вони говорили в дитинстві, якою вони думають, спілкуються з друзями і рідними, пишуть вірші та наукові праці. Подібна поширеність російської мови вже сама по собі є достатньою причиною, щоб забезпечити їй державний статус.
Не хочеться знову наводити приклади з європейської дійсності, але, на нещастя, нашим націоналістам доводиться нагадувати загальновідомі факти із життя Європи, куди вони усіма силами прагнуть, але досягнення якої вони зовсім не збираються засвоювати. Наприклад, шведи складають лише 5,7% жителів Фінляндії. Однак шведська є державною мовою. У Швеції проживає приблизно 5% фіннів, але фінська мова (разом з саамською) може вільно використовуватися у державних установах. Зауважу, до речі, що відносини шведів і фіннів у минулому були далеко не безхмарними, що не заважає їм поважати мову і культуру один одного.
Ситуація з російською мовою у наший країні принципово інша. Це не просто мова етнічних російських громадян України, це мова усього народу України, оскільки українська культура має дві складові — україномовну і російськомовну. Відмовляючись від цієї двоєдності української культури, ми відмовляємося не просто від значної частини культурної спадщини (зокрема, від усієї творчості Гоголя і прози Шевченка), але і від власної культурної ідентичності.
Витіснення російської мови винятково у побутову сферу – це пряма загроза для збереження народу України як соціокультурної спільноти, яка історично склалася. Здавалося, найрозумніше було б забезпечити їй державний статус. Але, на жаль, в умовах, коли політичне панування у парламенті держави захоплене проамериканськими силами, це практично неможливо.
Перемога на президентських виборах Віктора Януковича (якому ще належить довести готовність виконувати свої передвиборчі обіцянки) і формування нової парламентської коаліції (якій ще потрібно довести свою ефективність) тільки створили політичні умови для зниження впливу проамериканських сил, які не збираються здавати позиції. Домогтися зміни Конституції України, зафіксувавши у ній державний статус російської мови, сьогодні, на превеликий жаль, неможливо через те, що немає у наявності необхідних 300 голосів у парламенті.
Однак у силах простої парламентської більшості ухвалити базовий закон, який гарантував би вільне застосування російської мови і розвиток мов національних меншин. Законопроект «Про мови України» існує. Він створений мною у співпраці з трагічно загиблим Євгеном Кушнарьовим і Василем Волгою, який внаслідок антиконституційних дострокових виборів втратив мандат народного депутата. Тому просуванням цього законопроекту мені доводиться займатися самостійно. Щоправда, поки що не вдалося домогтися внесення його до порядку денного Верховної Ради України.
Ухваленню закону, який гарантує вільне використання російської мови і закріплює права мов національних меншин, усіма силами намагаються перешкодити бютівці, нашоукраїнці та Самооборона, яка долучилася до них. Це легко зрозуміти: ні проведення курсу на зміцнення східнослов'янської єдності, ні об'єднання українського суспільства не відповідають їхнім інтересам.
У внесеному мною базовому законі передбачається внесення відповідних змін у чинні 22 закони України. Здавалося б, у цьому законопроекті не можна побачити щось, крім прагнення добитися реалізації культурних і мовних прав українських громадян і створити умови для консолідації українського суспільства.
Проте Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності вирішив, що законопроект спрямований на «звуження сфери використання української мови», а тому рекомендував його відхилити. Негативний висновок підписав голова Комітету — Володимир Яворівський. І цим все сказано.
У мене немає ніяких сумнівів у тому, що колишній радянський письменник Яворівський прекрасно розуміє, що статусу української мови ніяк не загрожує ні вільне використання російської, ні захист мов національних меншин. При складанні рекомендації ним рухали абсолютно інші мотиви.
Щоб зрозуміти їх, досить пригадати його вислівлювання, озвучене ним в одному із інтерв'ю три роки тому: «Ми 350 років були підстилкою Росії, і жодного дня - Америки, а варто було б спробувати».
У цій фразі сконцентровано виражена вся ідеологічна позиція проамериканських сил. Вони хотіли б дискредитувати і оббрехати спільне минуле східнослов'янських народів, щоб вирвати Україну зі східнослов'янського простору і перетворити її на сателіта США. Заради цього вони готові пожертвувати і національно-культурною ідентичністю українського народу, і єдністю українського суспільства.
І сьогодні головне питання – у тому, чи буде і надалі український парламент іти на повідку у проамериканських сил, чи українське суспільство все-таки отримало з перемогою Віктора Януковича шанс на зміни на краще? Голосування за проект Закону «Про мови України» дасть нам ясну відповідь, показавши справжню розстановку сил у Верховній Раді та продемонструвавши справжні позиції політичних сил. Українські політики отримали шанс виконати свій обов’язок перед суспільством. Подивимося, чи зуміють вони ним скористатися.
