Кілька тижнів тому московські засоби масової інформації, посилаючись на депутатів Держдуми, заговорили: платою за зближення України з Російською Федерацією може бути митний союз, і не було б зайвим створити союз між Україною, Росією і Білоруссю. Тоді на ці меседжі ніхто до пуття не звернув уваги.
Потім українська делегація на чолі з прем'єр-міністром України Миколою Азаровим з'їздила до Москви і… отримала холодний прийом з боку прем'єр-міністра РФ Володимира Путіна.
Путін не реготав у відповідь на жарти, не реагував на ласки, а кожне його запитання було уточнюючим, він шукав підозрілі нюанси у переговорному процесі з боку української делегації. Після цього в Україні швиденько зметикували, що треба теж почати цю гру стосовно інтеграції.
Ми знаємо, що об'єднання Росії і Білорусі вже йде 15 років. І ще невідомо, хто кого переживе – Путін Лукашенка чи Лукашенко Путіна. Це все дуже складно.
Ми знаємо, що інтеграція у митний союз Росії, Білорусі і Казахстану поки пов'язана з великим скандалом. Виявилося, що південний кордон Казахстану повністю оголений, абсолютно не захищений від величезного потоку контрафактної китайської продукції, яка легко доходить до самого Мінська і до самого Санкт-Петербурга. У цьому кварталі митниця Росії отримала коштів до бюджету РФ вдвічі менше, ніж було заплановано.
Все говорить про те, що ці процеси у сучасному, глобалізованому світі дуже болісні та дуже важкі, особливо для тих країн, які переходять на шлях капіталістичного розвитку, основою якого є все-таки приватний або національний інтерес держави.
Але те, що в Україні заговорили про можливе об'єднання України, Росії і Білорусі, це своєрідна данина уваги інтеграційному дискурсу, який дуже цінується в Росії.
Іншими словами можна сказати, що уряд Миколи Азарова і Віктора Януковича хоче вирішити свої прагматичні питання, пов'язані зі зниженням ціни на газ, з отриманням якогось великого кредиту, якихось серйозних інноваційних проектів із РФ. Але, виявляється, для цього потрібно постійно підтримувати інтеграційну риторику.
Цим, загалом, і займаються наші політики. Тепер з одного боку вони дратуватимуть українських націоналістів, а з іншого – пеститимуть слух московських інтеграторів.
Але насправді немає нічого страшного у тому, що наші політики, представники виконавчої і законодавчої влади, заговорили про можливе об'єднання. Зараз ніяке об'єднання неможливе ні для України, ні для Росії.
Скажу навіть більше. Я думаю, що точно так, як «донецькі» політики обдурили націоналіста Віктора Ющенка, вони обдурять і інтернаціоналіста Володимира Путіна, якому перед новими президентськими виборами, звичайно ж, потрібен зовнішньополітичний успіх.
Думаю, що насправді не варто хвилюватися, що «донецькі» візьмуть і продадуть Україну. Вони не для того десять років йшли до влади, щоб зараз стати президентами, прем'єр-міністрами Донецько-Луганського регіону.
У них уже дуже швидко виникає державний інстинкт. Роздуми про інтеграцію України, Росії і Білорусі будуть непристойні у Києві і серед серйозних політиків України. Більше того, вже через рік вони будуть «роботою» маргіналів від політики.
Але, повторюю, для того щоб, грубо кажучи, «змастити» переговорний процес, у Києві зараз заговорили про якісь інтеграційні об'єднання, адже ми гостро потребуємо російських кредитів, російських інновацій, російського ринку збуту. Це, мені здається, розуміють усі, хто серйозно ставиться до політики і економіки України.
