Газотранспортна система України хоч погризений, але все ще ласий шматок. Багато хто хотів би її контролювати саме зараз, допоки природний газ хоч і в профіциті, та все ж потрібен всім без винятку. Тема газових контрактів ще довго буде актуальною. Що стосується блакитного палива у міжнародних взаєминах, зокрема РФ і України, потужного експортера і транзитера, то газ і ціна на нього є не тільки економікою, а й зброєю. Про те, що внаслідок останніх газових контрактів Україна отримала непомірно високу ціну на газ – загальновідомо. Політики та експерти ламають голови, як переглянути 11-літні зобов’язання, зменшити вартість газу, юридично усунути норму «бери або плати», підняти ставки по тарифу російського палива українською територією. Щойно в Україні з'явився новий уряд, у Росії відразу ж заявили, що можуть понизити ціну на газ на 50-60 дол. за тис. куб., АЛЕ якщо отримають доступ до внутрішнього ринку країни. Голова правління неурядового експертного Альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик розповів в інтерв’ю ForUm’у про своє ставлення до таких заяв з РФ, а також дав прогноз щодо розвитку майбутніх газових відносин України та Російської Федерації, можливості створення консорціуму, зміни українського законодавства, та багато іншого.
- Валерію Анатолійовичу, щойно в Україні з'явився новий уряд, у Росії відразу ж заявили, що можуть понизити ціну на газ на 50-60 дол., АЛЕ якщо натомість отримають доступ до внутрішнього ринку нашої країни, - таку думку висловив генеральний директор Фонду національної енергетичної безпеки РФ Костянтин Симонов. Суть заяви Вам відома, отож не будемо переповідати. На Ваш погляд, наскільки серйозно варто відноситися до цих слів? Це припущення чи констатація факту?
- Скажу так: я дуже здивувався, що ЗМІ настільки сильно звернули увагу на таку припустимість, на таку заяву, яка не стосується заяв російської влади щодо переговорів України та РФ. Це один із експертів висловив якесь припущення, яке розтиражували ЗМІ. Так це чи не так, ми побачимо тільки тоді, як вестимуться газові переговори.
Зрозумійте, є досить багато сценаріїв розвитку ситуації зі здешевлення чи не здешевлення природного газу для України, з допуску чи не допуску російських компаній на внутрішній український ринок напряму, і так далі. Тому я б не звертав занадто сильної, пристрасної уваги на заяву одного з експертів, який, в принципі, не є досить наближеним до прийняття рішень владою РФ.
- Те що україно-російські газові відносини треба переглядати розуміє навіть немовля. Політична ситуація в Україні змінилася. Президент Віктор Янукович має більшість у Верховній Раді, призначено Кабмін. Юрій Бойко тепер міністр палива та енергетики. Якими, на Вашу думку, надалі будуть двосторонні газові взаємини?
- Ви знаєте, не треба сподіватися, що через прихід нової команди ці відносини будуть змінені досить кардинально …
- Чому?
- Я вже неодноразово говорив, і ще раз скажу: в свій час, 19 січня минулого року, Україна заключила один з найбільш невигідних контрактів за роки незалежності нашої держави. Це підтверджують слова Президента Януковича про можливість перегляду газових контрактів.
Згадайте, що відразу ж прозвучала заява голови правління «Газпром» пана Міллера про те, що російську сторону підписані контракти повністю влаштовують, оскільки все там гарно, прозоро, зрозуміло, і підстав для перегляду цін нема, хоча російська сторона готова вислухати пропозиції.
Про що це свідчить? Та про те, що одна зі сторін контракту, тобто Росія, дуже-дуже задоволена ним. При цьому інша сторона, тобто Україна, зовсім не може бути задоволена таким контрактом, оскільки ті ціни, ті умови, за якими ми нині закуповуємо природний газ є неадекватними щодо ринкової ситуації в енергетичному секторі.
Хто би що не говорив, та сьогодні є профіцит газу, більше того, й надалі прогнозується спад виробництва. Особисто я б не взявся прогнозувати велике підвищення запиту на природний газ в найближчі роки.
Та повернемося до контракту. Він був заключний під значним тиском, в умовах відключення від тепла цілих областей України, що, до речі, було не дружнім кроком. Тоді на поступки пішов наш уряд, в обличчі діючого на той час прем’єра (Юлії Тимошенко – ред.), і силовими методами було примушено голову правління НАК «Нафтогаз Україна» (Олега Дубину – ред.) підписати цей 11-літній газовий контракт, який, знову повторю, вкрай невигідний для України.
- І що тепер?
- Та сьогодні цей контракт повністю влаштовує російську сторону. Тому якогось різкого зближення навряд чи слід очікувати. Більше того, вважаю, що очікувати перегляду контракту можна лише через поступки української сторони.
- Якими можуть бути ці «поступки української сторони»?
- Вони можуть бути різними. Та я б застеріг від допуску російських компаній на внутрішній газовий ринок України, оскільки наші вітчизняні компанії ніколи не зможуть з ними конкурувати.
Потрібно чітко розуміти, що російські компанії, по-перше, можуть вільно варіювати своїми цінами, оскільки саме вони є власниками ресурсу, а не просто його продавцями чи транзитерами. А по-друге, вони психологічно виглядатимуть більш стабільними постачальниками для наших підприємств, аніж, умовно кажучи, «Нафтогаз Україна» чи інші наші компанії.
Ось погляньте, відомо, що «Нафтогаз» тільки титанічними зусиллями керівництва зміг усунутися від дефолту, хоча й був оголошений технічний дефолт по виплатах своїх зобов’язань. Тому, сьогодні, в цих умовах, запускати ще в Україну тих тигрів енергетичного ринку з-закордону, буде величезною помилкою.
Переконаний, є інші важелі, за допомогою яких можна тиснути на російську сторону щодо поступок по ціні на газ для України. Та, на превеликий жаль, ми їх не використовуємо, хоча про них заявляли і діючий прем’єр-міністр України (Микола Азаров – ред.) і той, що пішов, і загалом українська влада. Та все це ніколи не було використане до кінця.
- Які саме важелі тиску на РФ Ви маєте на увазі?
- Зокрема потрібно усвідомлювати, що ще років п’ять, ну можливо три-чотири, ми матимемо монопольне становище України щодо транзиту російського природного газу. Ми цим не користуємося.
А от Туреччина цим вдало користується, і не нехтує своїми можливостями щодо транзиту природного газу з центрально-азійських країн. Вона фактично пропускає на ринок Євросоюзу напряму ті країни: закуповує за дешевими цінами і продає. (Офіційна Анкара неодноразово заявляла, що готова забезпечити транзит газу в Європу з будь-якої країни, в тому числі з Ірану – ред.).
Ми не то що так не робимо, ми навіть не використовуємо свій реальний шанс, свою унікальну ситуацію. Хоча цілком реально зробити так, що наш Бюджет надходитиме більше коштів. Це можна зробити поставивши нормальні транзитні ставки. Щоб вони були «нормальними» необхідно підняти їх як мінімум в два, два з половиною рази. Це цілком можна зробити, а ми нічого не робимо.
Ми також не використовуємо те, що Україна є одним з найбільшим споживачів російського газу, який сьогодні не так просто продати. Реально є профіцит газу, а ми знову ж, не використовуємо цей шанс.
- Чому так?
У нас немає жорсткої, цілеспрямованої державної політики в цьому секторі, яка б відстоювала національні інтереси. Її не було в жодного уряду України. Думаю, що і в цього, на жаль її не буде.
Більше того, дивлячись на фігури керівників «Нафтогазу», знаючи їхній досвід в минулих стосунках з Росією, навряд чи буде вироблена така стратегія взаємин, оскільки їм набагато простіше домовитися з росіянами «по всіх аспектах» взаємостосунків, чим вибудовували прозорі і зрозумілі відносини між Україною і Росією.
- В Україні дуже багато говорять про газовий консорціум. Але чіткої інформації про те, що ж саме може бути створено Україною, РФ і Європою - нема. Сучасне українське законодавство забороняє відчуження бодай гайки від української ГТС, і каже, що газову трубу використовувати може виключно наша держава. На Ваш погляд, консорціум може бути створений, якщо так, то на яких засадах, в якому вигляді?
- Справа в тому, що маючи більшість в парламенті можна змінювати українське законодавство. Тому, це не константа. Хто гарантує, що законодавство по ГТС не зміниться?..
Думаю, що на сьогодні, принаймні протягом кількох найближчих місяців, вималюється критична маса депутатів, які будуть підтримувати будь-які дії нового уряду і Президента.
Вважаю також, що ще рік-два, а потім почнеться серйозний обвал економіки, тому що навряд чи цей уряд буде здатен зробити жорсткі економічні кроки, як наприклад в свій час зробив уряд Гайдара (Єгор Гайдар - один із ідеологів ринкових реформ у РФ – ред.), чи то коли був оголошений дефолт в РФ Сергієм Кірієнком (1998 рік – ред.)…
Та питання тут полягає в іншому: чи є в команди Президента сформований план дій і пропозицій щодо цього консорціуму взагалі, наскільки він виписаний чи, можливо, це просто голослівні заяви, і нічого більше.
Якщо ж цей план по консорціуму є, то потрібно отримати відповідь: наскільки в ньому збережені інтереси України, наскільки жорстко проти його створення буде боротися опозиція. Та все це ми побачимо вже найближчим часом.
Та от чи є необхідність в створенні такої структури?.. Знаєте, з одного боку, не варто боятися жупела, яким нагородили різні сторони ідею консорціуму, а з іншого…
Розумієте, сам консорціум – не погана річ. Але потрібно бути певними, що там будуть дуже чітко і жорстко закріплені інтереси України, щоб наша країна не втратила врешті-решт свою газотранспортну систему.
Якщо консорціум все ж буде створюватися, то було б добре щоб ми були операторами, які мають останнє вагоме слово в прийнятті рішень.
Та нажаль, наші реалії свідчать, що це «останнє вагоме слово» часто використовується в приватних цілях. Це ми бачимо на прикладі того, як використовуються блокуючі пакети, як робиться так, що в державних підприємствах приватні власники керують всім, маючи тільки до 25-26% акцій.
Тому, знову ж нажаль, цій найближчій владі (і що пішла, і що прийшла) я б не давав права використовувати ГТС в таких механізмах, як консорціум, оскільки, як свідчить досвід проведення різних приватизацій, їхні дії часто протирічать інтересам держави.
Юлія Артамощенко,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
