Коли мене питають про перспективи української економіки у зв'язку зі зміною влади, я чесно відповідаю – не знаю. І я дійсно не знаю, як поведеться нова влада щодо економіки, однак які їй доведеться вирішувати проблеми, скажу.
На сьогоднішній день в українській економіці існує три типи проблем – довгострокові, середньострокові та короткострокові. Почнемо з останніх.
Ні для кого не секрет, що наша країна вся в боргах, і у зв'язку з цим не здатна вирішувати поточні проблеми. Так ось, проблеми так званої короткострокової групи питань полягають у тому, що цього року українському фінансовому сектору буде потрібна більш значна, ніж у благополучні роки, підтримка.
Що ж, увесь світ зараз витрачається на підтримку своїх економік, оскільки нинішній рік не вирізняється особливою стійкістю. Але в нашій країні, поміж іншого, немає коштів на поточні витрати, і тим більше – немає грошей на підтримку економіки в умовах дуже млявого посткризового зростання.
І, по суті, ми нічого не зможемо зробити реально – у нас просто не буде таких грошей, якщо не звернемося до інфраструктурних реформ, які, до речі, вже запізнилися, оскільки наша економіка наразі являє собою дивне поєднання не зовсім повноцінної ринкової економіки і абсолютно неповноцінних відносин «держава – бізнес».
Тут потрібні дуже великі і складні реформи, пов'язані з патерналістською пострадянською системою втручання держави у суспільне життя. Наприклад, у пенсійну або сферу охорони здоров'я, чи в реформи, пов'язані з дерегулюванням і абсолютно шалено складним оподаткуванням.
Ми забираємо у підприємництва кошти так, немов ми дуже багата країна, хоча відомо, що чим бідніша країна, тим меншою повинна бути частка доходів, які концентруються у держави. І це наша друга проблема.
Крім того, слід мати на увазі, що у зв'язку з багаторічним ігноруванням існуючих проблем (в нашій країні більше десяти років не було ніяких реформ) довіра до нашої держави дуже низька. І тому гроші, які ми можемо взяти, виходячи із першого комплексу освітлених питань, будуть дуже дорогими. Таким чином, якщо не здійснювати активних дій, пов'язаних з реформами, ми просто їх не вирішимо.
Тепер давайте перейдемо до третьої групи проблем, які є довгостроковими і пов'язані з тим, що ми котимося на самий низ світової економіки, у систему сировинних країн.
Для того щоб протистояти цьому, потрібно вже зараз міняти політику держави стосовно модернізації не тільки економіки, але і всього суспільства.
Кажучи про реформи, насамперед необхідно зрозуміти, що для звільнення бюджету потрібно, як мінімум, перестати мати протекціоністські, спеціально, свідомо занижені перехресні ціни на енергетику, а також непосильні витрати на пенсії та охорону здоров'я.
Це не означає, що їх треба зменшити. Це означає, що необхідно забезпечити самовиробництво цих секторів. Щоб кожен громадянин сам собі копив гроші на ці потреби. Крім того, потрібно змінити систему регулювання так, щоб держава не створювала монопольних ніш на зразок скандальної системи державних закупівель.
У нас держава створює ці монопольні ніші у кожному конкретному шматочку. І це і є реформи для того, щоб вивільнити гроші на модернізацію економіки та раціональну політику у цій сфері.
Без цього розмови про раціональну політику нічого не варті. Коли я чую «давайте, будемо стимулювати інновації», мені хочеться запитати: «Із яких грошей ви стимулюватимете ці інновації, коли держава і так висмоктує із економіки більше, ніж вона може дати?»
І при цьому все витрачає, крім корупції, звичайно, на патерналістські платежі. Сама вся ця система повинна бути змінена. Якщо ми побачимо, що таке розуміння у нової влади є, – це одне.
Але якщо нема і все зводиться лише до наведення ладу – зовсім інше. Адже якщо у людини в кишені десять копійок, то який би лад вона не наводила, грошей не стане більше.
І ще дуже важливе питання у цьому сенсі: у якій системі цінностей збирається нова влада проводити ці реформи?
У сфері реформ ми дуже часто звертаємося, наприклад, до Китаю, говоримо про досягнення Росії, в яких вони нас обігнали. Але ж ці реформи – і китайські і російські – знаходяться в іншій системі цінностей, ніж реформи польські та прибалтійські.
Європейський вибір – це не прості слова. Вони означають, що суспільство визначає державі міру втручання у життя економіки, у той час коли китайський і російський вибір – це держава, яка визначає, які саме розумні межі свого існування вона вважає потрібними. І ці відмінності виявляються у кожній конкретній технології управління.
Дуже важко здійснювати реформи, коли не зробив цивілізаційний вибір. Ми повинні уважно подивитися, у якій парадигмі ціннісній і як поводитиметься уряд Януковича.
Він може сказати: «Так, ми підсилимо державу, тому що вона повинна розумно поводитися, і ми не дозволимо кому завгодно – олігархам, ринковим силам – безумствувати». А може і дозволити стимулювати ринкові сили, але з умовою створення провідників, якими вони тектимуть в потрібному напрямі. Це два рівні підходи.
І ось тепер, коли я перерахував все це, думаю, можна зрозуміти, чому питання, що робитиме новий уряд, я переадресовую тому, хто питає: а ЩО він робитиме?
Чи виявить розуміння, що для того, щоб вирішувати короткострокові проблеми, потрібно негайно братися за реформу, коли звільняться гроші і з'являться кошти для вирішення довгострокових проблем. Без цього ми будемо скочуватися все далі і далі, на периферію світової економіки.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
