Отже, нарешті в нашій країні завершилися виборчі баталії. Зовсім скоро інавгурація новообраного Президента України Віктора Януковича, і в цьому ракурсі мені хочеться трохи поміркувати про те, якою повинна бути його політика.
Почну, мабуть, з того, що Януковичу доведеться несолодко. Але, як це не дивно, його недосвідченість як Президента піде йому тільки на користь, тому що зараз ні Захід, ні Росія не вважають його відверто «тільки своїм», і насправді вже розгорнули певну геополітичну конкуренцію за те, в який бік повернеться новий український Президент.
У Януковича ж поки не вистачає політичного інстинкту це відчувати, і тому він повинен робити дуже обережні кроки.
З одного боку, йому, природно, доведеться показувати зближення з Росією, а з іншого – кожне таке зближення буде опосередковано увагою як до реакції Заходу, так і реакції всередині України.
Це дасть Януковичу можливість трішки маневрувати і, як це не пікантно, він якоюсь мірою повторить те, що свого часу робив у геополітиці Кучма, який прагнув підтримувати відносини і із Заходом і зі Сходом.
Але ж зрозуміло, що так поводитися довго не можна . Ми всі пам'ятаємо, чим закінчилася багатовекторність Кучми: касетним скандалом, який зробив його, по суті, геополітичним ізгоєм на Заході і дуже сильно залежним від Росії. Тому Януковичу, вміло лавіруючи між Заходом і Кремлем, потрібно буде все-таки знати міру і межу цих маневрів.
Що стосується політики всередині країни, тут перед Януковичем три завдання. Невідомо, справиться він з ними чи ні, але тим не менше.
Отже, перше – легітимізація власності. Те, що не зробила «помаранчева» революція, головною метою якої було саме це, що, по суті, стало б початком демократизації України. Натомість, якщо пам'ятаєте, нова влада зайнялася рейдерством і відбиранням власності у політичних противників. Якщо Янукович піде цим шляхом на знак помсти, реваншу або тиску свого оточення, то він довго не протримається. Хоча оточення збережеться за будь-якої ситуації.
Друге завдання, яке стоїть перед новим Президентом, – вироблення загальних правил гри. Хоч би мінімальних.
Люди, які займаються бізнесом або політикою в Україні, повинні знати, що є речі, які можна, а є - які не можна. І що це стосується всіх – від Президента до останнього опозиційного журналіста.
Ніхто не просить Януковича бути демократом, але встановлення загальних мінімальних правил для всієї країни без винятку – це частина будь-якої державності. Європа таке пройшла у 14-16 століттях.
І, нарешті, третє – дуже важливе завдання: набрати абсолютно нових людей, для того щоб зупинити або стримати наступну хвилю кризи. Це дуже важливий момент.
І тут ми з вами дуже плавно переходимо до складного, суто особистісного завдання. Януковичу важливо не потрапити не тільки у хитру модель багатовекторності геополітики Кучми, але і в ту хитру пастку, в яку потрапив Ющенко, людина злобна, повільна, заздрісна, який хоча і був Президентом, але всю каденцію шукав, хто б займався його проблемами.
Це було, з одного боку, його оточення, з іншого боку – Кабмін, у тому числі й Тимошенко. Ющенко дуже швидко ввійшов у конфлікт з Тимошенко, чий рейтинг ріс швидше, ніж його власний.
Ось те ж саме завдання стоїть і перед Януковичем. Будь-які прізвища, яких називають зараз як майбутніх кандидатів на посаду прем'єр-міністра України, повинні відповідати трьом вимогам: перше – це здатність зібрати біля себе сильних людей, друге – вміння домовитися з будь-якими фракціями у Кабміні, і останнє – відсутність конкурентоспроможності новообраному Президентові через рік.
Ми чудово знаємо, що в нашій країні «прем'єр, який щось робить», стає або знехтуваною людиною, або рятівником країни, і якось забувається, що у нас ще є «молодий» Президент. Так от, Януковичу це не потрібно.
Звідси зрозуміло, що Арсеній Яценюк, Сергій Тігіпко і Микола Азаров з трудом підходять під ці три умови. Найпростіше з першим – його ненавидить Ющенко як проект, який вийшов з-під контролю. Хлопчик на побігеньках для вирішення одноразових проблем у боротьбі з Тимошенко раптом перетворився на самостійний чинник. І тому віддавати йому голоси «нашоукраїнців»для подальшої політичної кар'єри Ющенко не буде – тут, щоб зрозуміти це, багато розуму не треба.
З Тігіпком складніше – він явно претендує на велику політичну кар'єру, і якщо вона у нього виходитиме, то тільки за рахунок не Тимошенко, а Януковича.
З Азаровим ще простіше, оскільки він не задовольняє відразу ж за першою умовою. Я особисто не бачу молодих талановитих економістів, політиків, які б пожертвували своїм майбутнім заради того, щоб Азаров рік був прем'єр-міністром.
Таким чином, торг з приводу прем'єрствування триватиме. Я розмірковую так багато про це тому, що насправді «донецькі» насамперед повинні не скручувати голови «ворогам народу», а поміняти своє мислення.
Так, вони виграли вибори – це реальний політичний факт, але у той же час вони продали «кота у мішку»: в основному потужна міцна команда працювала за Януковича, він прагнув якомога менше сіпатися. І справа не в лінії, про яку говорить Чорновіл-молодший, просто це була така стратегія.
У Тимошенко стратегія була прямо протилежна, вона була головним чинником виборчої кампанії, а всі решта – другорядними. Добре це чи погано – покаже час.
Проте повернімося до Януковича: модель продажу «кота у мішку» - спочатку створити коаліцію, а потім тільки підсунути нового прем'єра – в українському парламенті не пройде. Будь-який депутат із майбутньої коаліції чудово розуміє, що, підписуючи угоду з Януковичем, він буде позбавлений способів впливу і дії на прем'єра, який, у свою чергу, не має перед ним зобов'язань.
У цій ситуації втрачається політичний і економічний сенс перебування депутатів у Верховній Раді. Тому дуже важливо знайти того, хто міг би впливати на парламентаріїв не менше Тимошенко.
Коли Ющенко вперше пускав Тимошенко у Кабмін, вона набрала 300 голосів, що ніяк не було рівним кількості представників «помаранчевих» в українському парламенті. Ось приблизно таким же має бути і новий прем'єр-міністр від Януковича. Він повинен мати вплив, мати авторитет, зуміти організувати під себе нову більшість.
Адже справа-то, по суті, не у фігурі нового прем'єра, а в тому, що, крім бюджету, він повинен дати нам і нову програму розвитку країни.
Саме ці дві цнотливі умови і примушують виконавчу владу активно діяти. Але для цього, повторю, важливо, щоб її (виконавчу владу) розуміли і підтримували у парламенті. Тому мені здається, що пошук прийнятного кандидата триватиме, а список можливих кандидатів розширюватиметься.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
