Роздумуючи про Україну сьогоднішню з точки зору її найближчого сусіда Росії, потрібно, насамперед, розділяти офіційну – кремлівську – точку зору і неофіційну, яку представляю я як експерт.
Почнемо, мабуть, з офіціозу: сьогодні Кремль вважав би за краще, щоб уряд Тимошенко зберігся, тому що зараз всі основні делікатні домовленості досягнуті саме нею – ні Медведєв, ні Путін не хочуть їх міняти і домовлятися з Віктором Януковичем наново.
Саме тому Кремль в особі президента Медведєва виявився останнім зі світових лідерів, які привітали Віктора Януковича з перемогою і, швидше за все, саме тому російський президент досі не може визначитися: поїде він на інавгурацію Януковича чи ні. Він чітко дав зрозуміти, що чекатиме результатів судових позовів, а фактично чекатиме сигналу про те, залишиться Тимошенко прем'єром чи ні.
Крім того, наскільки мені відомо, для залагоджування можливих суперечностей з новим Президентом України Кремль намагається повернути у велику українську політичну гру Віктора Медведчука, колишнього керівника адміністрації Президента Кучми.
В усякому разі, під час нещодавньої зустрічі Віктора Януковича з керівником адміністрації президента Росії Сергієм Наришкіним у Межигір'ї останній запропонував новообраному українському Президентові призначити Медведчука головним офіційним комунікатором між Україною і Росією, наприклад, у ранзі Секретаря Ради національної безпеки і оборони. І після цього можна було б не думати, хто у Києві Президент, а хто прем'єр.
Це б Москву дуже влаштувало, оскільки Медведчук уже вісім років залишається для Кремля головним експертом по Україні і в цій якості користується повною довірою і Медведева і Путіна, хоча його поради, на мою думку, часто були контпродуктивні, але Кремль так не вважає.
От так, власне, виглядає офіційний підхід. Прямо скажемо, Кремль без захоплення ставиться до ідеї формування нового українського уряду хоч би тому, що новий уряд зажадає перегляду газових контрактів, що офіційній Москві зараз зовсім не потрібно. Її повністю влаштовує нинішня картина.
Що ж до незалежної точки зору, яку можуть представляти експерти, у тому числі і я, то, на мою думку, зміна уряду неминуча, з одного боку. Оскільки ясно, що Україна стоїть на порозі важких болісних економічних реформ, для яких попередні п'ять років були втрачені.
Ясно, що уряд Тимошенко не може займатися такими реформами за визначенням, оскільки це уряд популістський – його очолює людина, яка перебуває у процесі перманентної підготовки до чергових виборів. Таким чином, на жодні непопулярні заходи Тимошенко йти не може.
Є й інша крайність – це формування Кабінету Партії регіонів. На мій погляд, зараз окремі фігури в оточенні Віктора Януковича перебувають в ейфорії від його перемоги на президентських виборах, і тому їм здається, що це легко – сформувати нову коаліцію і поставити прем'єром практичного представника Партії регіонів.
Я вважаю, що це помилка і хибна думка, оскільки, навчена гірким досвідом попередніх років, фракція «Наша Україна – Народна Самооборона» не поспішатиме в обійми Партії регіонів, оскільки розуміє, що в цих обіймах легко можна бути задушеним. Тому, як мені здається, вони торгуватимуться до останнього.
Таким чином, ясно, що нинішня коаліція не така вже крихка, як здається на перший погляд, і якщо НУ-НС і Блок Литвина із неї вийдуть, то тільки – в обмін на певну конфігурацію влади, яка їх влаштує, і певні вагомі гарантії з боку Президента Януковича і Партії регіонів.
Я вважаю, що якби Віктор Янукович і його соратники були достатньо мудрі і далекоглядні, вони погодилися б з тим, що прем'єр-міністром повинна була б стати людина, яка не має стосунку до Партії регіонів.
До речі, непогано було б, якби їхній економічний блок також був заповнений фахівцями, які не асоціюються безпосередньо з новим Президентом, що дало б можливість покласти на цього нового прем'єра всю повноту політичної відповідальності за непопулярні болісні заходи, які найближчим часом неминучі. А неминучі вони тому, що цього вимагає гнітючий стан української економіки і країни у цілому.
Тому для Януковича об'єктивно вигідно було б зробити прем'єром Сергія Тігіпка, а також віддати один із ключових постів в економічному блоці уряду, наприклад, міністра фінансів, Арсенію Яценюку.
Іншими словами, дати їм можливість сформувати економічну команду, яка потім, власне, і відповість за найболючіші заходи, які необхідно буде провести упродовж найближчих півтора-двох років.
У 2012 році, коли постане питання про чергові вибори до парламенту, цей уряд може бути відправлений у відставку точно так, як був відправлений у відставку в Росії наприкінці 1992 року уряд Єгора Гайдара, який узяв на себе функцію втілення у життя найнепопулярніших реформ.
При цьому у такому розкладі більше половини постів в уряді України могли б обіймати представники Партії регіонів, проте ніхто із них, у тому числі й Президент Янукович, не несли б відповідальності за непопулярні заходи, які, повторюю, неминучі.
Ближче до парламентських виборів Партія регіонів могла б переформатувати уряд так, щоб досягти успіху у формуванні парламентської більшості у Верховній Раді. Мені здається, що питання об'єктивно зараз стоїть саме так.
А якщо суб'єктивно, то в Україні зараз йде жорстка боротьба лобістських груп, кожна із яких хоче отримати по максимуму, але вони далеко не завжди орієнтуються на те, що об'єктивно потрібне країні.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
