Кажучи про депутатську недоторканність «по-українськи», можна використовувати два «терміни» - «оборзєніє», в плані криміналу, і «хамські хуліганства в парламенті». Розділяти їх не варто, оскільки обидва ці визначення, як мовиться, з одного дерева: з одного боку - ягідки, з іншого – квіточки.
Одного разу я був одним з авторів законопроекту про парламентські пристави. Ми з колегами скопіювали відповідну норму закону однієї з іноземних держав, де пристави діють досить ефективно, оскільки мають низку певних повноважень: наприклад, вони мають право вивести депутата із залу.
А зараз уявіть собі цю картину в нашому випадку. Починає у нас та чи інша ватага, пробачте, фракція блокувати трибуну. Підходять пристави і пробують вивести найвідчайдушнішого – ну, припустимо того, хто ламає мікрофон або ллє на спікера воду. За законами ватаги останні кидаються захищати свого, і нещасному приставові, в кращому разі - зламають руку, в гіршому - проломлять череп і викинуть його самого із залу. І на цьому все закінчиться, тому що «проти лома немає прийому», а в наших депутатів ні за що ніякої відповідальності немає.
Поки існувала мажоритарна система, були і бійки, і штовханина, але народні обранці все-таки діяли, озираючись. Тому що інакше, приїдеш в округ, а тобі потім «все, що треба» про це скажуть, і в газетах місцевих напишуть, і буде той депутат мати «абсолютну ганьбу». А наступного разу його навіть за гроші не виберуть.
Зараз же головне – відзвітувати перед начальником, лідером своєї партії або фракції. Тому і немає сенсу застосовувати якісь норми відносно депутатського хуліганства – все одно не допоможе.
У принципі, депутатську недоторканність можна взяти і повністю анулювати. Але мені здається, що результат тут буде навіть не нульовий, а із знаком мінус. Тому що справа, по суті, не в недоторканності, а в тому, що ніхто і не хоче торкатися.
До парламенту кілька разів подавалися документи про зняття недоторканності з певних депутатів, які кожного разу «вивчалися» і голосувалися. За мої десять років депутатства до Верховної Ради було подано три чи чотири такі документи, але хіба можна повірити, що в нашому парламенті за цей час виявилося лише три або чотири депутати-злочинці? Мені особисто в це якось не віриться.
І ще одне: хіба згідно із законом міністри у нас мають недоторканність? А може вона є в губернаторів або їхніх заступників? Ніхто з них не має недоторканності. Але хоч хто-небудь чув про те, що засудили главу обласної адміністрації або міністерства? Також ніхто. Ну, найбільше, що може бути в цій «сфері» - який-небудь гучний скандал, після якого винуватця потихеньку знімуть з посади і все кудись непомітно зійде нанівець.
Так, можливо, питання не в тому, існує чи ні депутатська недоторканність, а в тому, що немає органу, який був би готовий, незважаючи на морди, брати і застосовувати відносно них норми права. І немає громадянської позиції – і це головне, яка б просто змусила їх це зробити.
І ось такий маленький нюанс є в кожному з нас – думати, що всі навколо лиходії, але що в цьому такого? Чомусь в Англії або Швеції так не вважатимуть, а подумають, що будь-яке, навіть найдрібніше адміністративне порушення повинно бути покаране, аж до винесення вотуму недовіри високопосадовцю. За кордоном, наприклад, прем'єр-міністр не має права на безкоштовний квиток в електричці, а в нас прем'єр-міністр в електричці – це жарт.
Одного разу я вже розповідав історію про те, як міністра однієї скандінавської країни з тріском зняли з посади лише за те, що вона помилково, купуючи дитині пачку памперсів у супермаркеті, скористалася не особистою, а службовою кредиткою. Тоді мене звинуватили в тому, що я це вигадав. Але хочу повторити ще раз – це дійсно реальна історія.
Можливо, для нас, цей факт – такий, що переходить межу, оскільки при тому, що твориться безкарно у нас, за кордоном карати за дрібні провини так строго - смішно. Ми нічого подібного не можемо уявити собі, тому що у нас розмови йдуть не на пачки памперсів, а на обленерго. І ось поки ми над цим сміятимемося, в нас «борзітимуть» усі.
Наші депутати «борзіють» з двох причин. Перша – тому, що ми це бачимо. Що твориться в Секретаріаті Президента або Кабміні після офіційних заходів, ніхто не знає – пресу і близько туди не підпускають. А в парламенті все на виду. Люди досить відкриті, насолоджуються своєю публічністю. Та й стати депутатом дуже легко: достатньо сподобатися лідерові, і показати хороші навики або з мордобою, або, пробачте, з лизання дупи.
З іншого боку, це може бути приводом для відведення людського ока від тих місць, де твориться щось ще жахливіше. Те, що відбувається у Верховній Раді, я б назвав хуліганством, а напівкримінальним сленгом «борзіють» - їхні дії за парламентськими стінами.
Я думаю, якщо вся правда про депутатів коли-небудь спливе назовні, громадськість дізнається про страшні речі.
Недоторканність «по-українськи» - це кругова порука: її має і той, кому вона належить згідно із законом і той, кому вона і близько «не прописана». В Україні недоторканність не має нічого спільного з формальною конституційною нормою, вона є синонімом безкарності.
Хоча критерії того, якою вона повинна бути формально, досить різні. Наприклад, у Чехії формула недоторканності розгорнена ширше і серйозніше, ніж в Україні. Теоретично, у нас депутата, що скоїв злочин під час своєї каденції і не був притягнутий до відповідальності, після того, як він складе свій мандат, можна посадити до в'язниці. У Чехії в такому разі, якщо депутати на момент каденції не проголосували за зняття недоторканності зі свого колеги, що провинився, після закінчення терміну посади кримінальну справу на нього вже ніхто не заведе.
Порівнюючи ці два приклади, потрібно враховувати, що в обох випадках йдеться про закон. І про те, як і яке суспільство оцінює злочини того чи іншого нардепа.
Неможливо уявити, щоб в Англії чи Франції політичного діяча або чиновника, що скоїв кримінальне порушення, який навіть не мав відношення до криміналу, а, скажімо, просто банально розтратив державні кошти, не віддали під суд. Таке там неможливе. А все тому, що там такого не може бути ніколи. І тому в європейських парламентах за всю каденцію якщо і виявляється один злочинець, то це виявляється дуже багато. У нас, на жаль, все не так.
Ідеальний закон для нормального суспільства – це депутатська недоторканність, поширена на сферу депутатської діяльності. Тобто, парламентарії працюють, пишуть, приймають якісь закони, потім хтось вирішує, що ці закони «не те» і завдають збитки державі. І депутатська недоторканність гарантує депутатові свободу в тому разі, якщо його за це «не те» захочуть притягти до відповідальності і посадити до в'язниці. Однак, при цьому, від кримінальної відповідальності депутат не звільняється.
Певна процедурна недоторканність гарантує, що просто так з дрібними причіпками, депутата не усунуть від процесу в ту мить, коли йде якась важлива нарада. І це є строго викреслена схема депутатської недоторканності.
У нас же це слово розуміють неправильно. У нас це повна безкарність.
У нас правові норми ще довго використовуватимуться проти тих, кого «не треба». А ті, «хто потрібний», залишатимуться недоторканними і безкарними.
Тарас Чорновіл
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом