Внук Сталіна судитиметься за рішення щодо Голодомору

13 січня Апеляційний суд Києва визнав керівників «більшовицького тоталітарного режиму» винними у геноциді в Україні у 1932-33 роках.

«Голодомор-геноцид був скоєний групою осіб за попередньою змовою: генеральним секретарем Центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії більшовиків (ЦК ВКП(б)) Йосипом Сталіним (Джугашвілі), членом ЦК ВКП(б), головою Ради народних комісарів (СРСР) В’ячеславом Молотовим (Скрябіним), секретарями ЦК ВКП(б) Лазарем Кагановичем і Павлом Постишевим, членом ЦК ВКП(б), генеральним секретарем ЦК Комуністичної партії більшовиків України (КП(б) У) Станіславом Косіором, членом ЦК ВКП(б), головою Ради народних комісарів УРСР Власом Чубарем і членом ЦК ВКП(б), другим секретарем ЦК КП(б) У Менделем Хатаєвичем». Так зазначається у повідомленні.

Заспокоївшись на цьому, суд закрив кримінальну справу на підставі п.8 ч.1 ст. 6 КПК України у зв'язку зі смертю підсудних.

Залишимо осторонь те питання, що, згідно з п.8 ч.1 ст. 6 КПК України суд не повинен був взагалі приймати справу до розгляду, а вже якщо прийняв, то негайно закрити, а не проводити процесуальні дії за відсутності підсудних і їхніх представників – аж до вироку. Про всяк випадок, нагадаю цю статтю КПК України: «Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю: (…) 8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження у справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами».

Виходить, що єдино можливим випадком, коли суд проводиться над померлим – це необхідність його реабілітації. Тобто якраз саме той випадок, який люб'язно наданий Київським апеляційним судом будь-кому, хто побажає заступитися за честь покійних керівників СРСР і УРСР.

І цей суд буде виграний за процесуальними обставинами, навіть не доходячи до розгляду справи по суті.

Наприклад, виникає питання, чому судом першої інстанції обрано… Апеляційний суд? Згідно з КПК, суд проводиться або за місцем проживання підсудних, що складно, оскільки вони вже ніде не живуть і, вважаю, перебувають під юрисдикцією іншого суду, більш неупередженого. Або суд проходить за місцем скоєння злочину. Але тоді знову виникає питання: чому Київський апеляційний суд, якщо місцем скоєння злочину визнана вся Україна, цілий народ якої піддався (чи не піддався) геноциду?

Таку справу має розглядати або районний суд якогось містечка, яке найбільше потерпіло від Голодомору, або вже відразу Верховний Суд України.

Щодо «піддався – не піддався геноциду» я обмовився не випадково. Та ж стаття 6 КПК України припускає, що кримінальна справа не може бути відкрита, зважаючи на відсутність події злочину. Це, власне, відома позиція, що голод (Голодомор) був, а ось геноциду, тобто свідомого наміру винищити саме український народ – не було.

І ця позиція переконливого підтвердження так і не отримала. Усі говорять про якісь «документи», трясуть якимись папірцями, але суспільству ці документи у всій їхній переконливості представлені так і не були. І є обгрунтовані сумніви, що не були вони представлені і суду, зважаючи на відсутність таких документів у СБУ.

І ось тут ми знову впираємося у процесуальну невідповідність: на так званому «суді» ніяк не була представлена сторона обвинувачуваних. Тобто був відсутній факт вільного і рівного судового змагання сторін, без якого будь-який вирок – нікчемний.

Хоча Європейська конвенція про захист прав людини і основні свободи вимагає:

«Стаття 6

Право на справедливий судовий розгляд

1. Кожен у разі спору щодо його цивільних прав і обов'язків або при пред'явленні йому будь-якого кримінального звинувачення має право на справедливий і публічний розгляд справи у розумний термін незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Судове рішення оголошується публічно. Проте преса і публіка можуть не допускатися на судові засідання упродовж усього процесу або його частини з міркувань моралі, громадського порядку або національної безпеки у демократичному суспільстві.

А також коли того вимагають інтереси неповнолітніх, або для захисту приватного життя сторін, або – у тій мірі, у якій це, на думку суду, строго необхідно – при особливих обставинах, коли гласність порушувала б інтереси правосуддя.

2. Кожен обвинувачений в скоєнні кримінального злочину вважається невинним, до тих пір, поки його винність не буде встановлена законним порядком.

3. Кожен обвинувачуваний у скоєнні кримінального злочину має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально повідомленим зрозумілою йому мовою про характер і підстави пред'явленого йому звинувачення;

b) мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто, або через посередництво вибраного ним самим захисника, або, при браку у нього коштів для оплати послуг захисника, користуватися послугами призначеного йому захисника безкоштовно, коли того вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків, які свідчать проти нього, або мати право на те, щоб ці свідки були допитані, і мати право на виклик і допит свідків на його користь на тих же умовах, що і для свідків, які показують проти нього;

e) користуватися безкоштовною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, якою користуються у суді, або не говорить цією мовою.

Стаття 7

Покарання винятково на підставі закону

1. Ніхто не може бути засуджений за скоєння будь-якого діяння або за бездіяльність, яка, згідно з чинним на момент його скоєння національним або міжнародним правом, не було кримінальним злочином. Не може також накладатися покарання більш тяжке, ніж те, яке підлягало застосуванню у момент скоєння кримінального злочину.

2. Дана стаття не перешкоджає засудженню і покаранню будь-якої особи за скоєння будь-якого діяння або за бездіяльність, яка у момент його скоєння була кримінальним злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими країнами».

Як бачимо, виявилися порушеними відразу не одна, а кілька вимог Конвенції. Підсудним або їх представникам не було надано права на захист, і частина 1 статті 442 Кримінального кодексу України (геноцид), на жаль, не існувала у 1932-33 роках, як не існувала і сама незалежна Україна.

Я вважаю, що внук Сталіна, Євген Якович Джугашвілі, який уже надіслав заяву у Генеральну прокуратуру України з вимогою притягти винних у неправосудному рішенні до відповідальності, не зупиниться на цьому. І у точній відповідності зі статтею 6 ККП України подасть позов про скасування вироку Київського апеляційного суду. Мабуть, тепер – тільки до Верховного Суду.

Наскільки мені відомо, у процесі вже готові брати участь російські юристи і правозахисники, відомі успішним веденням справ навіть з «басманним» правосуддям. Вважаю, у вільній і демократичній Україні їхнє завдання – відновлення законності і справедливості – буде істотно полегшене.

Також я знаю, що великий інтерес процес викликав у КПУ, і представники партії мають намір допомогти «іноземцеві» і просто немолодій і не дуже забезпеченій людині захистити честь і гідність його великого діда.

Ймовірно також, що знайдуться захисники і у Молотова, і у Кагановича, і у Косіора, до речі, розстріляного у 1938-му році, а в 1956-му реабілітованого. І як тепер, розстріляного і реабілітованого знову засудити? Це як у Висоцького: «Расстреливать два раза уставы не велят…»