В’ятрович: Фігури Бандери і Шухевича об'єднають всю Україну

Служба безпеки України регулярно відміняє гриф секретності на радянських документах і відкриває державні таємниці. Це стало можливим завдяки указу Президента «Про розсекречення, оприлюднення і вивчення архівних документів, пов'язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями і Голодоморами в Україні».

Приємно, що кожен охочий може ознайомитися з документами і самостійно зробити висновки про життя людей у СРСР. Детальніше про це, а також про злочини тоталітарного режиму проти українців в інтерв'ю в ForUm’у розповів історик, директор Департаменту архівного забезпечення СБУ Володимир В’ятрович.

- Володимире Михайловичу, Україна, як незалежна держава досить молода країна. Але, одночасно, вона Велика стародавня держава з багатою історією. Радянська влада зробила все, щоб ми забули про це, не знали свого коріння. До цих пір деякі СССР-стереотипи міцно сидять у багатьох з нас. Скажіть, чому ж так відбувається? Коли, на Ваш погляд, нація, нарешті, почне себе сприймати?

- Ви маєте рацію, дійсно, стереотипи радянської епохи дуже живучі. Це тому, що вони нав'язані найпотужнішою пропагандистською кампанією. Більш того, вони дуже продуктивно і могутньо вводилися в суспільну свідомість впродовж десятиліть. Якщо говорити про основну територію України – це відбувалося понад сімдесят років, а на Західній Україні – понад п'ятдесят.

Як не сумно, ці стереотипи до цих пір підживлюються окремими політичними силами, зокрема, Комуністичною партією України. Крім них є ще й деякі «доброзичливці» ззовні, наприклад, з сусідньої Росії. Цій «історії України» просто не дають піти в минуле, оскільки вона потрібна для великих ігор.

Ви запитуєте, як з цим боротися. Відповім: найкращий інструмент боротьби з будь-якою неправдою – доступ до правдивої інформації, відкриття архівів. Людина повинна мати можливість ознайомитися з документами, що спростовують штучно створені стереотипи і міфи про ті чи інші проблеми української історії.

Робота, яку ми проводимо щодо розсекречення відповідних документів радянських органів держбезпеки, які представляли більш-менш об'єктивну картину того, що відбувалося в Україні в ХХ столітті, – це якраз дуже важливий крок до звільнення сучасного суспільства від усіх тих стереотипів.

Але, крім відкриття архівів, в Україні також необхідно проводити інформаційні кампанії - зацікавлювати всіх, а особливо молодь.

Я впевнений, вже дуже скоро всі ті стереотипи, про які ми говоримо, відійдуть у минуле. Я це вже бачу по нинішніх студентах і школярах, які про історію знають набагато більше, ніж їхні батьки. Приємно констатувати - ці молоді мізки менш зміщені радянською пропагандою.

- СБУ регулярно відкриває все більше архівних документів. Кому і як можна ознайомитися з ними? Що саме вже вдалося оприлюднити?

- Відкривається практично вся інформація про історію України Радянського періоду. Найраніші наші документи стосуються 1919-го року, найпізніші – 1991-го.

Ця інформація дуже важлива тим, що це, як я вже говорив, документи радянських органів держбезпеки, які, по суті, були вартовим радянського тоталітарного режиму. Відповідно, вони подавали досить об'єктивну інформацію керівництву партії.

Тому дана інформація була ближча до реальності, оскільки в ній значно менше ідеології. Відповідно, саме по цих документах, а не по документах Комуністичної партії, можна набагато чіткіше побачити те, що робилося в Україні впродовж панування радянської влади.

- А конкретніше?

- Йдеться про встановлення радянської влади в Україні, про репресії 1920-30х років, депортацію, колективізацію, Голодомор, про репресії проти українців, поляків і євреїв на Західній Україні в 1939-41 роках, придушення Українського визвольного руху в післявоєнний період на Західній Україні і про репресії проти дисидентів, придушення їх у 1960-80 рр.

В архівах є документи про придушення національно-демократичного руху наприкінці 80-х років, який не вдалося придушити. Відповідно, Радянський Союз був розвалений. Одним словом, там практично вся історія України ХХ століття.

Дістати можливість працювати з оригіналами досить просто: необхідно написати заяву на ім'я директора Архіву і прислати її поштою. Гарантовано, що буквально через декілька днів, після отримання цієї заяви, ми організовуємо вам роботу в нашому читальному залі.

Є ще один спрощений варіант доступу. Річ у тому, що ми регулярно активно обробляємо і перекладаємо наші оригінальні документи в електронний формат і наповнюємо базу електронних архівів, які вже відкриті при 25 обласних центрах України.

Там кожен охочий на місці може заповнити анкету, і спокійно працювати. Більш того, документи можна не просто читати на екрані, а й копіювати на власні електронні носії. Також ми готуємося до того, щоб відкрити спеціальний сайт.

- Це позитивно. Але давайте повернемося до злочинів тоталітарного режиму. Напевно, одним з найжахливіших було знищення української інтелігенції, як такої. Наслідок – наші сучасні політичні еліти.

- Злочини радянської влади проти українського народу носили системний характер. Тоталітарним режимом один за одним планово знищувалися прошарки української нації, які могли представляти небезпеку радянській владі.

Певні етапи репресій найкраще доводять, що радянська влада проводила проти України чітку політику геноциду. До речі, автор терміну «геноцид» Рафаїл Лемкін обгрунтовував це в своїй доповіді. Радянську політику по відношенню до України він приводив, як один з прикладів політики Геноциду.

- Про це докладніше, будь ласка.

- Ця політика полягала в тому, що відразу після встановлення тоді ще більшовицької влади в Україні насильницьким шляхом завоювання і інтервенції відбулися перші репресії. Були ліквідовані люди, які представляли загрозу радянській владі. Це були військова і політична еліти, діячі Центральної Ради, Директорії, Гетьманата.

Потім ці репресії торкнулися широких кругів української інтелігенції, зокрема, інтелектуалів, які могли думати самостійно, чим представляли загрозу радянській владі.

Після короткого періоду українізації, наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. почалися масові репресії проти української творчої інтелігенції, зокрема: поетів, письменників, художників. Тоді був знищений цілий шар людей, які власне створювали новітню українську культуру. З нашої літератури і образотворчого мистецтва було вирвано ціле унікальне покоління. Таким чином, шляхом ліквідації творчої і політичної інтелігенції українців обезголовили.

Наступним кроком був удар по основній масі українства. У 30-х роках це були селяни - до 80%. Для боротьби з ними був організований такий масовий злочин геноциду, як Голодомор, були створені несумісні з життям умови. Безпосередніми жертвами голодомору стало близько чотирьох мільйонів осіб. Якщо ж говорити про тих, хто мав народитися, про так звані кумулятивні втрати, то ця цифра складає 10 млн.

Потім, у 1938-41 рр., 1940-50 рр., такий же, але можливо трохи прискорений курс пройшла Західна Україна. Там також проводилися депортації і знищення. Єдине, там не був організований Голодомор. Мабуть, тому, що Українська Повстанська Армія (УПА) проводила там активну діяльність, проводила опір, і, відповідно, не давала проводити таку політику.

Також велику увагу радянська влада приділяла боротьбі з українським визвольним рухом і людьми, які його очолювали. Цих людей навіть в еміграції прагнули знищити. Достатньо пригадати вбивство Симона Петлюри у 1926 році в Парижі, Євгена Коновальця (ватажка ОУН) в Амстердамі 1938-м, і вбивство Степана Бандери в 1959-му в Мюнхені.

- Ви згадали про Бандеру. Ющенко перед відходом присвоїв йому «Героя України». Ця подія викликала багато суперечок. Багато хто говорить, що Степан Бандера - це швидше збірний символ, ніж окрема героїчна історична фігура.

- Так. У нас часто говорять, що Бандера лише символ, неначе бути символом дуже просто. Насправді, Бандера став символом, тому що багато зробив, щоб очолюваний ним рух отримав такий розмах.

Бандера стояв біля організаційних витоків українського визвольного руху. Він причетний до його ідейної еволюції. Він, насправді, був дуже вмілим керівником і ватажком. Не випадково саме з його ім'ям позв'язують цей рух.

Його гідна поведінка, жертовність, сміливі заяви на політичних процесах, де його засудили до страти - все це дуже конкретні речі, завдяки яким Бандера став символом. За цією символічністю стоять дуже конкретні кроки, робота, конкретна жертовність цієї людини.

- А Роман Шухевич?

- Шухевича і Бандеру часто порівнюють. Очевидно, це тому, що вони люди одного покоління, одного сорту. Ці люди заслуговують бути Героями України і символами українського визвольного руху.

Так, життя їхнє склалося по-різному. І важко судити про те, кому з них було легше, кому - важче. З одного боку, безпосередньо у водоверті боротьби був до кінця своїх днів Роман Шухевич. Степан Бандера останні роки свого життя був ізольований від цього, перебуваючи в еміграції. Але, можливо, власне тому йому і було важче: знати, що «під його ім'ям» десь далеко гинуть люди, а він не може бути там, безпосередньо на місці боротьби.

- Але ці дві фігури неоднозначно сприймаються в Україні: на Заході повна пошана, на Сході і Півдні – несприйняття.

- Просто в Західній Україні люди-очевидці передали своїм нащадкам інформацію про ті події, про тих, кого ми зараз називаємо бандерівцями, про повстанців, про самих Бандеру і Шухевича.

У той же час на Східній Україні повстанський рух практично не розвинувся, і у місцевого населення не було можливості спілкуватися безпосередньо з повстанцями. Тому там затвердився міф, насаджуваний радянською пропагандою.

Але думаю, це явище тимчасове. Коли інформація про те, ким дійсно були бандерівці, з ким і з чим вони боролися, розповсюдиться, ці стереотипи зійдуть у небуття. Більш того, фігури Бандери і Шухевича стануть такими, що об'єднають всю країну.

- Давайте повернемося до злочинів тоталітарного режиму. Загальновідомо, що СРСР-машина активно боролася з вірою в Україні...

- Так. Це один з елементів політики геноциду по відношенню до українського народу. Великою загрозою для тієї влади була наявність українського духовного життя, української церкви.

Саме тому в 20-і роки почалися репресії проти Української Автокефальної Православної Церкви, яка була ліквідована радянською владою.

Після Другої світової війни, в 1946 році, почалися репресії проти Української Греко-католицької Церкви, яку також практично ліквідували. Переслідування церкви велося до кінця Радянської влади.

- Нещодавно Апеляційний суд Києва визнав більшовицьких лідерів СРСР і УРСР винними в організації в 1932-1933 роках Голодомору-геноциду в Україні і засудив їх. За даними СБУ, суд констатував, що Йосип Сталін, В’ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Павло Постишев, Станіслав Косіор, Влас Чубар і Мендель Хатаєвич скоїли злочин геноциду, передбачений Кримінальним кодексом України. У той же час суд закрив кримінальну справу у зв'язку з їхньою смертю. Як ви думаєте, ця подія просто символічна, чи ж матиме якісь наслідки?

- Це вже не просто символ. Це перший в українській історії юридичний висновок, рішення суду про те, що дії Радянської влади проти українського народу були злочином, Геноцидом. Також названі імена організаторів злочину і розкриті механізми його реалізації.

Це дуже важливий крок до того, щоб, зрештою, засудити злочини комунізму в цілому. Сподіваюся, це рішення стане заставою того, що злочини комунізму, нацизму, тоталітаризму, ніколи не повторяться в майбутньому.

- Ви вважаєте, що незабаром комуністична доктрина в Україні буде поза законом?

- Я вважаю, що Комуністична партія України, як партія, яка сповідає ідеологію, що служила інструментом Геноциду і масових репресій, в Україні повинна бути заборонена, так само, як у Європі заборонені нацистська ідеологія і нацистські партії.