Не секрет, що цивілізація в наші дні стрімко розвивається. Люди все більше покидають маленькі населені пункти і перебираються в міста.
Українці люблять повторювати: у єдності наша сила. І, здавалося б, чим більше місто, тим більше можливості для об'єднання. Але, як не дивно, чим більше місто, тим більше у ньому самотніх людей. У величезному мурашнику всі біжать, поспішають, метушаться. Коло знайомих у місті начебто й широке, а як кажуть, «солі попросити ні в кого».
Можливо, саме тому існує вислів: «Київ – це місто самотніх людей». Хоча, загалом, це не зовсім вірне враження. Чому, запитаєте ви? Та все просто: Київ не більше «місто самотніх людей», ніж будь-яке інше скупчення народу.
Цей вислів часто можна почути від киян можливо тому, що в Києві можна йти по Хрещатику, через гущавину народу, і відчувати себе абсолютно не пов'язаним ні з ким з цих людей. І це недивно, адже навколо всі обличчя незнайомі.
Звісно ж, випадково, просто так, у величезному місті рідко зустрінеш знайомих людей на вулиці. Ось тому в людини і може виникати загострене відчуття повної самотності.
Також варто зазначити, що у великому місті, на відміну від провінції, в основному все тримається не на простих сусідських, людських зв'язках, а на робочих, шкільних, громадських і так далі. Відмітьте - трудящі люди ніколи не самотні!
Також ніколи не самотня молодь. Вона в Україні, як і на Заході, більшу частину свого часу проводить разом з однолітками. Наприклад, за західними даними 40% свого вільного часу молоді люди сидять біля телевізорів, 40% - проводять на дискотеках, а решту часу вони витрачають на театри, кінотеатри й інші «способи піднестися над цим життям». У нас це приблизно так само, тому молоді люди нечасто бувають самотніми.
Ось тільки ця молодість потім минає. І не у всіх залишаються теплі, дружні відносини на все життя...
Але взагалі, звичайно, чим далі розвивається цивілізація, тим важче людині підтримувати зв'язки душевного характеру. Чисте технологічне знайомство, взаємозалежність по роботі, все більше і більше позбавляються такого серцевого змісту.
Сьогодні всі поспішають, всі заробляють гроші. Але це спільна доля цивілізації – і нікуди не подінешся.
Проте, дійсно у великих містах набагато більше, ніж у містечках, селищах і селах абсолютно і безнадійно самотніх людей. Часто це літні люди, у яких або немає дітей і близьких, або - вони далеко.
І так не лише в Києві. Такого роду самотність типова для будь-якого великого міста. Подібного немає в маленьких містах, селищах, селах, тому, що там усі знають один одного, і один за одним стежать.
Розвиток цивілізації диктує свої умови життя. Тому добре, особливо для великого міста, що у нас, як на Заході, почали з'являтися соціальні служби.
Соціальні працівники повинні знати всіх у своєму окрузі, в своєму районі. Насамперед, вони повинні знати все про всіх самотніх, безпорадних людей. Вони повинні відвідувати їх, повинні підтримувати їхній зв'язок із зовнішнім світом.
Це стає обов'язком для сучасного міста. Це якийсь вихід. Але це службове. Важко сказати, наскільки це зможе розтопити навколишній лід.
Також, крім усього іншого, у нас зараз стало багато осіб без певного місця проживання. Це дуже слабкі люди, викинуті із звичайного життєвого устрою. Це люди, які не витримали сучасних вимог життя. Це особлива категорія. Це те, що є проблемою великих міст на Заході.
Ми до цього стрімко наблизилися. І в нас це все вже нічим не відрізняється від Нью-Йорка: ми бачимо бомжів, що розстелили газетку, гріються на гратах, з яких йде тепле повітря. На жаль – це цивілізація. Це сумно.
Ми, люди, не знаємо, чим обернеться для людства кожен крок уперед у розвитку цивілізації. Сумно, що кожен крок дає такі потворні результати, які ми не могли побачити навіть у страшному сні. І тому людству дуже важливо, крокуючи, не втратити людяність.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом