Позаду – перший тур президентських виборів. Вже зрозуміло, що перше місце за фронтменом «регіоналів» Віктором Януковічем, друге зайняла прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. А ось Президент Віктор Ющенко опинився усього лише на п'ятому місці. Лідерові «помаранчевої революції» вдалося набрати «аж» 5.45% і «аж» на 1,5% випередити комуніста Петра Симоненка.
Що ж, з одного боку, результати першого туру були давно спрогнозовані. Але, з іншого, хто б міг подумати про такий розклад у 2004 році?.. Якби якимось дивом можна було перенестися туди, у самий епіцентр Майдану, і розповісти про це людям, які кричали «Ющенко – так!», «Нас багато! Нас не подолати!», «Свободу не спинити!», які щиро вірили, що незабаром бандити отримають тюрми, а всі решта – свободу і достаток, точно ніхто не повірив би. І це як мінімум. А то й побили б як провокатора. У ту холодну пору люди раділи своїй перемозі - Президентові Ющенку.
Шкода, але «помаранчеві» мрії так і залишилися мріями. Чому? Тому, що люди щиро повірили в обіцянки політика? Повірили, що еліта добровільно може нівелювати розрив небожителів «із печерських пагорбів» і «маленьких українців»? Точно ні. Всім дуже хотілося Демократії, а той, хто обіцяв її, потрапивши у комфортне і тепле крісло, дуже швидко про неї забув.
Поза сумнівом, Ющенко ввійде в історію, як він того і хотів. Але не як демократ, а як Президент з найвищим лімітом довіри, яку так бездарно зумів розгубити.
Отже, пригадаймо минуле. «Помаранчева» Україна: «Ющенко – так!», рішення Верховного Суду, III-й тур, інавгурація третього Президента України 20 січня 2005 року.
Новий Президент замість того, щоб негайно приступити до роботи, раптом їде в Карпати. Відпочивати. Буквально тут же у декого починається протверезіння, яке стало початком у конфліктній фазі відносин колишніх соратників. Експерти заговорили: «Революція пожирає своїх героїв». Люди: «Революцію замислюють ідеалісти, здійснюють прагматики, а користуються її плодами покидьки».
Осінь-2005 стала кульмінаційною: Ющенко після скандальної заяви Олександра Зінченка відправляє у відставку прем'єр-міністра Юлію Тимошенко, без якої ВАЮ ніколи в житті не отримав би своє крісло. Тимошенко тут же йде в опозицію. Народ шокований - Віктор Андрійович знову «кинув» Юлю, як колись у 2001-му (коли Тимошенко заарештували і посадили у Лук’янівське СІЗО), хоча вона свого часу змогла забути про це. І на Майдані до знепритомнення переконувала народ у тому, що з Ющенка вийде хороший керівник держави, внісши його під штандарт буквально на руках.
Пам'ятається, один знайомий, який був на Майдані від «а» до «я», сказав: «Дарма Юля його підтримувала. Їй потрібно було йти самій. Не очікував, що Андрійович так швидко все забуде. А коли б не вона, то Кучма зайшов би на третій строк»…
Хто б як не відносився до Тимошенко, але, погодьтеся, саме їй Ющенко повинен дякувати за п'ять років курорту на Банковій. До речі, вона ще раз допомогла Президентові у 2007 році: на парламентських виборах БЮТ публічно дружив з НУ-НС, чим забезпечив їм кілька додаткових відсотків голосів виборців.
Власне, і для Тимошенко у цьому був зиск: вона розраховувала створити парламентську демократичну більшість. І спочатку у неї це вийшло, але невдовзі «Наша Україна», коаліціада і глава Секретаріату Віктор Балога похитнули під нею прем'єрське крісло. Ющенко перевів відносини з Тимошенко у фазу відвертої війни. Більше колишні соратники не змогли помиритися. Хоча здатність домовлятися могла б допомогти залишити президентський штандарт за ідеалами Майдану.
До речі, Тимошенко – не єдина, кого «кинув» Ющенко. Президент позбавлявся від друзів і прихильників із завзятістю, гідною ліпшого застосування: Давид Жванія, Юрій Луценко, Роман Зварич, Микола Мартиненко, Тарас Стецьків, Володимир Філенко більше не «любі друзі». І список цей майже нескінченний…
Гарант? Правда?
Згідно з законом, звання Президента охороняється законом, зберігається за ним довічно (якщо тільки Президента не було усунено з посади у порядку імпічменту).
Після останньої політреформи, яка розбалансувала Конституцію, за владу в Україні постійно билися інституції Президента, уряду і парламенту. Основний Закон стало модно лаяти, не виконувати і переписувати. Ющенко часто нарікав, що, на відміну від попередників, у нього так мало повноважень, що і не розвернутися… Проте давайте подивимося, чи справився Віктор Андрійович хоч з тими правами і обов'язками, які були.
Значить так, Основний Закон свідчить: незалежно від прізвища статус і повноваження Президента визначені саме Конституцією. Президент є Главою держави і виступає від її імені, є ГАРАНТОМ державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Зауважте, тут нема жодного «якщо», наприклад, «якщо всі слухняні і вірять у божественну основу Президента», «якщо економіка сильна і грошей у бюджеті багато», «якщо у ВР є президентська більшість», «якщо прем'єр не жінка».
Згідно з законом, Президент забезпечує державну незалежність, нацбезпеку і правонаступництво держави, представляє її у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю, веде переговори і укладає міжнародні договори.
Коло обов'язків Ющенка зрозуміле? Але, не дивлячись на всі обіцянки, Україна досі не в НАТО і не в Європі. Іноді спадає на думку, що за часів Леоніда Кучми країна була до цього набагато ближчою, ніж після «роботи» нашого євроатлантиста. Хоча зрозуміло, що наближенню до Альянсу і ЄС заважали наші політики-олігархи, яким сильна країна економічно не вигідна, а країни Європи і НАТО підходять більше для відпочинку, проживання, навчання їхніх нащадків.
Також наразі кордони України відкриті для усіх європейців. Більше того, наша країна після підписання договору про реадмісію незабаром може стати «батьківщиною» всіх нелегалів, яких упіймали в Європі. І що ми отримали натомість: для нас ЄС-кордони на замку, а українець у Європі – людина нижчого сорту.
ЗМІ пістрявлять повідомленнями: українцям безпідставно відмовили у візах до країни ЄС; у Німеччині українців принижували і безпідставно змусили пройти особистий огляд в аеропорту; у Польщі прикордонники нацькували собак на українців; у Франції українців силою вивели з літака і так далі, і тому подібне…
Питання: де ноти українського МЗС, чому наших громадян ніхто не захищає, доки так триватиме?!! Хоча навіщо думати про це людині, у якої є дипломатичний паспорт і особистий літак.
Йдемо далі: Крим досі часто стає майданчиком для сепаратистів. Неабиякий інтерес до наших земель є у Румунії, члена НАТО і ЄС. Але у цей час вся енергія Ющенка направлена на боротьбу з Російською Федерацією, яка прагне відновити свій вплив на пострадянській території. Безперечно, захищатися потрібно, «нью»-СРСР нам ні до чого, але дії Ющенка у цій сфері були продиктовані швидше емоціями, ніж прагматизмом. Підсумок - зіпсовані відносини з північним сусідом і відсутність гарантій безпеки від РФ, якій для завоювання нашої країни танки не потрібні давно.
Загальновідомо, що, згідно з Конституцією, Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройними Силами України. Ющенко призначав на посади, звільняв, присвоював, вітав і обіцяв, але Армію не вберіг. Зараз ЗСУ тримаються виключно на ентузіазмі самих же військових. Про престижність служби говорити не доводиться: наш військовий голий, як циган – без зброї, техніки, нормальної зарплати, житла, держпідтримки, соціальних гарантій. Отже, тут у Головкому повний провал!
Згідно з все тією ж Конституцією, Президент «призначає з відома Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України і звільняє його з посади». Але якщо так, тоді питання: чому Ющенко постійно нарікає, наприклад, на те, що Генпрокуратура не слідкує за використанням бюджетних грошей? Тут же все просто. Якщо, на думку Президента, генпрокурор Олександр Медведько не справляється зі своїми обов'язками, його слід поміняти. Точно так, як і голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна і Державного комітету телебачення і радіомовлення України, за які теж відповідає Ющенко.
Конституція свідчить: «Президент призначає позачергові вибори у ВРУ в терміни, встановлені чинною Конституцією, припиняє повноваження ВР, якщо упродовж тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть початися».
Підписання указів про достроковий розпуск ВР – одне із улюблених занять Ющенка - їх було 5! Але заради справедливості варто зазначити, що простим людям подобалося, як він лякав наших «роботящих» депутатів. Ще Ющенку подобалося користуватися правом вето на закони, прийняті у парламенті. Цілком реально, що більше за нього не в силі буде заветувати жоден із майбутніх Президентів.
Ще один приємний обов'язок: Президент звертається з посланнями до народу і з щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України.
У Парламенті Ющенка давно не бачили, а до всіх решта Президент звертався регулярно. Перед закінченням повноважень він навіть видав книгу «До нації». У 462-сторінковий талмуд, виданий накладом до 5 тис. екземплярів, увійшли вибрані звернення і привітання 2005-2010 рр..
Цю книгу Ющенко дарував і представникам преси. Кожному поставив дарчий підпис, наприклад, «Дмитру. В.Ющенко», «Марії. В.Ющенко». Мені у цьому плані не пощастило. Отримала тільки підпис. Ім'я, дане мені при народженні, напевно, Віктор Андрійович визнав політнекоректним. Хочеться нагадати: ім'я «Юлія» дуже поширене і не є синонімом ПІБ «Юлія Володимирівна Тимошенко».
Але повернімося до головного. Конституція Президентові Ющенку дала право роздавати державні нагороди. Це Ющенко любив не менше Кучми! ВАЮ, напевно, і не завжди читав список нагороджуваних. Інакше як пояснити нагородження глави ЦВК у 2004-му Сергія Ківалова, колишнього Генпрокурора Михайла Потебенька, людей, які мали безпосереднє відношення до сепаратистського з'їзду у Сєверодонецьку Бориса Колеснікова, Ріната Ахметова, Анатолія Близнюка? Ще один активіст тих подій, Раїса Богатирьова, взагалі отримала із рук Ющенка посаду глави РНБО.
Ющенко повинен був здійснювати й інші повноваження, визначені Конституцією України, але найголовніше – Президент не мав права передавати їх іншим особам або органам. Тоді чому він говорив: «Балога – це я» і так сильно утримував його у Секретаріаті. Пам'ятається, сам «сірий кардинал» не без задоволення розповідав про це пресі... Також незрозуміло, чому стільки розмов про факсиміле підпису Ющенка-Президента. З цим уже повинна розбиратися прокуратура.
У чому щастя «маленького українця»?
Але несправедливо було б умовчати про те, що Ющенко все-таки багато зробив для відродження історичної самосвідомості нашої нації. Хай іноді незграбно, без натиску, з перегином, але доводив дуже наполегливо, що історія України - це сторінки боротьби за власну незалежність, а не «короткий сталінський курс».
Чого тільки вартий той факт, що сьогодні кожному відомо - Голодомор 1932-33 рр. – одна із найбільших гуманітарних катастроф у світі, організована комуністичним режимом. Саме завдяки Ющенку низка країн прямо визнали Голодомор геноцидом.
Також він відновив Батурин, створив «Мистецький Арсенал», меморіал у Крутах. Багато хто вважає це марнотратством державних коштів у кризу, але, як на мене, це добре, що наші діти зможуть побачити своїми очима минуле Великої країни.
Ймовірно, з поваги до Історії і сподіваючись на успіх, Ющенко повернувся до старої символіки-талісмана «Нашої України», у центрі якої сонце, що сходить . Відомо, що після програшу на президентських виборах -2010 він не має наміру йти. Навпаки, розраховує на гідний результат НС-НУ на наступних парламентських виборах, на прем'єрське крісло, а там, чим дідько не тішиться, - і тріумфальне повернення на Банкову.
Хоча талісмани йому вже точно не допоможуть. Вибір у нього невеликий: або тікати з країни, або впасти на коліна перед тими, хто йому свого часу повірив.
Так, Ющенко образив людей, забувши ідеали Майдану. І результати першого туру виборів демонструють, що опонент Ющенка у 2004-му цілком може стати четвертим Президентом України.
Але український народ мудрий. Президента №3 пробачать, якщо йому вистачить сміливості визнати, що він не тільки «державний» муж, але і Чоловік, здатний першим подати Жінці руку.
Ющенка пробачать, якщо він усвідомить помилки і перестане звинувачувати колишніх соратників, уряд, інституції, пресу, чиновників, громадян у своєму провалі, а просто попросить у України вибачення і скаже, що у нас ще є шанси на демократію і виконання «помаранчевих» мрій.
Юлія Львова
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом