Навряд чи комусь з українців – та й не лише – потрібно нагадувати про те, яка, в принципі, важлива подія відбувалася в нашій країні. І в розрізі її первинного аналізу я, насамперед, хотів би виділити три топ-теми, що виявилися під час виборчої кампанії, і стали очевидними в день голосування.
Отже, перша: проблема захисту системного вибору українських виборців.
На жаль, свого часу настільки заялозили термін «суверенітет», що забули про те, що суверен у нас один – це народ. До речі, саме тому виборці України в черговий раз зіткнулися з двома погрозами, одна з яких – зовнішній чинник.
І в цьому випадку, найбільше виражено це було у зв'язку з появою групи громадян з Грузії, яка у разі отримання акредитації в ЦВК, могла б суттєво включитися у виборчий процес. Причому я зовсім не виключаю, що вони стали б частиною сценарію зі зриву виборів.
У цьому сенсі, потрібно відмітити сміливість і мудрість ЦВК, яка знайшла спосіб нейтралізувати цю загрозу. Зокрема, я хочу окремо згадати пана Шаповала – це мужня людина, яка має мужню позицію.
Друга загроза суверенності вибору – це фальсифікації. Варто нагадати, що в останній місяць у нас тільки й було розмов, що про махінації, фальсифікації і спекуляції.
Але вся суть у тому, що, якби насправді були допущені масові електоральні порушення, то, по суті, мова б уже йшла про порушення суверенітету і загрозу суверенного вибору виборців.
Судячи по ходу вчорашніх подій, незважаючи на численні порушення, вибори все ж таки пройшли досить відкрито, прозоро і навіть штаби провладних кандидатів визнали, що до нинішніх виборів особливих претензій немає. Але, проте, ми в черговий раз зіткнулися з цим, а це означає, що вимальовувався вже хронічний характер.
Друга проблема, згадана мною, пов'язана з низькою громадською активністю – і не лише в день виборів. Швидше, навпаки. Минула неділя мене трохи здивувала, оскільки, відверто кажучи, я чекав ще нижчої явки, адже ми спостерігали дуже низьку громадську активність під час самого виборного процесу.
Тут, можливо, спрацювала негативна колективна пам'ять виборців, які зараз дуже сильно розчаровані своїми власними можливостями впливати на політику.
Для цивільного суспільства особливо сильною травмою стала подія 2004 року. Тоді був високий рівень самоорганізації, і здавалося, що тепер-то вже точно влада в руках виборців. Але по факту прийшла влада інша – за природою і за характером, і зараз, незважаючи на заклики кандидатів і спроби організувати новий рух-течію або партії, виборці були дуже пасивні.
Саме тому, на мій погляд, на цих виборах був серйозний ризик, незважаючи на те, що президентські вибори завжди відрізняються високою активністю, що явка буде дуже низькою.
Проте, явка більш ніж у 60% - це певний успіх, оскільки означає, що ми потихеньку починаємо розуміти, з чим ми зіткнулися. І це серйозний виклик майбутньому.
Пасивне цивільне суспільство – дуже хороший грунт для авторитарних патронолістських експериментів. І не випадково на виборах такою популярною була тема «сильних рук», диктаторів й ін. На мій погляд, це досить серйозний привід для кандидатів, щоб задуматися, і до другого туру змінити виборчий клімат, щоб не допустити культивації, так званого, диктаторського порятунку. Поки що є час.
Третій аспект, на який я хочу звернути увагу – конфліктність влади, що відповідає за організацію виборів і спроба втручання силових структур у виборчих процес.
Високий рівень недовіри і конфліктності між властями і виборчою системою, коли представники виборчої машини були вимушені безупинно боротися і виправдовуватися то з судами, то з виконавчою владою, якоюсь мірою нагадували події 2004 року. Але все таки в трохи іншій інтерпретації.
Хочу підкреслити, що цього разу виборча система якраз була збалансованішою з погляду формування, але були і більш виражені спроби влади «покермувати» виборчою системою. Отже, я ще раз хочу зробити комплімент нашій ЦВК, що витримала настільки серйозний іспит.
Тепер буквально декілька слів про хід голосування.
Незважаючи на пасивність виборця, голосування все-таки було виражене протестами, оскільки політики, що втілюють владу, сукупно отримали трохи більше 30% голосів. І, напевно, це та критична межа, яка показує реальне ставлення виборців до чинної влади в цілому.
На мій погляд, складно собі уявити ситуацію, щоб «за» кандидата від влади, в який би одяг він не одягався, проголосувало понад 50% виборців. Мені здається, така ситуація практично неможлива.
Що стосується виборців, які голосували за тих кандидатів, що не пройшли в другий тур, – то тут, по суті, йшов стихійний пошук нових альтернатив. Але, у будь-якому випадку, він ішов на підставі дуже виражених протестів настрою. Люди втомилися від старих кумирів і дійсно хочуть змін. Вони втомилися від сьогодення, що нескінченно тягнеться.
До речі, це відноситься і до питання про ті ідеологеми, які формулюються на другий тур: мейнстрим боротьби технократів і популістів домінує.
На цих виборах немає проблеми цивілізованого вибору. Як бачимо, українське суспільство достатньо визначене в своєму виборі, незважаючи на спроби натягнути на них цю незручну «тогу». Немає проблеми і з демократичним вибором, хоча є загроза демократії: наше суспільство налаштоване на цей формат.
А ось кандидати інколи дозволяють собі розігрувати карту «сильних рук» і авторитарних іміджів. І над цим варто задуматися.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
