15 грудня у Парижі у рамках Політичного комітету ПАРЄ відбулося обговорення доповіді, яка була підготовлена турецьким парламентарієм М.Чавушоглу з питань Голодомору в Україні у 1932-1933 роках і масового голоду на теренах колишнього СРСР.
Відразу зауважу: це була досить зважена і професійна дискусія, не дивлячись на спробу наших російських колег в особі Слуцького і Маркова підмінити її скандальними заявами, інакше кажучи, звинуваченнями нашої країни в усіх «смертних гріхах», у тому числі – й в антисемітизмі. До честі Комітету, вони не були сприйняті.
У результаті парламентарії затвердили доповідь і вирішили внести на розгляд сесії ПАРЄ проект відповідної резолюції, тоді як дехто відразу поспішив заявити про свою перемогу в цьому питанні. На відміну від інших, ми в Україні не ставимося до цього питання у примітивному трактуванні «перемога-поразка». Викриття і засудження факту смерті мільйонів людей, та ще й у мирний час – це перемога загальноєвропейської ідеї верховенства права і захисту прав людини. Складно передати на папері почуття парламентаріїв, які вони пережили під час дискусії. Дійсно, важко уявити, що у ХХ столітті уряд європейської країни примусово відбирав весь провіант у власного народу, створюючи тим самим штучний голод, а потім констатував смерті мільйонів своїх громадян. І як не сумно, все це робилося заради проведення політики колективізації, яка знищувала аграрну приватну власність і мала б підкорити всіх селян, насамперед, українських. Цей історичний факт уже не викликає заперечень у Європі і залишиться таким незалежно від будь-яких провокацій.
У ході засідання Комітету велася також дискусія щодо того, визнавати чи не визнавати таку політику сталінського режиму геноцидом щодо українського народу. Не заперечуючи можливості визнання, Комітет виходив із того, що для такого рішення, у першу чергу, необхідно мати позицію з питання геноциду таких інституцій, як ООН або Міжнародний кримінальний суд. Так що ж ми маємо на сьогоднішній день? Зокрема, запропонований проект Резолюції ПАРЄ, який суворо засуджує факт Голодомору як злочин сталінського режиму проти людяності, що охопив Україну та інші території колишнього Радянського Союзу. Цей документ визнає Україну найбільш потерпілою республікою і закликає продовжити дослідження цього питання. При цьому, що вкрай важливо, Асамблея рекомендує відкрити архіви всіх країн, які потерпали з голоду, для всіх дослідників, у тому числі – й іноземних.
Так сталося, що саме члени української делегації від демократичних сил почали процес відкриття Європі нашої історичної правди. При цьому сьогодні цей процес охоплює вже й інші потерпілі народи колишнього Союзу. Наша головна мета – зробити так, щоб європейці звернули увагу на цю проблему і дізналися правду про всі злочини сталінського режиму, яку певні політичні керівники окремих держав боялися розкривати перед власним народом.
Ми хочемо достукатися до світу, щоб зробити неможливим повторення таких трагедій для наших дітей і внуків. Досягнення ефемерних політичних цілей ціною людських життів і страждань повинне бути суворо засуджене і унеможливлене у майбутньому. При цьому слід зауважити на прогресі у підходах Асамблеї до цього питання. Ще кілька років тому, у 2006 році, ПАРЄ не змогла прийняти Рекомендацію про відповідні дії щодо засудження злочинів тоталітарного комуністичного режиму, де містилися положення про Голодомор в Україні.
І ось тепер, після майже трьох років наполегливої роботи як усередині України, так і в рамках європейських структур, ПАРЄ здійснює конкретний крок до засудження сталінської політики щодо України. Дискусія у Парижі показала, що нам потрібно ще багато чого зробити. Але разом з тим вона і вселила упевненість у результативному майбутньому України стосовно визнання усіх злочинів диктаторського комуністичного режиму.
Я впевнена, що рішення про визнання геноциду злочином сталінського режиму проти України не забариться, тому що за нами – історична правда.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом