Кожного разу напередодні Різдва Христового мені згадується одне з перших повідомлень, яке я почув ще за Союзу по Центральному телебаченню, – це був якраз період закінчення так званих атеїстичних часів, про те, як слід відзначати Світле Свято.

Диктор тоді дуже просторікувато і довго розповідала про те, що на Різдво прийнято ставити ялинку, наряджати її, накривати святковий стіл, співати колядки, влаштовувати театралізовані вистави, ходити один до одного в гості.

А потім, наприкінці, вона несподівано сказала: згідно християнської міфології цього дня народився Ісус Христос...

У наш – вже зовсім не атеїстичний час, ми, напревеликий жаль, знов повторюємо щось подібне тому, наближаючи, таким чином, те, що називається секуляризмом.

Ми знову читаємо про Різдво в газетах – про трапезу, традиції, ялинки і прикраси, але практично нічого не говоримо про винуватця торжества. Адже Різдво – це не просто свято народження. Це свято народження Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Адже лише тоді Різдво буде по-справжньому святом, коли ми цей день почнемо присвячувати не лише собі і своїм близьким, які потребують допомоги, і знайомим, але, перш за все, Богові.

Богові-людині, Богові-немовляті.

Він повинен бути для нас на головному місці. Адже саме від нього, від цієї головної точки, сьогоднішній світ почав своє літочислення. Дуже важливо, щоб люди пам'ятали про це, і щоб саме ці думки стали головною прикрасою Світлого свята.

У Радянські часи нас привчили до того, що прикрашена зимою ялинка – це атрибут Нового року. Але ж, насправді, це не так. Насправді ця лісова красуня – символ вічного життя, яке нам приніс Ісус Христос.

І ті колядки, що ми співаємо – адже вони також прославляють саме Христа. І вертепи, які так люблять ставити діти й дорослі, розповідають про Різдво або події навколо нього.

Сьогодні, з вечора шостого січня, за традицією в наших храмах починають співати колядки. Потім розходяться по домівках і сідають за святковий «святвечірній» стіл, де вживають пісну їжу.

Святвечір – це переддень світлого свята Різдва Христового. Коли до закінчення поста залишилося мало, але остання трапеза вже вважається різдвяною. В основі її дванадцять блюд – як дванадцять апостолів, серед яких неодмінно різдвяна кутя.

Трапеза починається в той момент, коли на небі запалюється перша зірка. Як пам'ять про ту – Віфлєємську, що повідомила волхвів про народження Бога-немовляти Ісуса Христа.

Скоромна їжа дозволяється вже після Літургії, в сам день Різдва. Це звісно м'ясні й молочні блюда, які можна куштувати впродовж двох тижнів, так званих, святок, коли дозволяється не дотримуватися середи і п'ятниці – пісних днів. Таким чином, віруючі наближаються до третього свята різдвяного циклу – Богоявління на Хрещення.

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

1292