Пам'ятається, під час «помаранчевої революції» одним із основних гасел було: «Міліція з народом». Правда, як наші громадяни у повсякденному житті ставляться до «людей у міліцейських погонах», теж давно відомо. Замміністра внутрішніх справ України, головний міліціонер Криму Геннадій Москаль визнає, що у МВС немає діалогу з населенням. Він звертає увагу, що цим ми дуже різнимося з Європою, куди так давно рвемося. Про це та інше з нагоди професійного свята – Дня міліції - Москаль розповів в інтерв'ю кореспондентові ForUm’у.
- Геннадію Геннадійовичу, як Ви вважаєте, якою повинна бути українська міліція і яка вона у нас зараз?
- Зараз вона більше схожа на радянську міліцію. Але особисто я хотів би, щоб наша міліція була більше схожа на європейську. Адже в Європі поліція – високотехнічно оснащена, висококласно підготовлена, високооплачувана. Крім того, там поліцейські мають вихідну допомогу, на яку людина, пішовши на пенсію, може дозволити собі навіть відкрити бізнес. Що вже казати про їхнє законодавство, яке регулює всі існуючі проблеми.
Свого часу я стажувався у багатьох країнах – Італії, Франції, Англії, США, Ізраїлі. Я бачив, що там панує абсолютно інша атмосфера. Щоправда, у поліцейських немає блиску в очах, як у наших. В Україні ж міліціонери сьогодні в основному працюють за ідею – на ентузіазмі. При тому, що у них жебрацька зарплата.
- Яка саме?
- Середня зарплата у нас по райвідділах – 1300-1400 гривень. «Маємо те, що маємо».
Та і скорочення в лавах МВС – виганяють працівників на вулицю у той час, як ми не можемо укомплектуватися – люди не йдуть.
- А яка світова модель правоохоронних органів могла б стати для нас прикладом?
- До українського менталітету ніяку модель не притягнеш. У світі поліція розрахована на високий правовий і загальний рівень культури. Крім того, там немає таких злочинів, як у нас, коли на вулицях зривають з людей золоті ланцюжки і сережки. Звичайно, у Латинській Америці ще гірше, ніж в Україні. Але зараз я кажу про Європу, оскільки ми вважаємо себе її центром. Хоча, в той же час, рівень життя, загальна і правова культура, а також поведінка абсолютно цьому не відповідає.
- Тож чи скоро ми будемо в Європі?
- Знаєте, я щиро хочу пожити у європейському «спільному домі». Але, на жаль, відчуваю, що ця мрія нездійсненна.
Взагалі ми повинні інтегруватися в усьому, зокрема, і у правоохоронній системі. Але, на жаль, з таким рівнем підготовки населення і з радянською правоохоронною моделлю, як у нас, нас до Європи не візьмуть. Ми повинні самі перебороти всі труднощі і сказати: «Дивіться, ми готові – адаптувалися до існуючих реалій».
- Геннадію Геннадійовичу, на сьогоднішній день який рівень корупції в українському МВС?
- Питання не в тому, який рівень корупції, а в тому, як з нею бореться система. У Міністерства внутрішніх справ є Управління внутрішньої безпеки, яке, може, десь і компрометує МВС, про що дізнається і преса. Але водночас хоч щось у нас робиться. В інших органах ви цього не побачите.
Дивіться, ми тільки з Інтернету дізнаємося, що у когось із замів Генерального прокурора є будинок у Баден-Бадені. Але в інших установах про це не прийнято говорити. Всі кажуть, що ми такі ж, хоча це не зовсім так. У нас суспільство має масу хвороб, природно, і МВС теж.
Якщо йде епідемія грипу, то ця зараза має властивість поширюватися. Так само відбувається і з вірусом корупції. Що приховувати – він у нас є. Хоча, напевно, з усієї правоохоронної системи тільки МВС не б'є себе у груди і не каже, що ми найчесніші і найпорядніші.
- Скажіть, а який зараз відсоток розкриваності кримінальних справ?
- Я б сказав, що як для Європи – то дуже високий, адже у нас працюють професіонали.
Розповім один випадок із життя. Не хочу називати країну, але я був присутній при такій ситуації: у поліції робочий день до п'яти вечора, а за дві хвилини п'ята надійшов виклик від громадянина. Поліцейський каже: «Я можу виїхати, але тільки на дві хвилини».
Вихідні вони проводять вдома, а у будні, якщо затримуються після закінчення робочого дня, отримують подвійний оклад. От так вони працюють.
Ви знаєте, європейський поліцейський не пропрацює і тижня у тому режимі, у якому фанатично, на ентузіазмі працює наш міліціонер. Так, є і у нас баласт. Але є і такі, які не питають: субота, свята, ніч, дощ чи сніг – треба, значить, треба.
У Європі люди працюють, щоб забезпечити сім'ю, свою старість і отримати хорошу вихідну допомогу. У них абсолютно інші цінності та ставлення до служби. Наприклад, поліцейський може судитися з державою через те, що втратив слух на концерті під час виступу ансамблю, який він охороняв. За участь у масових безпорядках потерпілим поліцейським виплачують величезні страховки. Деякі, чесно кажучи, і не проти отримати заради цього каменем у лоб, але не дуже сильно.
- Але у них інший рівень боротьби з корупцією у правоохоронних органах.
- Так, у боротьбі з корупцією ми «пасемо задніх». Я бачив, як працюють підрозділи боротьби з мафією в Італії. Там, дійсно, фанати цієї справи. Вони змогли перемогти корупцію і «червоні бригади». Якби у нас сьогодні завелися такі бригади, думаю, наша система була б паралізована, тому що ми не маємо того рівня оперативної роботи, як італійці.
- Які ще є відмінності?
- Одна із найважливіших – допомога населення, яке підтримує зв'язок з поліцією. Кожній людині з дитинства вкладається у голову, що якщо ти не повідомиш поліції про щось підозріле, то завтра ця біда може торкнутися тебе, твоєї сім'ї і майна. Тому коли люди помічають щось підозріле, вони вмить дзвонять поліцейським.
Хоча тут є і зворотна сторона медалі - там надлишок інформації від населення, яку поліцейські просто-напросто не можуть переварити. Люди постійно дзвонять і говорять: «У нас поселився підозрілий тип – він щось приносить, якось дивно поводиться».
- В Україні не так.
- Звичайно. У нас населення проти міліції. Це треба визнати. Всі кажуть, що рівень довіри у суспільства до неї дуже низький. А який він до Президента, парламенту чи політичних партій? Теж на кілька десятків пунктів нижчий. Ось тому у нас сьогодні немає діалогу з населенням.
Людина з нами починає співробітничати тільки тоді, коли якесь горе торкнулося її особисто. Ось у такому разі починається активна допомога. Починаємо працювати над справою, виявляється, ті ж сусіди нічого не знають, не бачили і тому подібне.
Знаєте, я вчився за радянських часів. У нас був викладач, який говорив, що про роль нашої громадськості щодо розкриття злочинів добре співає ленінградська співачка: «Нічєго нє віжу, нічєго нє слишу, нічєго нікому нє скажу». Так і тут.
Це дуже велика і помітна різниця між нами і Європою. Вони не розуміють, чому наші люди не йдуть на співпрацю з поліцією. У нас же така ситуація вважається, що ти – стукач, який допомагає ментам. Тобто у українців – абсолютно інше виховання й інший менталітет.
- Як зробити, щоб населення і міліція були «в одній зв'язці»?
- Я сьогодні собі такого не уявляю. Як і найближчими роками.
- Практично щодня в Україні грабують банки, нападають на обмінники і стріляють в людей. Ми рухаємося назад, у 90-і роки?
- Ні. 90-і роки прийшли на грошах, а не на кризі. Тоді одні на очах багатіли, за місяць-два ставали мільйонерами, а інші – бідніли. Крім того, таких авторитетів, як тоді, вже в Україні ніколи не буде, оскільки для цього потрібні відповідні економічні умови.
Під час кризи спостерігатимуться загальнокримінальні злочини - більше крастимуть мобілок, корів чи коштовностей.
- А вбивства?
- Зараз розстріли - це не кримінальна війна, а розборки під час кризи за майно і його розподіл. Люди не розраховують на суди, оскільки знають, що там неможливо нічого добитися. Тому вирішують свої питання більш нецивілізованим способом.
Зрозумійте, в Україні, як в Америці, не буде другого Аль Капоне. Все це пройшло. Коли підуть останні авторитети, залишиться загальна злочинність, яка, до речі, була і при Радянському Союзі.
- Геннадію Геннадійовичу, 20 грудня – День міліції. Що особисто для Вас означає це свято?
- Професійне свято, як для того ж шахтаря – День шахтаря.
- Але ж якось же святкуєте?
- Так. Як завжди, традиційно: урочисті збори, святковий концерт і фужер вина за українську міліцію.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом