Так вийшло, що «безвізове» питання на сьогоднішній день є чи не «вікном у Європу». Такі думки цілком зрозумілі, оскільки аж надто багатьом нашим співвітчизникам хочеться опинитися у цивілізації. Однак розчарую. Отримати безвізовий режим нам заважає насамперед те, що влада не змогла виконати навіть ті мінімальні умови, які висуваються Євросоюзом відносно будь-якої країни, яка хоче це зробити.
Гарний приклад для нас – отримання такого режиму Сербією, Македонією і Чорногорією. Це країни, які мали не менші проблеми з тією ж нелегальною міграцією, ніж Україна. Та однак там політична еліта змогла зосередитися навколо завдань, які треба було вирішити, і поставила перед собою відповідну мету.
У нас думають, що отримати безвізовий режим з ЄС – це якесь дипломатичне завдання: що його можна пролобіювати або виторгувати в обмін на щось, чи отримати якимось технічним шляхом. Насправді існує кілька десятків ключових критеріїв, які висуває Євросоюз до будь-якої країни. Я маю на увазі те, що якщо країна перебуває у візовому списку, але хоче із нього вийти і стати безвізовою, то існує свій алгоритм, який має бути відомим і нашим чиновникам зокрема.
Розповім докладніше про ці критерії. По-перше, громадянам повинні бути видані біометричні паспорти. Україна – єдина із країн регіону, яка досі не перейшла на такий стандарт. І Росія, і навіть Молдова це вже зробили. Не кажучи вже про Сербію та інші країни.
По-друге, у нас немає ні сучасного міграційного законодавства, ні національної міграційної служби. А повинен бути такий окремий орган виконавчої влади, який займається питаннями контролю міграційних потоків. У нас же ці функції розкидані між різними міністерствами, які перетягують на себе «ковдру» і борються за різні повноваження.
Хоча, з іншого боку, на папері цю службу вже створено. Але у зв'язку з боротьбою за владу вона була заблокована Президентом.
По-третє, у нас немає навіть концепції державної міграційної політики. У цьому ми теж унікальні. Така концепція була подана Кабміном наприкінці минулого року, але парламент провалив її у квітні цього року. Потім вона прийшла у ВРУ повторно, але депутати досі її так і не розглянули.
По-четверте, існує питання щодо ратифікації цілої серії конвенцій Ради Європи, пов'язаних з боротьбою з торгівлею людьми, захистом персональних даних, а також з документами про взаємну правову допомогу.
Важливо, що одним із чинників скасування візового режиму є рівень корупції. Звичайно ж, неможливо подолати в країні всю корупцію. Але це можна зробити хоч би у тих сферах, які безпосередньо відносяться до міграції і візової політики. Наприклад, у сфері видачі паспортів або виготовлення фальшивих візових документів – довідок про доходи, нерухомості, банківських рахунків. Існує ціла індустрія виробництва цього фальсифікату. А у нас жодної кримінальної справи стосовно цього спектру питань взагалі не порушено, не кажучи вже про доведення її до суду. Природно, ЄС на це дивиться і робить висновки.
У принципі, ніхто не обіцяв, що безвізовий режим буде прямо зараз. У Президента, який про це часто говорить, тут, очевидно, не вистачає компетентності, оскільки він однією рукою може лобіювати це питання зі своїми зарубіжними колегами, а іншою – блокувати створення міграційної служби, без якої ніхто не говоритиме про безвізовий режим. Я думаю, він це робить не зі зла, а через те, що йому ніхто не пояснив, що існує такий зв'язок. У парламенті те ж саме: всі ті, хто не хоче голосувати за ці конвенції і закони, навряд чи до пуття знають, навіщо вони потрібні. Тому можуть собі дозволити таку розкіш.
Нам зараз потрібно не стільки тиснути на європейські країни, які, в принципі, за такого стану справ навіть не розглядатимуть це питання. Необхідно перенести акцент тиску на українську владу, щоб показати їй, що вона повинна це зробити, якщо серйозно занепокоєна темою свободи пересування.
Тобто українцям не треба терпіти і чекати. Без тиску чиновники не ворушитимуться. Звичайно, вони ж за дипломатичними паспортами отримали безвізовий режим, і їм уже добре. А для того щоб вони почали рухатися, потрібно їм весь час нагадувати і вимагати, як свого часу робили громадські організації у тій же Сербії та інших країнах.
Я думаю, у принципі, тут немає нічого неможливого. Якщо взятися за справу, то ці питання можна вирішити років за три. Але враховуючи, як у нас все робиться, то, я думаю, у ліпшому разі ми отримаємо безвізовий режим років через сім-вісім.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом