За роки незалежності України до Брюсселя з'їздили всі наші президенти і прем'єр-міністри. Коли вони спілкувалися з єврочиновниками, то запитували, чи хочуть ті, щоб ми вступили до Євросоюзу. На що останні відповідали: «Ми хочемо, щоб ви хотіли». Ось і виходить так, що за ці останні майже двадцять років у Брюсселі відносно нашої євроінтеграції склалася певна «легенда», а практичний реальний план нашого шляху до ЄС за весь цей час так і не розроблений.
Починаючи з дев'яностих років, під час спілкування на форумах, конференціях і круглих столах я запитував і тодішнього міністра з євроінтеграції, і заступника міністра економіки: «Чи існує державний план євроінтеграції - можливо, з грифом «таємно» або «абсолютно таємно», який не відомий простому професорові і трудящим?».
На жаль, відповідь на це запитання до сьогоднішнього дня ми не отримали.
Хоча і зрозуміло, що ми хочемо жити, як у Європі. Але в цій стратегії повинно бути написано - що разом з Україною отримає Євросоюз. Від Греції, наприклад, він отримав найбільший у світі танкерний флот і пам'ятники світового рівня. З Іспанією і Португалією також усе було ясно. А яка ж користь від України?! До цих пір незрозуміло. Про що, до речі, свідчить і фіаско зони вільної торгівлі, яку Президент наказав створити до кінця року.
Взагалі у нас склалися відносини, які дратують єврочиновників. Я маю на увазі проведення самітів «Україна-Євросоюз». Тому що, як правило, до початку кожного з них наша країна не виконує тих зобов'язань, які взяла на себе на попередньому саміті. Те ж стосується зони вільної торгівлі, яку, я вважаю, взагалі створено не буде.
Зазвичай перші особи нашої держави ображаються на те, що до нас таке неповажне ставлення, і посилаються на те, що, мовляв, дивіться, який великий споживчий ринок отримав би Євросоюз, якби прийняв Україну з населенням у 46 мільйонів осіб, особливо, якщо порівнювати її з маленькою Чехією та іншими країнами центрально-східної Європи. Але річ у тому, що тут велика помилка. Споживчий ринок залежить не від чисельності населення, а від купівельної спроможності громадян. У Чехії ємкість споживчого ринку у декілька разів більша, ніж в Україні. Так навіщо ж Брюсселю брати корумповану країну, куди потрібно вкладати величезні кошти в інфраструктуру, і мати після цього хвору голову?!
Хочу звернути особливу увагу, що локомотивом Європейського Союзу є саме Німеччина. Тому від позиції канцлера Ангели Меркель багато що залежить, адже її слово надзвичайно вагоме в Брюсселі. Причина проста - майже чверть консолідованого бюджету ЄС – це гроші німецьких платників податків. Звісно, влада Німеччини дуже болісно реагує, коли країна, охоча вступити до Євросоюзу, не виконує взятих у рамках саміту зобов'язань, але все одно продовжує ломитися в зачинені двері.
Правда, тут є ще інша проблема. Річ у тому, що після возз'єднання ФРН з НДР відбулося поглинання однієї німецької держави іншою. На інфраструктуру східних земель було витрачено півтора трильйони доларів, але все одно 56 % їхніх жителів випробовують ностальгію за НДР. Про це свідчать соціологічні дані осені цього року. Плюс, ще перенесли столицю з Бонна до Берліна, на що також були потрібні певні кошти. Тому сьогодні у Німеччини не вистачає грошей на вирішення своїх внутрішніх проблем. А тут ще недоречно настала світова фінансова криза. Тому в осяжному майбутньому можна поставити, на жаль, хрест на європейській інтеграції України, скільки б не базікали про це наші керівники.
Нам, насамперед, потрібно поважати самих себе і показати, що від курсу на вступ до ЄС виграють обидві сторони. Брюссель і Європа отримають разом з Україною не лише корумпованих чиновників, але й «щось ще». А що саме - на це питання ми фактично за 20 років так і не відповіли.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом