Альтернативи НАТО немає

Відомо, що Росія зараз знаходиться в особливій фазі геополітичного формування й ідеології. І, розглядаючи глобальну кризу, як найбільш зручний привід і нагоду для формування себе, як одного з ключових світових гравців і центру сили, вона, в той же час, розуміє, що нова гонка озброєнь відбудеться.

Причому, відбудеться, незалежно від її бажання, оскільки сучасні країни – США, Європейський Союз, Китай неодмінно переходитимуть на вищий рівень технології озброєння, ведення воєн, насамперед, з погляду недопущення останніх у світі як таких. У зв'язку з цим п'ятого червня минулого року Росія в особі президента Дмитра Медведєва висунула досить несподівану ініціативу про створення європейської системи безпеки і підписання відповідного договору.

До речі, півроку| тому найжорсткішим критиком цієї ідеї була канцлер Меркель, яка, начебто, і погодилася з необхідністю створення такої глобальної архітектури безпеки, але… на базі НАТО. Тоді вона сказала те, що сьогодні є політикою НАТО: саме вона повинна визначитися, як приєднати до цієї безпеки Росію.

Тому говорити про реальність такого проекту з погляду формування принципово нового гіпербезпечного простору сьогодні ні теоретично, ні практично нереально. Тим більше, що йдеться про простір від Владивостока до Ванкувера, що означає, по суті, зміну лідируючої функції в НАТО і в світі, з погляду військового контролю над розвитком світу, і насамперед США. А це нереалістично, оскільки Росія не лише кардинально, але й глобально відстає за системою ведення політики військової присутності в світі.

З іншого боку, очевидно, що подібна ініціатива Медведева є якоюсь ідеологією суперництва з прем'єр-міністром Росії. Невипадково на Смоленській площі існує думка, що цю ініціативу необхідно далі обговорювати на різних зовнішньополітичних майданчиках і залучати до неї якомога більшу кількість експертів з різних країн.

Разом з тим, проект цього договору був нещодавно оприлюднений – до речі, у вихідний день, що саме по собі вже говорить про високий рівень суперництва, яке відбувається між двома керівниками Росії. У зв'язку з цим потрібно виходити з наступного: ніяких причин, незважаючи на глибоку економічну фінансову кризу, для початку процесу зміни архітектури світового порядку сьогодні немає.

І тому Північноатлантичному союзу, який до цих пір демонстрував дуже високу стабільність в ухваленні рішень, здатних захищати інтереси країн – членів НАТО і захищати в значній мірі більш-менш збалансовану систему світопорядку, альтернативи на сьогоднішній день знайти практично неможливо.

Та й взагалі, з погляду політичної і людської історії для того, щоб говорити про зміну – або, точніше, про деформацію НАТО, скасування цієї структури – необхідні якісь глобальні катаклізми. Наприклад, чергова масштабна війна, а це неможливо. Або якісь особливі техногенні катастрофи, які об'єднали б весь світ для ухвалення нових рішень.

Тому позиція більшої частини європейських країн, за винятком, мабуть, Франції, у якої відносно договірна позиція й Іспанії, яка буде представлятися наступного року в ЄС, полягає в тому, що обговорення цієї ідеї повинне відбуватися в ОБСЄ.

Україна, яка сьогодні найбільше потребує діалогу про колективну безпеку, яка не здатна провести модернізацію переоснащення збройних сил і забезпечення таким чином обороноздатність власних збройних сил, звичайно, зацікавлена в дискусії навколо європейської системи колективної безпеки. І думаю, що ця ідея ніяк не суперечить| розширенню співпраці з НАТО, оскільки саме участь у планах і програмах зорово| дозволяє активніше брати участь і в пошуках нової системи безпеки, у тому числі і для ЄС.

Треба сказати, що Європейський Союз сьогодні активно розвиває ці теми з погляду пошуку відповіді на питання про цей гіперальянс, оскільки вже висунуті, наприклад, ідеї про створення збройних сил Європи, створені сили швидкого реагування хімічного й бактеріологічного захисту.

Мені здається, ця тема є надзвичайно актуальною для України. Але, з погляду професійної оцінки розвитку подій, вона не може бути протиставлена іншій. Як приклад приведу розширення співпраці з НАТО, - що, до речі, робить і Росія. І ми бачимо успіхи в цьому напрямі. Також і з погляду дискусії навколо договору Європейської безпеки.

Українська позиція, на мій погляд, можлива, насамперед, у дискусії навколо пошуку прийнятної доктрини цієї безпеки. У договорі, який запропонований російською стороною, є стаття 3, в якій прямо сказано про втручання у внутрішні справи будь-якої з країн. Згідно цій статті, країна, що звертається, зобов'язана надати будь-яку інформацію, яка б говорила про те, що робиться на користь безпеки, і які наміри цієї країни з погляду політики безпеки.

Є, звичайно, речі, які практично переписані з відомої Північноатлантичної угоди 1949 року. Та й, взагалі, мені здається, цей договір є калькою Північноатлантичного альянсу, хоча по своїй потужності він і слабкий – усього близько 14 статей, причому часто конфліктних.

Мені здається, що в цьому питанні Президент України зацікавлений у головному: щоб Україна опинилася в системі європейської колективної безпеки, де домінує Європейський Союз. У даному випадку, це поки лише НАТО.

Сьогодні діалог про вступ України в НАТО змінений, незважаючи на рішення Бухарестського саміту й на те, що продовжуються консультації в Брюсселі на рівні міністрів закордонних справ у відношенні не лише розширення операцій в Афганістані, але й можливості розширеної участі України в співпраці з НАТО.

Мені здається, ці дискусії показують дуже важливу зацікавленість, насамперед НАТО в співпраці з Україною. І, звісно, таке партнерство, розширення спільних планів дозволяє сьогодні Україні, не маючи гарантій члена НАТО, розраховувати, принаймні, на реалізацію сумісних угод і на те, що під час військово-політичної кризи може бути створена конференція країн НАТО для ухвалення рішень з цього приводу.

І тому я хочу ще раз підкреслити: я думаю, Президент Ющенко украй зацікавлений у розширенні дискусії, участі України в колективній безпеці, де ключова політика належить європейським країнам.

Якщо це разом з Росією – що ж, це краще. Тоді ми створимо дійсно унікальний, безпрецедентний історичний геополітичний майданчик безпеки на величезних територіях, які завжди жили у величезних ризиках військових ускладнень і нещадних війнах по відношенню один до одного.