Питання про те, чи був Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу – це проблема, яка сьогодні розділяє істориків на два табори. Звичайно, можна ствердно сказати, що український Голодомор не був винятковим явищем для Радянського Союзу. Адже ще більше громадян загинули у той час в Казахстані, де повністю вимерла третина населення, і була знищена ціла галузь кочового тваринництва. Був Голодомор з величезною кількістю жертв і в козачих регіонах. Та й в хлібних районах Росії.
Тут гріх підраховувати, де більше, а де менше загинуло людей. Хоча можна констатувати, що Голодомор в Україні проходив з особливою жорстокістю. Були, так звані, чорні списки, куди заносилися цілі села, звідки нікого не випускали і куди нікого не впускали. Жителі цих сіл були приречені на загибель. Звичайно, таке було і в Росії. Але річ не в цьому.
Голодомор був частиною певної політики, у тому числі й національної. У Сталіна була своя російська, польська, єврейська й українська політика. У питанні Польщі він був абсолютно безкомпромісним і жорстоким. Усе закінчилося тим, що польську компартію в 1938 році розпустили, як таку, і розстріляли всіх її членів.
А ось українська політика у Сталіна мінялася. У ній був крутий поворот – осінь 1932 і січень 1933 року, коли було покінчено з політикою, так званої українізації, і були вжиті заходи щодо знищення інтелігенції, у тому числі й партійної, яка могла мати якісь залишки національної свідомості.
Правда, в 1937-1938 роках уже був не такий по своєму масштабу терор, тому що основні об'єкти були знищені в 1933-1934 роках. Потім залишилося тільки розстріляти в таборах близько тисячі чоловік, більшість з яких – українці. Це був такий подарунок Сталіну в день Жовтневої революції в 37-му році.
У цілому, я вважаю, що до питання Голодомору потрібно ставитися не як до звичайної дати, яку ми відзначаємо мітингами, демонстраціями й іншими речами. Необхідно пам'ятати, що це дуже інтимна і скорботна дата.
Я б сказав, що сьогодні важливо не стільки забути щось, як не переборщити. Адже це була дуже серйозна трагедія в нашій історії. Потрібно, щоб її не перетворили на чергову політичну кампанію. Це було б дуже неприємно, тому що мова йде про наші відносини з нашою власною історією, з нашими батьками і дідами. А для старших поколінь – це спогади. Незважаючи на те, що вже залишилося мало людей, які пам'ятають ці роки, але є громадяни, які носять ці спогади, так би мовити, в своєму здоров'ї.
Мені в 33-му було три роки. Тоді в нашій сім'ї голоду, як такого, щоб від нього пухнули, не було, тому що у мене батько й мати були вчителями, і в них були «хлібні картки». Але була жахлива бідність. Ось у мене порок серця на грунті ревматизму, який я заробив саме на голоді, тому що перезимував у так званих гумових балетках. Тому я ношу в собі і в своєму серці таку пам'ять про ті роки.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
755
