Ніхто, крім України, не винен у Голодоморі

У розпал виборчої кампанії і майбутніх січневих виборів в Україні, мені згадується президентська кампанія американського президента Барака Обами, яка пройшла з великим успіхом. Його президентська кампанія дуже сильно відрізнялася від інших, традиційних кампаній, у яких партійні машини, місцеві олігархи та ЗМІ вирішують долю виборів. Вибори Обами були схожі на наш величезний Майдан, тільки, звичайно, зроблені були з усією потужністю сьогоднішніх ЗМІ, Інтернету та вмінням маніпулювати величезними масами людей. У цьому, до речі, є великий плюс, оскільки обрання президентом афроамериканця це не тільки дотепно, але гідно. Особливо для такої країни, як Сполучені Штати.

Проте є і великий мінус, тому що Обама як президент виник на хвилі так званої «обамоманії»: таким чином, перед нами класичний варіант популізму XXI століття. У цій ситуації будь-якому президентові, обраному як «улюбленець народу», дуже важко ставати професійним президентом, який повинен говорити нехороші речі й ухвалювати болісні для свого народу рішення.

І це добре видно за діями Обами. Він змушений тягнути час ухвалення рішень щодо Афганістану, не знає, як поводитися з Китаєм, посилає замість себе до Росії Гілларі Клінтон, оскільки і з цього питання США поки не виробили якоїсь чіткої позиції. А всі стратегії і слова щодо перебудови відносин між Америкою і Росією – не що інше, як велика метафора, яка свідчить про те, що американці тягнуть час.

Те ж саме можна сказати і про Україну. З одного боку, Обама повинен продовжувати процес підтримки демократизації України, але Вашингтон розчарований поразкою Ющенка, який так добре починав як Президент, який не залишає після себе ні цінності Майдану, ні цінності націонал-демократії, ні якихось серйозних політико-економічних успіхів. І мені здається, у цьому є і вина Вашингтона, який зробив ставку тільки на особу, а не на активний великий пласт населення України.

Обамі доводиться продовжувати ту лінію, яку вів стосовно України Вашингтон, тому вони говоритимуть про демократію, підтримуватимуть прагнення України розібратися зі своїм Голодомором. Я кажу «зі своїм», оскільки найстрашніша таємниця Голодомору, яку несвідомо підняв Ющенко, – я не думаю, що він розумів, що робить, – це той факт, що ніхто, крім самої України, не винен у Голодоморі.

Сталінізм лише посилив той страшний злочин, який відбувався і вершився руками українців. І те, що Обама підтримує цінності демократії в Україні та уявлення про Голодомор винятково як злочин сталінізму, говорить про те, що однією рукою Вашингтон заграє з Росією, а іншою рукою намагається створити стійку антиросійську думку тут, в Україні.

І якщо навіть це і помилка, подібні висловлювання Обами дають сьогодні можливість офіційному Кремлю ще раз звинуватити Україну у зайвій увазі до Голодомору. Хоча, повторюся, Голодомор – це така страшна подія, яка, з одного боку, є національною травмою, про яку люди не хочуть говорити, а з іншого боку, без усвідомлення і розуміння, що відбулося, ми не можемо зрозуміти, хто ми.

Я розглядаю заяву Обами про Голодомор як данину частини традиційної підтримки Вашингтоном якихось демократичних, державних і націоналістичних тенденцій в Україні. Але, з іншого боку, це не знімає серйозного ставлення Вашингтона до України, а поки ми цього не бачимо.

Відсутність нового посла свідчить про те, що США болісно думають, яку стратегію їм застосувати стосовно України. Чи займатися подальшою підтримкою якості української держави, чи використовувати Україну у якихось геополітичних іграх: таких малих, як Україна – Грузія, чи у великих, типу Україна – Євросоюз – Росія.

Щоб зрозуміти це, залишається тільки чекати наступного кроку. Сама Україна нічого не може запропонувати – і не тільки Росії, але і Євросоюзу, і тим більше - Сполученим Штатам. Вона залишається пасивним об'єктом для активних дій різних навколишніх чинників.