«Є три буддійські способи дивитися телевізор. Спочатку ти дивишся телевізор із вимкненим звуком… приблизно півгодини в день, свої улюблені передачі. Коли виникає думка, що по телевізору говорять щось важливе й цікаве, ти усвідомлюєш її у момент появи і тим самим нейтралізуєш. Потім ти починаєш дивитися телевізор із включеним звуком, але відключеним зображенням. І нарешті - починаєш дивитися вимкнений телевізор. Це, власне, головна техніка, а перші дві - підготовчі».
Віктор Пелєвін. Generation «П»(1999 р.)
Будучи громадянином України, починаєш розуміти ази перегляду телепрограм описаним вище третім способом – дивишся вимкнений телевізор. Інакше не виходить, якщо хочеш зберегти психіку або хоч би її залишки. Тому що, якщо на людину з усіх боків ллється потік повної нестримного песимізму інформації - спочатку починається паніка, потім агресія.
Суцільний негатив, насильство, надзвичайні події, смерть, катастрофи, нещасні випадки і, звичайно ж, традиційна забава українських політиків «поливання брудом» один одного - «збірна солянка» сучасного українського телебачення. Спробуйте 100 разів на день слухати мантру «Усе погано і виходу немає». Повірте, через місяць Ваше життя стане схоже на суцільну рецесію, з якої дійсно один вихід – петля.
Думаю, не лише в мене складається враження, що ТБ по-українськи – це поспішно навчений натовп студентів-новобранців, основна місія яких - ввести в затяжний емоційний ступор українських громадян. Логіка проста - емоційно й психологічно пригніченими людьми завжди легко управляти. Тому убивати вечори біля «блакитних екранів», де з ранку до вечора показують «веселі картинки» про фінансово-економічну кризу, глобальне потеплення й Голодомор, українці починають поступово панікувати: «куди тікати і як рятуватися». І на цьому фоні їм стає ще сумніше, коли розуміють, що «з підводного човна ще ніхто не тікав». Мабуть на тлі світової кризи Секретаріат Президента вирішив пригадати дитинство, оскільки його інформполітика направлена на те, щоб створити із звичних «любих друзів» Ющенка й Балоги український варіант Чіпа і Дейла, які поспішають на допомогу, і Гаєчки, яка їм постійно заважає. Хоча, звичайно, все залежить від телеканалу, точніше від партійного забарвлення його власника.
Відчуття водевіля упереміш з борделем особливо переслідує, коли дивишся на нові обличчя новин на каналах «1+1» або Інтер. Дивлячись у ці віддані очі, відразу видно, що вони готові піти на все, щоб прорватися вгору в медійному просторі. І в цій скаженій гонитві за високими рейтингами, що йдуть, вони готові не те, щоб день і ніч безперервно віщати із захопленням про глобальні катастрофи, а навіть створювати їх самостійно – аби помітили й оцінили.
І весь цей «креатив» щодня відчувають на собі «пересічні громадяни». Таку поведінку телеканалів інакше, як навмисною інформаційною війною проти власного українського народу, не назвеш. І винні в ній як «рядові бійці», тобто журналісти, так і їхні «генерали» – власники телеканалів, що придумують, якими б ще жахами налякати українців для того, «щоб боялися і щоб не насміхалися».
Я не закликаю до введення тюремного терміну за розповсюдження чуток про «дестабілізацію фінансової системи» як, наприклад, у країнах Балтії або Росії. Хоча все частіше схиляюся до того, що захід виправданий. Я просто хочу звернутися до кожного журналіста України – «СХАМЕНІТЬСЯ!» Вам жити в цій країні, ростити і виховувати своїх дітей у суспільстві, яке скоро складатиметься з озлоблених і депресованих осіб. І ви не можете не усвідомлювати, що особисто ви причетні до цього. Повірте, ще пару публікацій, наприклад, про те, що під час дефолта в 2001 році в Аргентині найбільш ходовим товаром була вогнестрельна зброя, і вже завтра, повертаючись з роботи, не виключено, що саме Ви опинитеся «під дулом» суб'єкта.
В американців, з властивим для них оптимізмом, є приказка: «Навіть, якщо вас з'їли - у вас все одно є 2 виходи». І в той час, поки весь світ намагається знайти вихід ближче до верху, ми традиційно прагнемо в протилежну сторону. З іншого боку нам не звикати. І все частіше можна почути, що ми знаємо, як звідти вибратися, оскільки не раз там бували. Але ні про який вихід з кризи неможливо говорити, оскільки це природне місце існування більшості українських «любих друзів». Тому що заляканим, депресивним і невпевненим натовпом легко правити. Це і є стиль сучасної української політики. Правлячій верхівці комфортно в кризі і розрусі, тому що завжди можна «перевести стрілки» і відповідальність з «себе любих» і сказати: « …а ось знаєте, наприклад, у Сомалі, взагалі пірати звірствують, а у нас в Україні, хоч не стріляють… поки».
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом