На надзвичайні ситуації можна реагувати по-різному. Можна панікою, як завжди робимо всі ми, можна підвищенням цін, як аптекарі. А можна звично кидатися до «сусідів і друзів» зі звичними ж криками: «Караул! Рятуйте! Допоможіть!»
Саме так вчинив Віктор Андрійович Ющенко у зв'язку з напруженою епідеміологічною ситуацією в Україні. Взяв та й звернувся за допомогою до всіх сусідніх держав, а заразом до США і НАТО. Нічого сказати, вкрай оригінальний метод боротьби з внутрішніми проблемами (нехай навіть такими неоднозначними, як «телевізійна» епідемія, що нагадує «війну в Албанії» із голлівудського фільму про президентську кампанію з Дастіном Гофманом). Справді, що ще може зробити Президент країни? Нічого, тільки волати на весь світ про те, що Україна знову з чимось не здатна справитися сама. Цікаво, а навіщо до НАТО було звертатися? Щоб боротися з невідомим вірусом касетними бомбами?
Хоча треба визнати, що на цьому тижні Віктор Андрійович був на подив тихий і сумирний. Окрім чергових «приголомшливих» висловлювань з приводу Єханурова (мовляв, він був «найвдалішим» міністром оборони; яке у даному контексті вдале слово – «вдалий») і з приводу єдиної помісної церкви (це ж треба – тільки попи самі сіли домовлятися, як знову втрутився наш месія, і, схоже, на цьому діалог патріархів завершиться), майже і не було нічого. А-а, ні, даруйте: Ющенко на цьому тижні подав документи до ЦВК. Хоче у Президенти обиратися. Але на цю тему набагато яскравіше відпрацювали його співучасники, пробачте, соратники. Про них і поговоримо.
Поза конкуренцією, звичайно, опинився Парубій, який прийшов до ЦВК за посвідченням кандидата у Президенти. Його, звичайно, тут же запитали: а де ж-бо сам? Що ж не зволив його президентська величність особисто засвідчити повагу? А чи ж не має такої? На що Парубій не придумав нічого більш оригінального, ніж «не знаю, мовляв, зайнятий чимось». Ну просто не Президент, а Крістофер Робін у нас виходить: «Заніт. Щасвєрнус» і «Ушол. Щасвєрнус». А коли журналісти від щирого серця поцікавилися, де ж Президент нашкріб грошей на внесок, Парубій і зовсім відморозився: «Я, каже, не орієнтуюся у цих питаннях». Ха! Здивував! А хто ж у них орієнтується? Наче Президент орієнтується. Але хто ж так відповідає? Треба ж було у мальовничо розписати, як кожен справжній українець розкопав свої засіки і, взявши останні заощадження, палаючи щастям, відніс їх у приймальню Ющенка. Можна було б із суддею Зваричем проконсультуватися, йому цей механізм добре знайомий.
Але ударним ньюзмейкером цього тижня від президентської сторони була, без сумніву, Віра Улянченко. Спершу вона повторила радісну звістку, незадовго до неї озвучену Мариною Ставнійчук: у Президента, мовляв, рейтинг не менше восьми відсотків. А соціологи, мовляв, йому занижують. Ось цікаво, а звідки ж тоді Улянченко знає правду? Виявляється, їй відомі результати закритих досліджень кількох російських компаній. Ну чого ж тут недомовки розводити, говоріть чесно, товаришко Улянченко: Віктор Андрійович працює на ФСБ! Бо ж знаємо ми ці «закриті дослідження»…
А ще Улянченко сказала, що рішення про участь у виборах на другий термін Ющенко прийняв, як тільки став Президентом. Хоча я підозрюю, що це рішення було ухвалене ще до того, як Віктор Андрійович отримав президентське крісло вперше. Та і не Ющенко його приймав, ну навіщо знову недоговорювати…
І, звичайно, найбільш «забійним» повідомленням від жінки, яка опікає Ющенка ретельніше, ніж Орина Родіонівна опікала Пушкіна (добре, що Віктор Андрійович на вірші не здатний!), було те, що необрання Ющенка на другий термін стане катастрофою для всієї країни. Ні-ні, навіть не так: «катастрофою для моїх дітей, для країни, для журналістів»! Ну, з її, Улянченко, дітьми все зрозуміло. Їм-то, звичайно, ой як погано буде без Президента Ющенка. І з журналістами теж ясно; ясно навіть, для яких конкретно журналістів це буде катастрофою, а то і вироком. Але при чому тут країна? А ось при чому, каже Улянченко: перемога будь-якого іншого кандидата означатиме негайне повернення в Радянський Союз.
Ой, налякала! Ой, померли прямо від страху! Нічого страшнішого не придумала? Та хоч би заради того, щоб не бачити фізіономії усіх цих ющенок та плюс шустерів-кисельових, вже можна погодитися на цю «катастрофу». Та і вкрай сумнівний виходить ланцюжок: немає Ющенка – є Радянський Союз. Я ось чомусь вважав, що Віктор Андрійович – звичайний радянський бухгалтер з манією величі…
У такій ситуації можна тільки дивуватися з ідей заборонити графу «проти всіх», яка активно обговорювалася минулого тижня самими різними політиками. Куди там забороняти! Я, наприклад, згоден на заборону тільки за тієї умови, що у бюлетені з'явиться спеціальна графа: «Проти Ющенка». І взагалі, непогано б по кожному кандидатові зробити подвійну графу: підтримка і непідтримка. Щоб у населення була можливість не тільки проголосувати за обранця, але і висловити своє активне ставлення до всіх решти.
А безумовним монстром тижня цього разу виявився Юрій Віталійович Луценко. Занепокоївшись тим, що останнім часом гучні справи проходять повз нього, головний міліціонер піднатужився, взяв та й розкрив теракт, який замишлявся. Виявивши у Криму невеликі запаси незареєстрованої зброї у кількох «носіїв ісламу», Юрій Віталійович вирішив, що це терористи. Тому що ніяка значна країна не може без своїх терористів. А Україна – значна країна, раз у неї є такий міністр внутрішніх справ. Замкнуте коло, загалом.
Так от, запобіг Луценко теракту ісламських радикалів, спрямованого проти кого? Проти меджлісу. Ні, не дивуйтеся, вам не здається: логіка трохи покорчена. Але Луценко так не думає; адже він разом з Москалем давно стверджує, що меджліс (організація, до речі, глибоко антиконституційна, оскільки прагне до утворення кримськотатарської держави у Криму) – єдиний оплот спокою і стабільності на півострові. А решта все, мовляв, сепаратисти і терористи. Ось і ісламські радикали вирішили цокнути Мустафу Джемілєва за його поміркованість: чому він не оголошує джихад усім невірним у Криму? Джемілєв подякував Луценку і тут же попросив видати всім меджлісівцям дозволи на носіння зброї: бо ж загрожують!
Луценко зробив вигляд, що не дозволив, але це – поки. А так взагалі вимальовувалася цікава схема: меджліс, якому і кримські татари далеко не всі довіряють, під вдало розкритий теракт озброюється і потім у потрібний момент влаштовує «збройні безпорядки», які називає «відновленням порядку». А конкретика обумовлюється тим, хто перемагає на виборах, це ж і їжаку зрозуміло. Бо ж у нас все цим обумовлюється. Цим або тим, хто ПОВИНЕН перемогти на виборах.
Отже, не впадайте поки в паніку з приводу епідемії грипу чи невідомого вірусу. Не виключено, що і це все має політичну обумовленість. Бо ж у нас все може бути, чи не так?
Кохаймося!
Завжди ваш
Олександр Вредний
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом