Церква є церквою народу, і священики - частина його. І коли ми говоримо про те, що в Україні є священики, які мають достаток вищий середнього по країні, вкрай важливо враховувати, що їх все-таки менше, ніж тих, хто живе «разом з людьми».
Просто вони, як і видні політичні діячі та «зірки» шоу-бізнесу, завжди «на виду». І за їхніми спинами ми не помічаємо священнослужителів, які самовіддано трудяться у найвіддаленіших регіонах нашої держави.
І якщо говорити про священнослужителів, які, з мирської точки зору, щось мають, то це «майно» - дуже часто просто дари від людей, які теж у цьому житті щось мають і значать.
Навряд чи варто їм дорікати за те, що вони цей дар прийняли, адже є такий хороший принцип: «нічого не просити і ні від чого не відмовлятися».
Насправді для священика абсолютно не принципово, на якій машині їздити і який годинник носити на руці. Просто такими можуть бути якісь правила того середовища і оточення, у якому знаходиться священнослужитель.
І якщо священик відповідає правилам цього середовища, але при цьому говорить про найголовніше – про віру, про Бога, – то він виконує свою місію. Якщо для нього є важливим і принциповим, у що він одягнений, на чому він їздить і в якому будинку живе, тоді це – вже проблема.
Адже навіть Апостол Павло говорив: «Я можу жити у багатстві, можу жити у бідності – це для мене ніщо». І точно так же для священнослужителя це не є принциповим і важливим.
Більше того, ще раз підкреслю, що 90% священиків живуть у маленьких містечках і селах, і якщо поїхати туди, можна побачити, що у більшості своїй вони заробляють собі на життя не церковним служінням, а тим, що утримують власне господарство або обробляють ту ділянку землі, яка у них є. Тобто це ті люди, які плоть від плоті і кров від крові свого народу.
Але священики і проповідь потрібні не тільки тим верствам населення, які живуть працею своїх рук, але і тим, хто живе у столиці. Церкві не потрібна розкіш. Існує вираз «бідний, як церковна миша». Навколо стільки золота, все блищить, а їсти нічого. Та розкіш, яка присутня, – це не вимога церкви, не бажання священнослужителів. Це відображення тієї віри і того благоговіння, які відчувають люди щодо Бога.
А Богу у нас традиційно присвячується найкраще. Можна побудувати красивий храм, і це буде пожертва, адже будівля не принесе якихось надприбутків. Так само під час богослужіння священик одягається у красивий одяг не тому, що це ознака багатства, а тому, що це є якимось зовнішнім відображенням тієї небесної краси, яку має відчути людина, перебуваючи у храмі. Адже одяг із храму додому не понесеш, на базарі не продаси. Хрест не розпиляєш і не підеш ним торгувати.
Та краса, зовнішнє благість і багатство, які є у храмі, - це, швидше, символ небесної краси, ніж ознака якогось достатку. Дуже часто та людина, яка на службі одягається у красивий дорогий одяг, у побуті дуже скромна і задовольняється малим.
І люди, які постійно знаходяться у церкві, це бачать, знають і за це поважають. Поважають за те, що для них розкоші богослужебна не має продовження у звичайному житті.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом