Сьогодні День народження Конституції Криму. Не секрет, що будь-яка автономія сама по собі характерна, і ця її особливість диктується міжнаціональним складом, геополітичною спрямованістю, військово-стратегічною особливістю.
До Кримської автономії потрібно ставитися з особливою увагою і розумінням, оскільки її історичне минуле, починаючи з Ленінського декрету, говорить про те, що ще великий вождь розумів - для Криму потрібно шукати особливу форму управління. Саме тому відразу після громадянської війни і була створена Кримська Автономна Радянська Соціалістична республіка, яка проіснувала практично до 1944 року, до сумно відомого всім історичного факту – депортації кримських татар.
І прямо скажу, що до цього факту потрібно відноситися з максимальною обережністю. Я ніколи не виправдовував і не виправдовуватиму те, що постраждав весь кримськотатарський народ, хоча повинні були постраждати лише ті нелюди, які служили фашистам. Проте, в 1944 році Крим був покараний ще і позбавленням статусу автономії.
З того періоду він зазнавав багато змін, розвивався, був на підйомі і, зрештою, наблизився до ще одного свого важливого історичного факту – передачі півострова зі складу Російської Федерації до складу України. Таке рішення ухвалив Микита Хрущов, вважаючи, що для Криму було б краще отримати управління через Київ.
Звичайно, це була не лише спроба поліпшити керованість народно-господарським комплексом. По суті, якщо враховувати географію, весь сухопутний кордон Криму зв'язаний тільки з українськими регіонами і «дорога» до РФ лежала тільки через Керченську протоку. Проте, і це також свій особливий «кримський» слід.
Зараз я розповідаю це для того, щоб мої читачі могли зрозуміти: у той період, коли в 1987 році до Криму почали масово повертатися депортовані кримські татари, по півострову почав «гуляти протяг» під назвою «новоогарьовський процес». Це був час, коли раптом у лису голову Горбачова прийшла абсолютно руйнівна ідея взяти і переписати наново новий Союзний договір, який і став ключем до поштовхового руйнування Радянського Союзу. Крим же якраз у цей період почав активно шукати себе.
У той час я мав пряме відношення до складу керівництва Криму. Ми пішли на ініціативу проведення першого в радянській країні референдуму по відновленню статусу АРК, який був проведений 20 січня 1991 року.
І ми відновили цей статус! Якщо зараз узяти і подивитися тоді проголосований бюлетень, можна побачити, що питання виборцям задавалося таким чином: «Ви «за» відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки як суб'єкта союзного договору?»
І 93% кримчан проголосували «за» відновлення статусу!
Тепер трохи нагадаю хронологію «минулих років»: референдум був проведений у січні 1991 року, в серпні того ж року вийшла заборона «на Компартію», а в грудні, власне, не стало і самого Радянського Союзу. У результаті, сьогодні ми, як мовиться, «маємо те, що маємо».
Таким чином, з кінця 1991 і до першої половини 1998 року Крим потрапив у ситуацію, де володарювало все – націоналізм, шовінізм, кримінал. Крим у той час у буквальному розумінні «довели до ручки» - люди боялися виходити на вулиці, йшла постійна правова й політична війна між Києвом і Сімферополем. Власне кажучи, ми всі ходили по лезу, і водночас могли легко перетворитися на «гарячу точку». І якби так трапилося, це було б справжнісіньке лихо, оскільки на Криму зосереджені найпотужніші геополітичні, геостратегічні, військово-політичні інтереси, приплюсуємо сюди ще протистояння в міжнаціональній сфері і криміналізацію.
Проте, ми перемогли. І нехай це була не чиста перемога – з 110 голосів ми тоді взяли всього 28, але ми діяли шляхом діалогу і супідрядності волі. І коли мене вибрали головою Верховної Ради Криму, перше що я зробив – поставив завдання врегулювати правові і політичні відносини Сімферополя і Києва.
21 жовтня 1998 року ми прийняли кримську Конституцію. До цього моменту була всього лише вивіска «Автономна Республіка Крим», яка не мала ніякої юридичної бази; 23 грудня того ж року нашу Конституцію, яку і понині називають «грачовською», затвердив український парламент, а 31 грудня її підписав Леонід Кучма, що був на той момент Президентом України.
І не можна не визнати, що сам факт ухвалення АРК своєї Конституції дав колосальний поштовх до позитивних змін. Насамперед, ми перестали блукати «між двох сосен», одна з яких була національна республіка – в даному випадку, кримськотатарська, а інша – 1954 рік, перекроювання кордонів.
І я дуже радий, що Леонід Данилович Кучма у той час поступив саме як державний діяч екстра-класу, який розумів, що Криму Конституція потрібна для врегулювання правових відносин, щоб потім – крок за кроком - поступово можна було покращувати відносини між автономією і державою.
Мені ще в цьому сенсі дуже пощастило як його партнерові, як людині, яка також розуміла, що потрібно вирішити насамперед це. До речі, повинен зазначити, що після цього кроку відразу пішло послаблення у всіх сферах – кримінал почав спадати, люди знайшли надію, приступили до роботи. У буквальному розумінні почали очищати рідні місця – виходили з мітлами і впорядковували вокзали й аеропорти. Повернувся курортник, який цурався Криму останні п'ять років - до 98 року.
Уже в 1999 році ми проводили саміти глав держав, причому так, як ніби Крим ніколи не був бандитським, не був півостровом або «островом Крим», як його називав Василь Аксьонов. У той час Крим став, як я тоді сказав, а Кучма підхопив – літньою політичною столицею України.
Сьогодні я говорю з вами не лише як автор Конституції Криму, але і як людина, яка пробивала цей проект грудьми і власним лобом. Там є колосальні, в даному випадку, правові повноваження в таких напрямах як мовна, економічна, соціальна політика, міжнародна співпраця.
Цю Конституцію двічі розглядав КСУ і визнав її такою, що відповідає конституційному, правовому полю і самій Конституції України. І я пишаюся цим, тому що 11 років Конституція АРК є здоровою, хоч і не працює в тій мірі, в якій хотілося б. До речі, тоді як Конституція України після 1996 року зазнала деяких змін, наша ж залишилася недоторканною.
На превеликий жаль, останніми роками ігноруються конституційні повноваження АРК, і сьогодні офіційний Київ в особі Президента, уряду копає, таким чином, собі чергову яму, причому великомасштабну, оскільки кримська автономія ніколи не погодиться з наругою її конституційних повноважень – вона їх вистраждала.
Крим завжди був, є і буде якоюсь проросійською серцевиною. Російська мова, як мова міжнаціонального спілкування, повинна існувати, як і записано в Конституції Криму, ми повинні розуміти, що більшість населення, що проживає на півострові, – етнічні росіяни і треба поважати їх почуття.
Ми повинні розуміти, що на будь-які негативні зміни в українсько-російських відносинах Крим реагує негативно. І курс України в НАТО – це курс не для Криму. Ми повинні розуміти, що будь-який націоналізм також не для Криму. Зрештою, треба розуміти, що ось це і є та ОСОБЛИВА частина держави України під назвою Автономна Республіка Крим.
І тому Криму потрібно віддати те, що йому належить за Конституцією: його права, щоб він займався власним створенням, а не політичною розпустою і пошуком ворога.
Леонід Грач
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом