Чому канадці можуть до нас приїхати, а ми до них ні?

Днями я повернувся з Канади, де упродовж двох тижнів мав змогу знайомитися з українським життям у цій країні. Моя участь у громадських заходах, зустрічі з активістами українських громад у провінції Саскечеван, з віце-прем’єр-міністром цієї провінції Кеном Кравцем, дискусії і обмін думками з керівниками і активістами Конгресу українців Канади, жіночих українських організацій, журналістами українських газет, радіо і телебачення і, нарешті, з численними родичами (адже ще далекого 1927 р. до Канади з Польщі виїхали рідні дядьки і тітки моїх і батька, і матері) - все це переконало мене в тому, що українське життя в Канаді є і воно є активним і організованим, яке може служити надійним інструментом нашої співпраці.

Саме на прикладі моїх родичів я хотів би показати одну з можливостей такої співпраці. Кілька з моїх родичів є успішними і відомими в Саскечевані та за його межами ділерами у справі продажу сільськогосподарської техніки. Водночас вони є власниками великих маркетів з її продажу, серед них Василь Сова з Вадени. Вони вже якось пробували раніше налагодити продаж техніки в Україну. Правда, не успішно: чотири трактори поставили, а грошей не отримали, бо фірми, що їх нібито купили, десь зникли.

Не варто нагадувати, у якому стані перебуває нині українське село. Наші фермери і сільськогосподарські спілки не можуть працювати без сучасної техніки, а грошей на її придбання не мають. Свій власний парк ми умудрилися загубити під час розколгоспнення села. Відомі ж фірми - вроді Джондір чи Фергюсон - пропонують нам зараз потужні але непомірно дорогі для нас трактори, комбайни, сівалки тощо. Купити їх, та ще й без кредитів, неможливо.

Якби за допомогою наших канадських співвітчизників вдалося створити у нас невеликі машинно-тракторні станції, по типу колишніх МТС, які б обслуговували наше дрібне фермерство, українське село могло б відроджуватися інтенсивніше. Родичі показували мені зразки дешевих тракторів і комбайнів і таких, яких вони називають вживаними, і які після певного ремонту можуть ще ходити десять років. У нас в Україні є «кулібіни», які можуть привести їх до ладу.

Після того, як я ознайомив канадійців зі станом українського ринку сільгосптехніки, який я просто «витягнув» з інтернету, вони виявили інтерес до висловленої мною ідеї і готовність до переговорів з українськими фахівцями. Потрібні телефони я їм дав.

Обов’язком української держави має стати наша допомога українцям у збереженні їхньої національної ідентичності. Адже не секрет, що внуки і правнуки українців з першої еміграційної хвилі до Канади втрачають свою мову і духовний потяг до України. Проблема нашої допомоги тут є складною. Адже ми в Україні самі не спромоглися зупинити жорна русифікації, запущені ще російськими царями, внаслідок чого російська мова залишається панівною в столиці України та переважній більшості її міст, в пресі, спорті. Чесно кажучи, майже скрізь. Мільйони українців досі цураються своєї мови, а український олігархат принципово і вперто поширює в Україні тільки російську мову. Смішно подумати, що він стане підтримувати українську мову в Росії чи Канаді. Але навіть за цих умов наша держава мала б продумати якийсь мінімальний але конкретний план упередження асиміляції закордонних українців. Важливу роль тут мало б значне розширення обміну студентами, допомога викладачами української мови і культури в тих закладах, де українці навчають своїх дітей рідної мови. Я був свідком, як в одній з шкіл вже старшого віку учитель демонстрував дітям далеко не найкращі зразки української мови. До речі, українська преса в Канаді і в США потребує лексичної стандартизації. А то, буває, читаєш газету і часом стає смішно з деяких слів, що там вживаються. Я гадаю, наш Інститут української мови міг би підготувати і поширити своєрідний словник-мінімум, метою якого було б уникнення в українській закордонній пресі лексичного інструментарію, не характерного для нашої літературної мови.

Гострою залишається проблема віз. Якщо українці Канади можуть приїхати до своїх родичів в Україну без жодних проблем, то про українців, що хочуть відвідати родичів у Канаді, так не скажеш. На жаль, на українців часто дивляться як на потенційних мігрантів. Моя племінниця, яка збиралася їхати зі мною у гості до родичів, які, до речі, відвідували її батьків уже двічі, отримала письмову відповідь, зміст якої зводився до того, що вона, мовляв, не переконала, що не залишиться в Канаді. Так, власне, ніхто ж з нею на цю тему не розмовляв, а вона у жодному разі не збиралася в Канаді залишатися. Навіть я, депутат парламенту, який уже двічі перед тим бував у Канаді (перший раз в гостях у родичів, а вдруге на запрошення українських організацій в Канаді з нагоди сторіччя переселення туди першого українця) чекав на візу майже місяць. Чого вони боялися? Слід визнати, що візова практика з Канадою залишається для нас проблемною і цю проблему має порушити українська влада перед канадською владою.

Українців хвилює питання про подвійне громадянство і їхні права в Україні. Багато українців з так званої четвертої хвилі, ставши громадянами Канади, не хочуть бути остаточно відірваними від України і їм не подобається наше законодавство, яке стверджує недопустимість подвійного громадянства. Питання складне, але ми й справді тут перемудрили, злякавшись штучного масового отримання нашими громадянами російських паспортів. Проте вихід є. Тут треба користуватися диференційованим підходом. Адже ми маємо різні візові режими з різними країнами. То чому б не мати різні режими з різними країнами у сфері громадянства. Чому не дати вирішення цього питання на відкуп і відповідальність Президента чи уряду, які б вирішували питання громадянства на основі міждержавних угод? Ці положення і процедури могли б бути описані в законах про закордонного українця і про українського трудового емігранта. У будь-якому разі, українці що опинилися за рубежем, особливо ті, що потрапили туди в останні два десятиріччя, мають отримати чітко окреслений громадянський статус з широкими правами в Україні, який би заохочував їх до тісних зв’язків з Україною, спонукав би їх до повернення на рідну землю.