Японці говорять, що для духовної досконалості, етичного прояснення, естетичного блаженства кожна східна людина мусить хоч би раз у своєму житті піднятися на божественну Фудзі.
Я ж думаю, що західній людині для тих же самих цілей хоч би раз у житті треба піднятися на міфологічну Етну.
Колись одного разу я намагався на неї зійти, але чи то погана погода, чи то поганий настрій самої Етни не дозволили мені це зробити. Хоча, можливо, і краще. Оскільки саме в той час, коли я планував сходження, на Етні почалося чергове виверження. І ось нещодавно я все ж таки піднявся на саму вершину: побачив безкрайній, прекрасний світ біля підніжжя Етни і попутно заглянув у свій духовний світ, можливо, не такий прекрасний, як той, що тягнеться під Етною, але, мабуть, також по-своєму привабливий.
Не переказуватиму, що я бачив з Етни – це можна подивитися через Google Earth, – але скажу декілька слів, що я побачив у собі. Побачив, чесно кажучи, багато що. Але найцікавіше з того, що я побачив, була відповідь на запитання, що давно мучило мене: у чому, брат, сила мафії?
У сіцілійських містечках у кожній лавці продається як узагальнений скульптурний портрет мафіозі. Це низькорослий коренастий чоловік, явно детренований, з невеликим вино-пивним черевцем, з дебіловатими вузько посадженими оченятами, в старомодно-жлобських кепарі і жилеті і з архаїчною лупарою (обріз двостволки) під пахвою. І ось не цей супермен, не боєць спецназу, не суперхакер ось уже майже сторіччя наводить жах на всі п'ять континентів (ну, чотири - точно), контролює мінімум десять відсотків світових фінансів і часто диктує свої умови главам ракетно-ядерних держав. У чому ж тут фішка, в чому ж тут жарт і прикол? За рахунок чого все це?
Ось, стоячи на Етні, я, як мені здається, отримав від себе вичерпні пояснення. Мабуть, усього лише, це збіг трьох причин.
Перша. Звичайний класичний мафіозі завжди живе не індивідуальним, а родовим життям. А в умовах будь-якої дуже поганенької демократії легко знищити особу – хоч би посадити за несплату податків, – але не можна знищити рід. У нормальному сіцілійському роду завжди купа малечі, яку ще не можна засудити; завжди купа поважаних людей похилого віку, яких уже ніяково судити; і купа вагітних жінок, які підпадуть під будь-яку амністію. Тому рід невразливий за будь-якої демократії. Аби не було фашизму – лише ця політсистема може відправляти цілі роди в газ-камери або на мило.
Друга. Усі головні мафіозі родом з-під Етни. Тобто, вони з покоління в покоління жили у відчутті постійної небезпеки виверження і настільки з цим звиклися, що відчуття близької небезпеки їх уже не пробиває, від неї вже не смикає і не ковбасить.
Третя. Головним родовим заняттям у прамафіозі було терасне землеробство. Тобто, таке, яке вимагає і виробляє звичку до копіткої, ретельної й акуратної праці.
Ось, мабуть, і все.
Тому, моя порада. Хочете бути такими могутніми, всесильними і щедрими, як мафіозі – живіть сімейно-родинними цінностями, більше народжуйте дітей, почастіше робіть своїх дружин і коханок вагітними, і продовжуйте людям похилого віку щасливу й активну старість. Не бійтеся жити поряд з небезпекою, і не нехтуйте копіткою працею.
Коли я виїжджав з Етни, по дорозі зупинився в маленькій тратторії в дивовижному містечку Таорміно. Позаду мене була фортеця, в якій в ув'язненні тримали Гарібальді (мабуть, дуже захопився індивідуальними задоволеннями на противагу сімейним цінностям), попереду мене весь горизонт затуляла божественна Етна, а маленький оркестр з трьох чоловіків у старомодно-жлобських кепарях і жилетах, - правда, з мандолінами в руках замість лупар, - виконував пісню «Мафія-фелічита!».
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
