Завдяки Андрію Шевченку і братам Кличкам футбол і бокс стали улюбленими видами спорту українців. Гучні спортивні перемоги на цьому терені прославили нашу державу на весь світ. У самій же Україні інтерес до футбольних баталій, як ніколи раніше, підігрівається Євро-2012, що наближаються. Проте експерти до цих пір сумніваються, чи не понадіються чиновники на «український може», і чи зможе Україна провести чемпіонат? Упевненості скептикам додає і світова фінансова криза, від якої наша держава ніяк не може «відмахатися».
Про інтригу Євро-2012, про «неповноцінність» українських футболістів за кордоном і про те, як допомогла українському юнацькому футболу криза, розповів в ексклюзивному інтерв'ю ForUm’y відомий футболіст, колишній тренер української юнацької збірної Юрій Калитвинцев.
- Юрію Миколайовичу, наприкінці 90-х Ви були одним з гравців команди легендарного Валерія Лобановського, і, по суті, стояли біля витоків українського «незалежного» футболу. Які зміни, на ваш погляд, відбулися в нашому футболі з того часу?
- Змін багато. Насамперед, підвищився рівень внутрішнього чемпіонату і якість легіонерів. Якщо раніше було більше «сміття», то на сьогоднішній день люди в клубах витрачають гроші розумніше. Від цього підвищується і рівень нашої Прем'єр-ліги. Найприємніше, що з'явилися команди, які можуть скласти конкуренцію «Динамо» і «Шахтареві», - це «Металіст», «Полтава», «Дніпро».
Що стосується перемог на світових аренах: «Шахтар» завоював кубок УЄФА - це здорово. Тому, думаю, перемоги на євроарені - справа часу.
- Як Ви оцінюєте стан українського футболу сьогодні?
- Проблеми ті ж, є велика різниця у фінансовому плані у клубів. Якщо в одних є по два склади гравців, то в інших ледь-ледь набирається один. Люди, які займаються футболом, через кризу не можуть вкласти в цей вид спорту те, що вони вкладали раніше. Це проблема не тільки України, але і всього світу.
Проте, на щастя, проблем менше, ніж позитивних чинників. Напевно, це пов'язано з тим, що Україна виграла тендер на проведення Євро-2012. Інтерес до футболу зріс. Люди почали замислюватися над тим, як побудувати хороші стадіони, прокласти дороги. Навіть команди, які знаходяться в містах, що не приймають чемпіонат, починають будувати або ремонтувати бази, якісніше ставляться до футбольних полів.
- У такому разі, чому українські футбольні клуби вважають за краще купувати іноземних гравців за величезні гроші? Невже в Україні немає своїх футболістів?
- Звичайно, є! Але тут стоїть питання про якість легіонерів. Якщо легіонер дійсно сильний, то за нього не щкода заплатити пристойні гроші. Це вигідно для клубу і для тієї молоді, яка поряд з ним тренуватиметься, гратиме і дивитиметься, як він працює.
Талановита молодь в Україні є, але тут потрібне терпіння. Адже одна справа - бажання грати і здоров'я молоді, і зовсім інша – чи відповідає вона вимогам Прем'єр-ліги, чи зможе витримати те напруження гри, яке там є? Адже, якщо хлопця випустити в Прем'єр-лігу завчасно, це може його зламати.
- Як ідуть справи з дитячим і юнацьким футболом? Експерти запевняють, що дитячий спорт в Україні практично не розвивається.
- Раніше так і було, але зараз дитячий і юнацький футбол у нашій країні почав розвиватися. Керівники Федерації футболу України і багато футбольних клубів повернули голови у бік нашої молоді. Спасибі кризі.
- Причому тут криза?
- Усе дуже просто. Люди зрозуміли, що вигідніше і дешевше виховати свого хлопця, ніж купувати легіонера на рік або два. У зв'язку з цим якість юнацького футболу у нас підвищилася. Є таке поняття як «ліміт на українців». Думаю, скоро в українському футболі буде ліміт на легіонерів.
- Українських футбольних «зірок», які запалилися на світовому спортивному Олімпі, раз, два та й усе. Чому їх так мало?
- Тут дуже багато чинників. Але є один, який часто опускають. Це ставлення преси до наших гравців. В Україні захоплюються забитим якимсь іноземцем голом з двадцяти метрів у світовому чемпіонаті, але не звертають увагу на те, що у нас забиваються красивіші голи. Мовляв, забив, і молодець. Психологія наших футболістів стає такою, що, приїжджаючи закордон, вони відчувають себе трохи неповноцінними.
Проте вже зараз багато українців грають на світових чемпіонатах. Подивіться на того ж Шевченка. Він багато що зробив, щоб показати наступному поколінню, що можна грати у великих клубах. І не просто грати, а грати здорово!
- А Ви не спостерігаєте відтік українських футболістів за кордон?
- Я б не сказав. Безумовно, всі наші гравці хочуть спробувати себе на серйознішому рівні. Інша справа, що не всі до цього готові. Дуже престижно пограти в Англії, Італії, Іспанії. Але престижно не стільки через великі зарплати, скільки через те, що грати там дійсно дуже цікаво.
- Не секрет, що в успіху команди значну роль грає тренер. Чи є в Україні сильний тренерський склад?
- Є. Наш характер і менталітет дозволяють бути сильною особою на тренерському терені. Але, на жаль, українським тренерам не завжди довіряють, частіше запрошують на роботу якого-небудь іноземця. При цьому ніхто не дивиться, чого він досяг і що вміє. Деякі іноземні тренера добиваються серйозних успіхів, але більшість з них беруться незрозуміло звідки і роблять незрозуміло що.
- Українська юнацька збірна під Вашим керівництвом уперше в історії виграла континентальну першість. У чому секрет успіху?
- Секрет один – наполеглива праця. Проте тут є цікавий нюанс: робота з молодими футболістами завжди відрізняється від роботи з дорослою командою. Ти не можеш ставитися до дорослих як до хлопців. А ось до хлопців, як показує практика, потрібно ставитися як до дорослих. Я до своїх підопічних виставляв вимоги, неначе вони команда майстрів або національна збірна, і їм дуже сподобалося, що їх вважають дорослими.
- Ви добре знаєте своїх підопічних, допомагаєте їм у скрутні хвилини?
- Звичайно! Без особово контакту ніяк не можна. Ми постійно разом, постійно на зв'язку. Можна сказати, їмо один хліб. Я велику увагу приділяю педагогіці, психології, особистим відносинам. І хочу знати своїх футболістів «від і до», щоб бути в курсі, чого від них чекати у важкий момент.
Відносини між тренером і гравцями у жодному випадку не повинні закінчуватися на футбольному полі. Інакше робота перетвориться на рутину. Коли відносини закінчуються на футбольному полі, краще тренером не працювати.
- Молоді чемпіони не «зазвіздяться»?
- Час покаже. Принаймні, після фінальної гри я їм відразу пояснив, що вони зробили тільки маленький крок у спорті, і якщо вони на цьому зупиняться, то через рік-півтора про них ніхто не пригадає. Ну, що таке чемпіон Європи «по хлопцях»? Потрібно прагнути грати в Лізі чемпіонів! Саме тому я сказав гравцям: «Ви молодці, але чим швидше забудете цю перемогу, тим краще буде для вас». А забудуть вони чи ні, залежатиме від самих футболістів і від тих людей, які з ними працюватимуть.
- Ви пішли з тренерської посади, не скучаєте за своїми підопічними?
- Я постійно стежу за їхньою долею, адже футбольний світ не такий великий. Ми підтримуємо контакт, перетинаємося на іграх, телефонуємо один одному. Звичайно, я про них пам'ятаю. Вони назавжди залишаться в моєму серці.
- На закінчення повернемося до питання про Євро-2012. Експерти говорять, що Україна може і не прийняти чемпіонат. Як думаєте, ми впораємося?
- Впораємося. Говорю це тому, що особисто знаю Ігоря Суркіса і ту команду, з якою він працює. Я на всі 100% упевнений, що впораємося.
Ганна Гончаренко
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом