Чого не відняти у Президента Ющенка – так це наполегливості. Скільки разів йому говорили – не хоче з Вами Медведєв зустрічатися. Ні, говорить Ющенко, хоче. Просто не знає про це.
Я, говорить, ультиматумів не терпітиму, захочу зустрітися – і зустрінуся. Знаєте, Віктору Андрійовичу буде легко пробратися в рай, навіть якщо сукупна сума його гріхів поламає замогильні терези. Він просто «захоче» пройти крізь райські брами – і ніякий Петро, будь він тричі кам'яний, його не зупинить.
Одна невдача: Медведєв – не Петро, тому так і не захотів зустрічатися з Ющенком. Що Віктора Андрійовича, як буде видно, пригнобило…
Взагалі-то, кажучи, нас навіть турбує деякий спад президентської активності минулого тижня. Чи то втомився від звершень наш месія, чи то образив його хто, але доводиться визнати, що Віктор Андрійович майже нічого і не відчебучив. Мабуть, якраз час сказати: я втомився, я йду – не чекаючи січня. Чого йому, хворому, під час холоду йти...
Ось і сентиментальність прорізалася в Президентові. Кириченко у відставку подав – Президент з болем його відпустив. З журналістами бесіда відбулася – знову ж таки на вічні цінності тиснув, говорив: та плюньте ви на свої зарплати, невже вам правда не важлива? Сумно Президентові. Дорога кличе. Але навіть у таких важких умовах він піднапружився і видав спіч, що компенсував тижневу непродуктивність. У рамках якого «народив» наступний перл: «Я пишатимуся, і мої діди і прадіди пишатимуться на тому світі тим, що я роблю як Президент і як українець для цієї нації. Мене окриляє це». Прямо-таки реклама «Ред Булл»...
Мда. Нещодавно в Запоріжжя приїжджав король України-Русі Орест Перший – з інопланетянами спілкуватися. Чом би Президентові не мати контакту з дідами і прадідами? Зрештою, месія може бути і медіумом. Наприклад: «Віктор Ющенко – Президент і українець, месія і медіум». Доладно. Повідомивши про власне окриляння, Ющенко повідав громадськості, що веде «країну додому, до Європи». От як засмутила Президента відмова Медведєва з ним зустрічатися. У принципі, на місці Євросоюзу я б сприйняв це, як оголошення повномасштабної війни: додому, до Європи...
Можливо, тому Євросоюз знову відклав і безвізовий режим, і угоду про асоціацію «до нових зустрічей», так би мовити? Думають, наївні буржуї, що це їх захистить. Типу приходить Ющенко з Україною до кордону Євросоюзу, а йому там і говорять: «Але ж без візи не можна!» Ющенко пустив фонтан сліз, видер від горя на голові останнє волосся, і пішов з Україною геть... Чом би не так! Забули Аттілу, демократи худосочні? Ось Андріїч і нагадає! Месія додому прийшов, які, на фіг, асоціації!
Мда, перспективка. Але погодьтеся, що навіть ці унікальні вислови Ющенка – жалюгідна подібність минулих промовних звершень нашого гаранта. Тому минулий тиждень мав інших героїв…
До їх числао абсолютно випадково потрапив представник України в НАТО пан Сагач. Спробувавши повідомити всьому світу, що заяви представника Росії при тій же організації Рогозіна про нульові шанси України на вступ до НАТО нічого не означають, Сагач негайно переконав усіх навколо: ще як означають! На відміну від заяв самого Сагача. Оскільки незадовго до заяв Рогозіна приблизно в тому ж дусі висловився заступник міністра оборони США Вершбоу. Мовляв, Україна сама собі перешкоди влаштовує по дорозі до НАТО. То навчання не вирішить, то закон який-небудь не прийме про модернізацію армії, то Росію роздраконить до крайньої межі... Не розуміє Вершбоу, що це – така хитра тактика. Правда, в чому її хитрість, нам також незрозуміло, але те, що вона хитра - це очевидно. Втім, іноді нескінченна дурість також виглядає хитрістю. І взагалі, потрібно негайно оголосити Вершбоу персоною нон грата в Україні. Тому що він заявив, що рішення про членство в НАТО повинен приймати народ України. Міг би і запам'ятати, що це рішення за народ уже давно прийняв Президент. Ось за неуважність до Президента Вершбоу і потрібно нон гратувати...
Або ось, наприклад, головком Кириченко. Узяв і пішов у відставку. Дивно, що встиг. Адже він давно попередив: армія до кінця року не доживе. Чесно кажучи, я думав, що і його спіткає та ж доля, оскільки працедавці у нього – не позаздриш. Слава Богу, встиг дядько втекти. Не виключено, що він – це перша ластівка.
А ось людина, яку у відставку хіба що понесуть, з прізвищем Вакарчук, дуже своєрідно відреагувала на питання про 2012 рік. Річ у тому, що завдяки введенню свого часу абсолютно дванадцятирічної системи навчання, в 2012 році не буде випускників. І, відповідно, не буде абітурієнтів. Це – проблема, як ви розумієте. Ось у Вакарчука і запитали, як цю проблему вирішувати? І знаєте, що він відповів? «Життя саме вирішить». Нам би його оптимізм! Який, втім, цілком з'ясовний: до дванадцятого року Вакарчук уже точно не буде міністром освіти. Ні, ні, у відставку він не піде (див. вище), його просто виженуть або повісять. Якщо наздоженуть, звичайно.
Може трапитися, що наздоганяти буде нікому. У нас відповідальні особи зазвичай – абсолютно безвідповідальні. Візьміть, наприклад, Володимира Литвина. Він же ж – спікер. Слуга, бачите, народу і батько депутатам. Проте не піклується про останніх, ой, не піклується. Там, говорять, хтось з депутатів у Монако заблукав, страждає далеко від батьківщини, а Литвин, замість того, щоб турбуватися долею підслідного... пробачте, підвідомчого, заявляє, що він-де, Литвин, бігати за депутатами не збирається. Бач який! Мабуть, хоче, щоб вони за ним бігали. Мабуть, пригадав часи горезвісної «золотої акції». Ніяк не хоче спікер зрозуміти, що «золота акція» - це ж не карта капітана Флінта, що не має терміну придатності.
А Рада, всупереч показовій байдужості спікера до депутатської долі, працювала. Не те, щоб весь тиждень, але працювала. Прийняла навіть у першому читанні закон про підвищення мінімалки. Правда, одночасно з цим абсолютно непослідовно відмовилася затверджувати мораторій на підвищення тарифів, без якого будь-яке підвищення мінімалки втрачає сенс. Втім, як відомо з анекдота, «тому вона й рада, що не дума»...
Чи варто після цього дивуватися з призначення Петра Порошенка на посаду міністра закордонних справ? Звичайно, кому, як не головному цукернику й автобусникові бути і головним дипломатом! Зрештою, у людини в Росії декілька заводів, уже, напевно, він зможе абияк з росіянами домовитися. Про що? Як про що? Щоб цукерки й автобуси купували. Цукерки – запорука міжнародного успіху, це точно. І кар'єрного також, між іншим. Бачите, скільки часу Петро Олексійович животів у Нацбанку – і не дарма. Цікаво, чому Президент раніше не пропонував свого улюбленого кума на цю посаду? Напевно, йому подобалося чути в телесюжетах запаморочливе прізвище «Хандогій». Але прізвище прізвищем, а кумів кривдити не можна. Тим більше, як виявилося, у Порошенка навіть освіта відповідна є. Правда, за фахом він й дня не працював, ну й що? Он Тарасюк працював, і Огризко працював, а що це дало? Усе одно гірше, ніж вони, навіть Порошенко не зможе зробити. А там, раптом, Президент проштовхне на міністра фінансів якого-небудь Червоненка або Третьякова, і вони наостанку так «відтягнуться», що всі проблеми у нашій країні зникнуть. Правда, разом з країною.
Кохаймося!
Завжди ваш
Олександр Вредний
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
