Карпа: Абсолютно неважливо, що у політика між ногами

Напередодні офіційного старту президентських виборів все частіше згадується те, як це було п'ять років тому. І недивно, що зараз більшість українців вважають за краще не вірити нікому, абсолютно справедливо відмовляючись від сумнівного задоволення «лоханутися» ще раз.

Українська рок-співачка і письменниця Ірена Карпа вважає, що зрада влади – це «прокляття України», і твердо переконана, що не було і немає поки що кандидата, за якого вона б «хоч пісеньку про мишку на дощечці заспівала». Про це та інше вітчизняна рокерша розповіла в ексклюзивному інтерв'ю кореспондентові ForUm’у.

- Україна наразі переживає не ліпші часи. Хто, по-Вашому, у цьому винен?

- Україна за всю свою історію не переживала ідеальних часів, утім, як і будь-яка інша нація. А в усьому, що з нами коїться, винні ми самі – як у поганому, так і в доброму.

- Ірено, Ви – людина публічна, але абсолютно не наближена до політичних кіл. Невже Вас не запрошувала яка-небудь партія зайняти місце у виборчому списку, як Руслану, наприклад?

- Щодо моєї віддаленості від політичних кіл, то я намагаюся не наближатися до того, від чого тхне падлом. Кожна людина щоденно займається політикою, коли ділиться своїми опініями на цю тему з іншими людьми.

Міжнародною гуманітарною політикою успішно займається Боно, одночасно не перестаючи робити талановиту музику. Наші поп-зірки не мають такого морального авторитету і настільки фінансово незалежні, щоби служити «безоплатним» політиками. Партії мене не цікавлять, а я, дякувати Богу, – їх.

- А давайте на секунду уявімо, що Ви – Президент України. Яким би Президентом Ви були?

- Боюся, я стала би диктатором. Насмітив – штраф у розмірі місячної зарплатні чи прибутку, або - вперед, на виправні роботи. Корупціонер на будь-якому рівні, від мєнта до міністра – туди ж. Кожному держслужбовцю відеокамеру на лоба, як ліхтарик у щасливе майбуття. Професія викладача стала би найпрестижнішою, бо скільки можна плекати тупу націю. Плюс іще - тотальна заборона бухати на вулицях і заохочення спортивного способу життя.

Страшно? А це, тим не менше, нормальна практика нормальних країн. Контрактна армія, соціальне страхування і платна медицина, справжній контроль дорожнього руху, реформування неприбуткових галузей виробництва...

Ліпше уявити мене міністром екології. Охороняти вічну природу цікавіше, ніж керувати народом, який має такі багатющі ресурси, але упродовж віків ніяк не дасть собі ради і тішиться тим, що ми «бідні, бо дурні».

- Ірено, відомо, що кожен по-своєму виражає незадоволеність чим-небудь. Кузьма, наприклад, на знак протесту проти чинної влади написав пісню, у якій «розтер» нашу політичну еліту у порох. А як у Вас з цим?

- Пилюку неможливо розтерти у більшу пилюку, хіба що здійняти трохи куряви. Найкраща соціальна пісня нового часу – «Я не хочу бути героєм України» Тартака. Після неї всі потуги наших «звйозд» поки що виглядають не те що сміховинними, а попросту недостатньо талановитими.

- Ну, а жінки у політиці – це органіка чи непорозуміння, як по-Вашому?

- Я думаю, що це питання більше личить ХІХ сторіччю, а ми живемо у Європі XXI-го. Хоча дехто з наших співгромадян ментально не виросли з періоду Золотої Орди. Абсолютно неважливо, що у політика між ногами, тим паче, сьогоднішня хірургія робить чудеса.

Уявімо собі: на Землю висадилася непереможна армія інопланетних феміністок, і вони видали указ, що владу і багатства на місцях збережуть тільки за земними жінками; скільки наших мачо (чиновників і мільйонерів) моментально побіжать робити собі корекцію статі?

- Зараз Ви активно виступаєте у ролі не тільки автора своїх пісень, але і письменниці. Скажіть, а чи є у «жіночій» літературі образи, які чоловікам незрозумілі?

- Я не «зараз» стала письменницею, першу літературну премію («Гранослов») отримала рівно 10 років тому. Мої книжки виходять в Україні, перекладаються й видаються за кордоном.

А щодо моїх літературних образів – це точно, як у житті: є чоловіки, котрим не дано зрозуміти жінку ні за які гроші, а є такі, котрим цей дар даровано даром.

- А Ви знаєте, хто Вас більше читає – чоловіки чи жінки?

- Не я – статистика знає: в усьому світі загалом найбільше читають жінки. Але мої книжки, мабуть, пополам – жінки й чоловіки, бо я пишу і чуттєво, і жорстко, і весело.

- Ірено, останнє запитання: пригадайте 2004 рік, коли вся країна була у стані революції. Практично всі «провідні» музиканти і діячі культури пліч-о-пліч стояли на Майдані і хором закликали голосувати народ на підтримку нинішнього Президента. Де були Ви у той час, і яким був особисто Ваш вибір?

- Мій вибір був простий як двері – я підтримувала свій народ, натхненна тим, що він виявився не лохом, а зненацька проявив себе у дивовижній солідарності, вихованості і взагалі у чомусь, що зблиснуло раз – і погасло. В України таке прокляття – нас завжди зраджує влада.

Тому не було і нема поки кандидата, за якого б я хоч пісеньку про мишку на дощечці заспівала. А тоді наш гурт «Фактично Самі» грав для людей, котрі стояли на морозі мінус двадцять, аби не настав державі кінцевий п…ц.