У нашій країні всім все «до лампочки»

Наша біда у тому, що сьогодні в Україні криміналізований не тільки бізнес, але і все суспільне життя, починаючи з правоохоронних органів і закінчуючи органами виконавчої і законодавчої влади. Ця іржава пляма розповзлася практично на всіх без винятку.

І я думаю, цей «взаємозв'язок» далеко не випадковий. Ми вже забули, коли востаннє чули нормальний звіт, скажімо, генерального прокурора про боротьбу зі злочинністю або нагляд за правопорушеннями.

Ми забули про те, що відбувається у сфері нелегальної міграції і взагалі про міграцію у цілому. А в цей час Україна переповнюється вихідцями із Пакистану, Індії, країн Азії, і все це спокійно «кришується» певними структурами.

Ми давно не чули чітких повідомлень про те, який внесок у захист нашої безпеки вносить СБУ чи фінансова розвідка. Хоча фінмониторинг у нашій державі існує, а про скоєні широкомасштабні афери просто ніхто не повідомив вчасно.

Адже у нашої держави є і зовнішня розвідка, і податкова міліція, і підрозділи МВС, націлені на захист економіки від злочинних посягань. Існують також цілі підрозділи контррозвідувального забезпечення і підрозділи у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією.

Одним словом, маса відповідних структур, включаючи Генпрокуратуру, які «чомусь» не спрацьовують у той час, коли людей фактично обкрадає організована злочинна група «у білих комірцях», яка називає себе директорами і власниками банків.

А хіба часто ми чуємо правдиву статистику про зниклих безвісти? Про те, хто і що криється за цими числами. Уже півроку за скоєння злочинів у розшуку перебуває заступник голови СБУ Тіберій Дурдинець. Однак це зовсім не завадило йому звернутися зі скаргою до Печерського районного суду м. Києва про порушення кримінальної справи.

І оскільки мова йшла про порушення кримінальної справи про невиконання судового рішення, ГПУ повинна була надати суду відповідні матеріали.

Минулої п'ятниці я був у суді і бачив той наданий ГПУ мізер – усього 35 сторіночок, на яких, в основному, інформація про лікарняні Дурдинця.

Тобто ГПУ свідомо не надала суду весь комплекс матеріалів, який є у кримінальній справі, а якщо врахувати, що раніше від ведення справи був відсторонений Рінат Кузьмін, то стає зрозуміло, що таким чином Генпрокуратура фактично пішла на змову з цими «товаришами». Тобто зіграла «в пас» з людиною, яка перебуває у розшуку.

З людиною, яка, посилаючись на закон, який «нібито» забезпечує контррозвідувальну діяльність, незаконно «слухала» кількох суддів. З людиною, якій були цікаві розмови кількох заступників генпрокурора.

Та і яким чином здійснюється у нас підбір кадрів у правоохоронні органи, можна зрозуміти, розглянувши приклад заступника начальника СБУ Андрія Кислинського. Він відзначений генеральськими званнями, коли працював заступником Балоги у Секретаріаті Президента, проведений у держслужбовці другого рангу, переведений у зами голови СБУ. І при цьому у цієї людини навіть немає диплома про вищу освіту!

З усього світу мені дзвонять друзі і колеги з запитанням: «Це правда те, що у вас відбувається?» Я відповідаю: «Так, на превеликий жаль, це правда». А що я маю говорити? Що все неправда? Що щось змінилося?

Адже не змінилося ні-чо-го! Хіба почули ми Указ Президента про звільнення Кислинського? Ні! Ніхто нікуди нікого не звільнив – все гаразд!

І контроль преси – «четвертої влади», у нас зведений практично… до дивного. ЗМІ, звичайно, повідомляють якісь факти, але вони, як правило, або «окремі», або «смажені». На цьому тлі більше ніж дивними здаються здивовані у лапках висловлювання деяких наших політиків: «Ну, раз уже сьогодні у нас треба платити за правду за повідомлення у ЗМІ, то, значить, все дуже тяжко».

Сьогодні у нас криміналізуються керівники судів і прості судді. У голови апеляційного суду Харківської області, наприклад, абсолютно нормальним вважається замість залів суду будівництво сауни або тренажерних залів. Або надання «службового» транспорту за півмільйона гривень. І це все сходить з рук! Тому що у нас немає факту нетерпимості до всього цього.

Якщо ви поїдете до Криму, Закарпаття або на курорт Трускавець, ви побачите, що так звані політики скуповували там популярні санаторії у буквальному розумінні за три копійки. Величезний готель «Ялта» на 2400 місць, з кількома десятками гектарів землі, з величезним пляжем, був проданий усього за п'ятнадцять мільйонів гривень. У перерахунку – за три мільйони доларів за курсом 5.0. І ніхто з цим не бореться!

Таким чином, побутова злочинність – та, яка «нижча рангом», яка підпадає під Кримінальний Кодекс і доступна працівникам міліції і прокуратури, дивиться на «великих» злочинців і каже: «Та, Господи, за мільйони-то можна відкупитися від усього чого завгодно».

І це правда. Політики відкуповуються, отримуючи і даючи мільйонні хабарі, після чого «раптом» втрачаються матеріали. І виходить порочне коло, яке ми спробували розірвати, ухваливши зараз комплекс із трьох законодавчих актів у боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. Вони набувають чинності з 1 січня 2010 року, і думаю, що вони стануть дуже серйозною підмогою для порядних керівників правоохоронних органів.

У нас уже прижилося відчуття нездивування нічому. Навіть якщо завтра серед білого дня буде скоєне вбивство прямо на Майдані Незалежності, ми поставимося до цього байдуже. Ніде у світі таке б не зійшло з рук! Там негайно у такому разі зажадали б парламентського розслідування, створення слідчої комісії. А у нас все робиться для того, щоб закон про слідчі комісії визнавався неконституційним через те, що там іншу дату поставили, не розглядаючи його по суті.

У нашій країні відбуваються речі, доведені нами ж до абсурду: ті, хто повинен гарантувати дотримання законодавства, опиняються у числі його порушників. Наприклад, Конституційний Суд, кожен із суддів якого отримує від держави на місяць по 50 тисяч гривень, плюс забезпечення діяльності і соцпакет, видає рішення, які тягнуть за собою подальше порушення законодавства.

Злочинність не живе у відриві від суспільства і держави. Та бійка, яка зараз іде між політичними силами, тільки сприяє злочинцям. І якщо у нашій державі на найвищому рівні ТАКА реакція, то це свідчить тільки про одне: в Україні настала повна електрифікація, про яку колись так мріяв В. І Ленін, – в нашій країні всім все «до лампочки»!