Я навряд чи «винайду велосипед», якщо скажу, що під час кризи кожен прагне думати про свої власні проблеми. І так само не відкрию «нову» істину про те, що і проявляється криза у всіх по-різному.
У цьому сенсі не стали виключенням Євросоюз і Україна, але, проте, в цілому, значення тут все-таки одне. Великі країни прагнуть захистити свій національний ринок від імпорту, а якщо розглядати на більш глобальному рівні – ЄС думає, як захистити свою національну економіку і, насамперед, від проблеми так званої «нелегальної міграції».
Іншими словами, в Європі просто не знають, що робити з 15 мільйонами «напівлегалів» - вихідців з країн Азії і Африки, що активно населяють європейські території. А зараз ще до них додалися і «нелегали» з України.
Мені здається, що в цій ситуації в Європі активно формуватиметься система жорстких заходів – отака «залізна завіса» відносно нелегальної міграції зі Східної Європи, а це, звичайно, відіб'ється, насамперед, на відносинах Європи з Україною.
Але є й інша причина, через яку Європа не хоче зближуватися з Україною: вона не хоче сваритися з Росією, яка, у свою чергу, легковажно оголосила Україну зоною своїх життєвих інтересів. Але в той же час Європі потрібна і українська ГТС, оскільки її, перш за все, цікавить жорсткий ланцюжок, що добре охороняється і контрольований, «від споживача до нафтових і газових свердловин». Таким чином, коли мова зайде про інтернаціоналізацію українських ГТС, то йтиметься про «ланцюжок» - Німеччина і Італія до Самотлора (самотлорске нафтове родовище – ред.) і свердловин Росії.
І ми в цьому значенні станемо одним з елементів «нової» колоніальної політики Євросоюзу, який захищав свої джерела сировини і в інші часи і на інших територіях. Це стара колоніальна практика – не брати країну в цілому, а лише те, що потрібно для своєї економіки.
Європа не може активно з нами працювати і з інших причин. Одна з них – у нас начисто відсутня стратегія, яка б пояснювала наші відносини з Європою, немає інструментів взаємодії з ЄС у цілому. У нас до цих пір відсутній міністр закордонних справ, а для Європи це є свідченням того, що Україні міжнародні відносини не дуже цікаві.
І, крім того, Європа чудово бачить маленький прийом, який підходить для дипломатичної практики 14-15, ну, в крайньому випадку, 16, але ніяк не для 21 століття. Йдеться про те, що головним провідником європейської інтеграції в Україні є Президент Ющенко – в усякому разі, саме так він себе декларує.
Але проблема полягає в тому, що у нього дуже низький рейтинг і дуже маленька можливість впливати на ситуацію в своїй країні. І Європа це чудово розуміє: соціологічні дослідження показують, що українці хочуть жити як у Європі, рухаються до Європи, а Президент Ющенко тільки для того, щоб підняти свій рейтинг, оголошує себе прихильником євроінтеграції.
І, звичайно ж, у такій ситуації Європі таких «прихильників» найменше потрібно. Вона краще буде орієнтуватися на сильні, могутні фігури, які мають вплив на бізнес, засоби масової інформації і громадську думку, а не на тих, хто закінчує свій політичний цикл.
І в цій ситуації, я думаю, все-таки слід говорити про період «заморожування» відносин між Україною і Євросоюзом. Незалежно від того, що люто кричать наші українські політики і говорять ввічливі дипломати.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом