Що відбувається сьогодні з українським селом, чому саме так, і якою, по суті, є перспектива – це питання, які цікавлять сьогодні багатьох.
Почну, мабуть, з пояснення - чому, хоча це було зрозуміло з початку. Україна має 20% світового запасу чорнозему – колосальне багатство, і в умовах того, що весь світ задихається від генномодифікованих продуктів харчування, у нас поки що є можливість виробляти екологічно чисті, смачні продукти харчування. А це, звичайно, дуже привабливо для Заходу.
Саме тому з самого початку – з 1992 року – вимоги МВФ були направлені на розвал існуючої інфраструктури в українському селі. А вся річ у тім, що вже давно світовий досвід довів перевагу крупно-товарного виробництва: ні дрібний приватник, ні слабке одноосібне господарство не може так вирішити проблему переходу на сучасні рейки виробництва продукції і забезпечення такою продукцією десятків, якщо не сотень мільйонів чоловік, як саме крупно-товарне виробництво.
І для вирішення цієї проблеми власними силами не треба було руйнувати колгоспи, знищувати радгоспи – у цьому не було ні економічної потреби, ні доцільності. Можна було їх модернізувати, можна було запроваджувати для організації господарської діяльності інші пріоритети. Але нічого із цього не було зроблено.
Однак було поставлене завдання – знищити, «розпаювати» землю. З урахуванням того, що сільське населення, яке в основному представлене людьми літнього віку, слабкими фізично і бідними матеріально, не зможе підняти це виробництво, і земля надійде на відкриті торги.
Причому буде скуповуватися, звичайно, більш сильним капіталом. А сильніший за український, як ви знаєте, капітал західний. Будь-якій грамотній людині було абсолютно очевидно, що кредити МВФ даються саме для того, щоб якнайшвидше ослабити українське село, щоб земля потім стала легкою здобиччю. І сьогодні це особливо добре видно.
Виникає питання: чому Міжнародний Валютний Фонд так охоче дає кредити українському уряду, хоча, з точки зору постулатів МВФ, він порушує усі свої зобов'язання? Не виконує їх, має жахливий дефіцит бюджету… Чому ж ідуть, однак, знову і знову мільярди доларів кредиту?
А йдуть для того, щоб сьогодні наркотично підтримати Україну. Щоб після виборів Президента необхідно було платити за боргами.
І я ще раз повторюся: Україні не залишиться іншого виходу, окрім як пускати з молотка свою землю. Подивімося на прикладі: коли Аргентина була змушена у результаті таких же вимог МВФ оголосити дефолт, її земля негайно скуповувалася іноземним капіталом. Ось це очікує й на Україну.
Саме тому у сільське господарство в Україні зараз не вкладаються ніякі необхідні ресурси, не впроваджуються нові технології, не створюється новий «шлейф» крупно-товарних підприємств, для того щоб справді організувати сучасне високоефективне виробництво, яке забезпечило б потреби не тільки внутрішнього ринку України, але і поставляло на експорт зростаючі об'єми продукції.
Бог дарував Україні чудові кліматичні умови для господарювання. Цього року вони теж були непогані, і сьогодні селяни з усіх своїх сил прагнуть щось «вигребти» максимально, але це абсолютно не той темп виробництва і не ті перспективи, які необхідні. Зусилля на окремих ділянках і в окремих видах сільгосппродукції – не показники стабільного розвитку і зростання виробництва.
На жаль, ні розвитку, ні зростання у нас просто нема, і при нинішньому курсі реформ – і не буде. Перспективою для сільського господарства України є відродження, а вірніше, відтворення на новій якісній основі ТІЛЬКИ крупно-товарного виробництва.
Це можуть бути кооперативи, колективні господарства, державні сільськогосподарські підприємства. Але для їх розгортання і роботи потрібні серйозні об'єми капітальних вкладень, доступні банківські кредити і обов'язково потрібна політика протекціонізму, яка б захистила внутрішній ринок України від однойменних іноземних продуктів – від імпорту.
В Україні ж усе з точністю до навпаки. Державу втягнуто у СОТ, ринок відкрито, а з 1 січня майбутнього року його взагалі хочуть кинути «під ніж»: за умовами СОТ продукцію з домашніх підсобних господарств не можна буде виносити на ринок і продавати широким масам.
На жаль, ця проблема села – це дійсно широка проблема України. І чому, хто, як і навіщо це робить, на загал фахівцям зрозуміло.
