Наскільки можна судити сьогодні, за 4 місяці до першого туру президентських виборів в Україні, шанси на перемогу є у трьох політиків: Віктора Януковича, Юлії Тимошенко і (з обмовками, але все ще і поки що) у Арсенія Яценюка.
При цьому поточні рейтинги основних кандидатів на президентський пост сьогодні не повинні нікого ні зачаровувати, ні вводити в оману: значна частина виборців ще не визначилася з перевагами і зробить вибір в останню мить, незадовго до виборів, тому дуже багато чого залежатиме від якості передвиборчої кампанії претендентів у цілому і на фінішній прямій (в останні 6-8 тижнів перед днем голосування) зокрема.
Врешті-решт, головний приз дістанеться тому політикові, який зуміє: а) у максимальному ступені проблематизувати близькі йому й органічні для нього теми і сюжети; б) найуспішніше мобілізувати свій електорат.
На сьогоднішній день лідером рейтингових перегонів залишається Віктор Янукович. Проте уявлення про те, що лідеру Партії регіонів легко вдасться змінити мантію головного опозиціонера на президентське крісло, дещо перебільшені. Януковичу неминуче доведеться експлуатувати старі, звичні для нього теми і конфлікти. Такі як: а) «свої» проти «чужих» - російськомовні українці й українські росіяни проти усіляких «бандерівців»; б) велика дружба і взаємовигідна співпраця з Росією; в) недопущення «помаранчевої чуми»; г) стабілізація економіки. До «пакету Януковича» ввійдуть традиційні обіцянки з приводу підвищення життєвого рівня, не відходячи від каси, державного статусу російської мови, позаблокового статусу/ нейтралітету України тощо.
Втім, навряд чи голові Партії регіонів вдасться згуртувати абсолютну більшість виборців навколо його порядку денного. Не треба забувати, що, не дивлячись на титанічні зусилля переможців 2004 року в області самодискредитації, і на чергових парламентських виборах-2006 і на позачергових 2007 року Янукович фактично залишався у меншості. У 2006 р. він став прем'єром, за великим рахунком, випадково, через невичерпні суперечності між Ющенком і Тимошенко, що побічно спричинили перехід у «біло-блакитний» табір Олександра Мороза. Число прихильників «пакету Януковича» в Україні поволі, але послідовно скорочується, і сьогодні електоральна база «залізного хазяїна» менша, ніж у 2004 році. Не кажучи вже про те, що такого адміністративного й інформаційного ресурсу, який був 5 років тому, зараз у нього і сліду нема.
Є у Віктора Януковича й інші серйозні проблеми. Їх, щонайменше, три. По-перше, навіть деякі представники його традиційного (базового) електорату не могли не розчаруватися у готовності і здатності Лідера виконувати свої фундаментальні передвиборчі обіцянки. По-друге, Януковичу, швидше за все, не вдасться ефективно вписатися у сюжет «сильна рука проти політичного хаосу», який на майбутніх виборах буде одним із домінуючих.
Не дивлячись на зовнішню брутальність, топ-«регіонал» асоціюється у багатьох виборців, швидше, з безвольними політичними поразками: Янукович двічі втрачав владу, яка вже була у нього в руках: у 2004 році, підкорившись волі Майдану, та у 2007-му, погодившись на юридично необґрунтовані дострокові вибори Верховної Ради. По-третє, сьогодні крупний капітал, який становить кістяк Партії регіонів, вже не настільки консолідований навколо свого формального політичного лідера. І для цього є вагомі причини.
Перша – сумніви (цілком обгрунтовані) у його перемозі. Друга, не менш важлива, – і в 2006 році, при формуванні свого другого у житті уряду, і нинішнього літа, відмовившись від такого бажаного для багатьох регіоналів альянсу з БЮТ, Янукович, багато у чому проігнорував позицію та інтереси певних ключових фігур власної партії. І тому деякі впливові регіонали, мабуть, зроблять не тільки широко оголошену ставку на «свого» кандидата, але і непублічну – на двох «чужих». Це означає, що у Віктора Януковича, як і раніше, є хороші шанси зайняти перше місце у першому турі виборів і почесне друге – у другому.
Юлія Тимошенко, не дивлячись на нинішнє відставання від свого партнера по правлячій коаліції, який так і н відбувся, має непогані шанси на перемогу у загальному заліку. У неї, щонайменше, два козирі. Перший – втома багатьох виборців від політичного хаосу і потреба у «жорсткій руці», здатній ставити складні завдання і вирішувати їх, не дивлячись ні на що. Другий – унікальна харизма, яка робить кожну заяву Тимошенко переконливішою, ніж слова її опонентів.
Слід зауважити, що тему «жорсткої руки» по-справжньому зможе поставити собі на службу саме Тимошенко, оскільки ця тема відповідає її базовому політичному образу. Спроби Януковича грати політичними біцепсами або Яценюка робити «страшне лице» не принесуть їм дуже багато очок і спрацюють, швидше, на нинішнього прем'єра: коли у публічному просторі борються кілька «жорстких рук», перемагає та, яка виглядає найбільш природно і вже тому - переконливо.
При цьому вразити Юлію Тимошенко плачевними результатами її діяльності на посту прем'єра буде не так просто. Неперевершений демагог, лідер БЮТ зможе пояснити значній частині електорату, що її неуспіхи насправді є успіхами, а якщо щось і не вийшло – так в тому винні Ющенко, Янукович і Яценюк, які своєю підривною діяльністю перешкодили їй найшвидше у світі перемогти кризу. І багато виборців їй повірять – всупереч цифрам і фактам.
Проте як і у 2004 році, для виборів 2009/2010 актуальним є ще один сюжет: куди йде Україна? у минуле чи майбутнє? Вперед, до Європи, чи назад, у «совок»? Якраз на цьому полі міг би повною мірою розвернутися Арсеній Яценюк, який за своїми базовими іміджевими характеристиками найбільше підходить на роль еталонного, дистильованого українського європейця. Не обтяженого, на відміну від Тимошенко і тим більше - Януковича, веригами радянського виховання і менталітету.
Щоправда, поки що Яценюк веде зовсім іншу кампанію, яка була б доречна, скоріш, для кандидата у президенти Росії, а не України. І наочна агітація у псевдомілітаристському дусі з закликами «рятувати країну», і дивні ідеї типу створення українського «Газпрому» (що, щонайменше, суперечить європейській стратегії розвитку енергетики) – все це не дуже сприяє чіткому й органічному передвиборчому позиціонуванню екс-спікера Верховної Ради.
Та все ж головний прогноз полягає у тому, що результат виборів Президента України непередбачуваний: все може змінитися буквально напередодні заповітного дня, тому що в Україні є демократія – у самому найсучаснішому сенсі слова.
Це, мабуть, і є головний результат політичного розвитку України у пострадянський період її історії, і головний шанс, який отримала країна. Дуже хотілося б, щоб цей шанс не був втрачений, незалежно від того, хто через 4 місяці стане Президентом.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом