Україна - важкий пацієнт. Не розумієш, «живий» він чи «мертвий»? Пора його «реанімувати» чи залишити на волю Божу? Але ці питання, мабуть, задають собі східні і західні країни-«лікарі». Для самої України все очевидно – ми живіші живих! Утихаємо тільки в невиборчий час, зате під час виборів здатні струсонути не лише себе, але і весь світ!
Про дивовижні «фішки» майбутньої передвиборної кампанії, про «українське економічне диво», і про шик-блиск наших чиновників розповів в інтерв'ю ForUm’y відомий геополітик Володимир Дергачов.
- Володимире Олександровичу, менше ніж за місяць офіційно стартує виборча кампанія в Україні. Якою вона буде?
- Кампанія буде більш ніж цікавою. Але на цьому весь інтерес закінчиться: майбутні вибори не приведуть до змін. Незважаючи на розгул демократії, Україні доведеться вибирати між хріном і редькою. А, як відомо, хрін за редьку не солодший.
Як це не парадоксально, всі три основні кандидати в президенти, не рахуючи молодого покоління і «кіндер сюрпризів», використовують традиційно американських політтехнологів і будуть демонструвати свою лояльність до США. Саме проамериканська орієнтація дає гарантію на збереження тих капіталів, які різними шляхами були приватизовані в нашій країні. Сполучені Штати завжди роблять ставку на етнонаціоналізм, а за це дозволяють елітам грабувати власний народ. Єдине, що не прощають, коли крадуть те, що належить американцям.
- Політологи в один голос стверджують, що нічого нового від цієї виборчої кампанії чекати не варто. Невже політичним лідерам нічим нас здивувати?
- Повірте, здивувати є чим. Найбільше здивування – це кінець європейської інтеграції України. Наша політична еліта вже живе за європейськими стандартами, але «інша Європа» їй просто не потрібна. Ця «інша Європа», на відміну від США, при реальній інтеграції може поставити незручні запитання, наприклад: «Звідки дрова?» або «Звідки капітал?». Це загрожує усілякими неприємностями, які нашій політичній еліті абсолютно не потрібні.
- Давайте пройдемося по «зачатках» передвиборних кампаній кандидатів. Які «фішки» використовуватимуть основні претенденти?
- Одна з «фішок» цієї виборчої кампанії – дорожнеча. Я щойно повернувся з Німеччини, де буквально днями почнуться вибори. Там вважається непристойним виставляти величезні бігборди через кризу. Платники податків таке просто не зрозуміють. Бідна ж Україна утикається дорогими бігбордами. Дивує й те, що у нас багато технічних кандидатів. Чи не дуже велика розкіш для країни, що знаходиться на задвірках Європи, витрачати такі кошти на свідомо програшних претендентів?
Наступною «фішкою» стало те, що основні кандидати прибрали своїх осіб з плакатів. Можливо, для того, щоб їх не закинули кислими помідорами. Але головна «родзинка» цієї виборчої кампанії в тому, що вибори будуть основою «українського економічного дива». Вибори у нас - це бізнес на державних ресурсах. Ти вклав гроші, купив депутатський мандат, потім отримав певну посаду. Після цього основне завдання – «відбити» вкладені раніше гроші і заробити для сімейного бізнесу, для дітей і внуків. Не випадково в Україні в 2009 році корупція збільшилася на 20%.
- Чи видно світло в кінці тунелю?
- Світло в кінці тунелю ми побачимо лише, якщо відмовимося від формування влади за політичним принципом, а формуватимемо її за принципом професійним. Тобто чиновник, претендуючи на вищу державну посаду, повинен підписати контракт про свою непричетність до якої-небудь політичної сили. Якщо чиновник приховає цю інформацію, то притягатимеметься до кримінальної відповідальності. Така система існує в Ірландії. Не випадково ця країна займає друге місце за рівнем життя після Люксембурга. Звичайно, і там є корупція, як і скрізь у світі, але вона зведена до мінімуму, а не стала основною «національною ідеєю» як в Україні.
- Віктор Ющенко нещодавно побував у Туркменістані. До цієї країни він полетів на двох літаках, при цьому взяв з собою численну делегацію і музикантів. У світі прийнято з таким шиком обставляти робочі поїздки?
- Можу однозначно сказати, що ні. Минулого року я був у Швейцарії в районі Женевського озера. Це європейський курорт. Там повинно було відбутися засідання комісії «Євросоюз-Україна». Президент Франції вирішив заздалегідь ознайомитися з матеріалами підготовки до цієї зустрічі. З'ясувалося, що українська сторона практично завалила план підготовки. Тому було ухвалено рішення перенести зустріч до Парижа. Президент Франції порахував, що його виборці не зрозуміють, якщо чиновники цілий тиждень проведуть на абсолютно непідготовленій і безглуздій зустрічі на дорогому курорті.
В Україні ж це норма. Адже для нашої політичної еліти характерні продажність, «шкурницький» інтерес і абсолютна безкарність. Якщо в цьому відношенні нічого не зміниться, то літатимуть і на десяти літаках.
- Володимире Олександровичу, Ви часто буваєте в Європі. Як там ставляться до України?
- Європа взагалі мало згадує про Україну. За місяць, що я був у Лондоні, на загальноєвропейських телеканалах жодного разу не згадали про нашу державу. Пояснюється це просто. В інформаційних програмах Європи найчастіше говорять про позитив. Навіщо згадувати країну, де щось вкрали або продали якусь посаду? Такі новини не пестять слух слухачів Британських островів і Європи. Крім того, європейці не розуміють політики русофобства і недозволену розкіш українкої влади.
- Логічним буде поставити запитання і про нашого східного сусіда. Українсько-російські відносини ще піддаються «реанімації»?
- Відносини з Росією у нас дійсно настільки заморожені, що реанімувати їх буде складно. Але у РФ і без України багато проблем. Цього року ВВП у Росії, швидше за все, впаде на 8%. Це менше, ніж у нас, але мало не покажеться. Тому Кремлю сьогодні не до України. Однак це не означає, що там перестали піклуватися про те, щоб поряд був передбачуваний сусід.
- І, нарешті, непросте запитання. Нещодавно виповнилося 9 років з моменту зникнення Георгія Гонгадзе. Як Ви думаєте, світ коли-небудь дізнається імена замовників убивства, чи цю справу покладуть у скарбничку «вічних» передвиборних тем?
- Огидно, що цю трагедію вже не вперше використовують у політичних іграх. Мати Гонгадзе – мужня жінка, якщо до цих пір усе це терпить. Але ми чомусь забуваємо про дуже цікавий аспект цієї проблеми. Скільки було вбито в Україні журналістів за роки незалежності? Чому саме одна трагедія стала «фішкою» для влади? До речі, на Заході також говорять про вбитих журналістів тільки як про статистику, конкретно ж згадують Гонгадзе.
Річ у тому, що цей журналіст очолював інтернет-видання, яке фінансувалося Сполученими Штатами. США просто озвіріли, коли дізналися про вбивство журналіста, що працює на них. Це був великий ляпас для нашої політичної еліти. Звичайно, на майбутнє всі зробили для себе висновок: якщо вбивати, то журналістів «іншої політичної орієнтації».
Повертаючись до теми запитання, скажу, що нинішня політична еліта не зацікавлена в завершенні цього слідства. Знову виникнуть питання, хто сидів на президентському «дивані», хто піддакував президентові, хто ні? Мало не покажеться від тих прізвищ, адже більшість з цих людей до сьогоднішнього дня знаходяться в першому ешелоні влади. Тому до зміни політичних еліт правду ми не дізнаємося. А така зміна передбачається нескоро.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом