Ті, хто більш-менш знайомий з церковною проблематикою в Україні, розуміють, що розділення православної церкви давно вийшло за церковні рамки. І це вже проблема не тільки самої церкви, а і суспільства, оскільки більшість населення України відносить себе до православної церкви, розділення якої призводить і до розділення суспільства, тобто до конфліктів.
І варто сказати, що ці проблеми взаємно підживлюють одна одну. Суспільні проблеми підживлюють конфлікти церковного характеру, а церковні конфлікти - протистояння у суспільстві. І всі, хто дивиться «у перспективу», розуміють, що врешті-решт в Україні має бути єдина церква – це для неї нормальний стан. Тому що православна церква не повинна бути розділена на кілька конфесій.
І у цьому разі виникає закономірне питання: якою повинна бути церква в Україні – єдиною Руською чи єдиною Українською?
Я думаю, відповідь тут логічна і зрозуміла з самої назви. Україна є незалежною державою, в якій живе народ зі своєю самобутньою культурою, духовними традиціями, історією.
І відповідно до канонічних правил, вироблених століттями, православна Україна має право бути помісною, адміністративно незалежною, зберігаючи віру і богослужебний устрій, традиційний для всієї православної церкви.
І розуміння того, що церкви Московського і Київського патріархатів – православні, що вони походять із одного кореня, і воздвигає нас на те, що про це треба вести діалог.
До речі, про діалог ми говорили давно. І у рішенні Синоду Української православної церкви Московського патріархату є посилання на наше звернення, яке було надіслане архієреям УПЦ МП ще у грудні 2007 року. Тобто майже два роки тому!
Але, мабуть, в УПЦ Московського патріархату тільки зараз знайшли внутрішню можливість обережно відповісти на нашу пропозицію. І поки це не діалог як такий, а тільки його підготовка.
Цілком імовірно, що суть питання, чому наші брати із Московського патріархату так довго йшли до такого кроку, у тому, що у самій церкві УПЦ МП немає єдиної думки, чи потрібен цей діалог у принципі.
У медіа-просторі є якась група, яка пропагує свою позицію, спираючись при цьому на підтримку Москви – їх жартома називають «блискучими одеситами». Вони якраз орієнтуються на позицію митрополита Агафангела – одного із палких українофобів сучасної Руської церкви, і виступають категорично проти самої можливості діалогу. Тому що, на їхню думку, всі, хто хоче бути у православній церкві, і так там, а решта - їх не цікавить.
Але залишатися у самовдоволеному стані, мовляв, ми у канонічній церкві, а що там відбувається за стінами - неважливо, це не християнський підхід. І на щастя, велика частина УПЦ МП тверезіше підходить до того, що відбувається в Україні та у її церковному житті. Вони розуміють, що не звертати уваги на більш ніж чотири тисячі приходів і мільйони віруючих, які є у Київському патріархаті, це м'яко кажучи, недалекоглядно. І більше того, безрозсудно – причому з усіх точок зору, у тому числі й з пастирської.
Я думаю, рішенням про початок підготовки діалогу є все-таки та сама внутрішня дискусія, яка упродовж часу йшла в УПЦ Московського патріархату.
Якщо ж говорити про те, яким буде сам діалог, то мені здається, що він буде досить складним, оскільки існує багато сил, зацікавлених у його неуспішності.
Але водночас я з оптимізмом дивлюся на можливі результати цього діалогу, оскільки він покликаний об'єднати церкву, покликаний покласти край ворожнечі між віруючими, між священиками. Він покликаний до миротворення, а це якраз те, про що сказав Господь: «Блаженні миротворці, бо вони будуть наречені синами Божими».
Коли відбудеться діалог – поки невідомо. Але, як мовиться, найдовший шлях починається з одного кроку. І ми хочемо, щоб цей крок найближчим часом був зроблений. Щоб ми вперше за всю історію наших відносин офіційно сіли за один стіл – говорити про майбутнє Української церкви.
І я вірю в те, що не ми, учасники робочих груп, покликані до діалогу, зможемо якимись своїми здібностями, талантами, аргументами знайти вихід із цього лабіринту. Це зможе Господь. А ми лише старатимемося у міру своїх сил не заважати Йому привести все до кращого.
Ми старатимемося у цьому питанні почути Його голос, а не обстоювати лише свої думки або позиції. Тим більше, що ми представляємо не самих себе, а мільйони віруючих, тисячі священиків. І розуміючи всю цю відповідальність, сподіваємося на те, що з Божою допомогою, не дивлячись на всі труднощі, цей діалог все-таки зможе привести до єдності церкви.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
