Початок наступного року для українців ознаменується найважливішою подією – виборами чергового Президента. Проте офіційно виборча кампанія стартує вже зовсім скоро, і цьому зв'язку я пропоную разом зі мною зробити невелику політичну замальовку початку кампанії, як і деякою мірою замальовку основних дійових осіб.
Почнемо з опозиції, оскільки у неї шанси завжди вищі, ніж у чинної влади, тим більше – в умовах кризи. Але при цьому, як це не пікантно, таке загальне політологічне правило в нашій країні не спрацьовує. І ось чому.
Річ у тім, що в Україні частина населення реагує на гострі економічні стимули – на свій стан. Це стосується і середнього класу, і відверто бідних. Інша ж частина реагує на ідеологічні символи. Тобто для когось важливими є НАТО, Європа, для когось - російська мова, а все разом це дещо ускладнює прогноз.
Зараз формально вже можна говорити про те, що більше шансів на успіх у Януковича – у нього приблизно 25% електорату. У Тимошенко поки 18-19%. Однак і перший, і друга мають приблизно рівні шанси, не дивлячись на те, що у Януковича наразі стартовий майданчик кращий.
Ця рівність пов'язана з тим, що Тимошенко – геніальний комунікатор. Вона, можливо, робить багато помилок, багато чого, може, не робить взагалі, у неї дуже різношерста компанія. Але слід віддати їй належне – населення вірить їй більше, і вона вміє швидше достукатися зі своїми «месиджами» до людей, ніж Янукович. І тому у другому турі шансів у неї трохи більше, ніж у лідера ПР.
Проте така «загальна» картина значною мірою ускладнюється появою так званої другої групи кандидатів. І взагалі, всю виборчу компанію можна розбити на кілька груп.
Перша – група лідерів, до якої, як я згадував, входять Янукович і Тимошенко, які на загал мають 60% електорату, і дістатися до них уже ніхто не зможе – дива тут ніякого не буде.
Кандидати, які складають другу групу, – Яценюк, Тігіпко, третина «лівих», – мають від 5 до, якщо хочете, 10% . І думаю, після закінчення кампанії у Яценюка буде не менше 4%. Поясню чому. Коли «великі політики» почнуть застосовувати «віжку артилерію», то з'явиться велика кількість людей, які захочуть брати участь у виборах, але при цьому не захочуть голосувати за провідних політиків.
Таке часто буває, і тому для них був створений такий «запасник», спеціальний шлюз під назвою Яценюк. Але він усе зіпсував тим, що взяв непристойний для себе імідж.
Він мав виглядати лібералом, але зараз криза – лібералізм не в моді, і навіть у Сполучених Штатах Обама імітує соціал-демократичні тенденції. Це стосується всіх решта країн. Тому Яценюку треба було зупинятися на іміджі «нового товару, нового бренду», а він пішов рятувати країну.
А рятувати країну не можна, тому що українці за вдачею своєю відразу ж підозрюють, що будь-який благий намір політика, який хоче зробити для них добре і багато, насправді має якісь свої інтереси. Особливо, якщо цей політик хоче їх «врятувати». І пов'язано це з історичною підозрілістю українця до влади взагалі, оскільки він своєї не мав, та до маніпулятивністю нею.
Адже українець за вдачею своєю популіст, але разом з тим хоче, щоб цей популізм не стосувався безпосередньо його майбутнього – так що у цій ситуації у Яценюка немає ніякої надії. Та до того ж він не схожий на рятівника, тим більше, що рятівника вже не вийшло з Ющенка. До речі, рятівниками не виходять ні Янукович, ні Тимошенко. І тому – тим більше, це не вийде у Яценюка. Його голоси братимуть інші – Тігіпко, «ліві», можливо, з'являться ще якісь «темні конячки», але про них пізніше.
Отже, ми визначили, перша група – монополісти. Янукович – на повному старті та Тимошенко на низькому, оскільки на ній висить ще вантаж виконавчої влади, а відповідно, і негативні оцінки та криза. На Януковичу нічого не висить, але це і зворотний бік того, що він нічого і не пропонує населенню.
Януковичу, до речі, шанси на успіх сильно псує, як це не пікантно прозвучить, Кремль. Можливо, не спеціально. Я особисто думаю, що не спеціально, тут не треба раціоналізувати і шукати якусь змову проти Януковича у Кремлі.
Але певні проблеми, звичайно, є. І ось які. У нас Президент хоче залишитися на другий термін, і в Росії Медведєв хоче залишитися на другий термін або, принаймні, хоч би не піти достроково. У них прем'єр-міністр знову хоче повернутися на президентський пост, тому що мучитися з кризою, яка триває, ніхто не хоче. Й у нас прем'єр-міністр хоче змінити амплуа. І в цій ситуації йдеться не про змову, про яку всі говорять, що нібито Медведєв підтримує Януковича, а Путін підтримує Тимошенко – ні.
Просто чисто технологічно співпали інтереси двох прем'єрів і двох президентів. Якщо ви звернете увагу на те горезвісне відео-звернення російського президента, то побачите – і я відразу про це сказав, цей лист-піар носить виключно експортний характер. Воно було розраховане не для росіян, а тільки для українців – на консолідацію націонал-демократичного електорату навколо Ющенка.
Більше того, як це не пікантно, Ющенко, даючи інтерв'ю німецькій газеті, признався, що розраховує на те, що лист Медведєва дійсно підніме йому рейтинг. А це говорить про те, що Ющенко знав або підозрював про існування цього листа ще до того, як він з'явився у нас у пресі. Але залишимо поки Ющенка, до розмови про нього ми ще повернемося.
Отже, перша група – два монополісти, які володіють голосами 60% електорату. Друга група зможе мати від 10 до 5%. Третя група – це ті, хто може розраховувати на 1-4%, - технічні кандидати. У цю ж групу потрапляє і Ющенко.
Можливо, йому вдасться набрати і 5%, якщо з'являться якісь технологічні ходи, але поки що він кидається між ідеологічними ходами, які не сприймаються населенням, посилає «безадресні месиджі» начебто розраховані на майбутнє покоління. У мене взагалі таке відчуття, що він перед собою бачить «музей Ющенка», а свою запеклу боротьбу за другий термін як трагічну сторінку української історії.
Є ще одна група – «темні конячки» і неврівноважені політики. І ми ніколи не знатимемо, з ким або чим маємо справу. Чи то з психічно ненормальною людиною, чи то з якоюсь тонко організованою операцією, спрямованою, швидше, не на виборчу кампанію, не на те, щоб відібрати голоси у кандидатів, а для того, щоб, наприклад, «засвітитися» або просто спробувати себе у політиці. І це теж цілком нормально, хоча зовні смішно.
Ну, уявіть: з'являється людина, яка не має досвіду, певної програми, не вміє говорити, але яка, тим не менше, на повному серйозі вважає, що якщо вона заробила або вкрала мільйон доларів, у неї є всі підстави йти «у Президенти», а потім повісити у себе в кабінеті під рамку рішення ЦВК про призначення її кандидатом у Президенти.
Серйозна боротьба розгорне6ться у другій групі, тому що чим більше набере політик голосів, тим більше він зможе торгуватися з майбутнім кандидатом. Це банально, але це важливо, тому що друга група – це резервуар для майбутньої виконавчої влади. Саме там буде майбутній прем'єр-міністр, майбутній віце-прем'єр, майбутній міністр МВС і, можливо, навіть міністр оборони.
Я на цьому свідомо акцентую увагу, тому що, не дивлячись на президентські вибори і серйозні політичні конфлікти, в Україні не вирішать жодну проблему, не дивлячись на те, що вибори в усьому світі дещо розряджають ситуацію. У нас в країні такого не трапиться. Ми з вами все одно опинимося перед загрозою дострокових виборів – парламентських або президентських, а, може, ще чогось. І в цій ситуації «силовики» гратимуть не останню роль у майбутній президентській владі.
Проте не забувайте, ми говоримо про початок виборчої кампанії, адже все ще може помінятися. Ми не знаємо, який «чорний піар» використовуватиме та чи інша сторона. І що з усього спрацює на користь, а що - ні.
Віктор Небоженко
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом